Запропонований збірник природноресурсових кодексів України: Водного, Земельного і Лісового кодексу та Кодекс України про надра є другим неофіційним виданням такого зібрання. Після їх першого неофіційного видання у 2003 році пройшло більше 15 років, на протязі яких вони зазнали суттєвих змін і доповнень, що стало підставою для оновленого цього видання. Так, за вказаний період Кодекс про надра був підданий змінам і доповненням більше 35 разів, Водний кодекс – майже 30 разів, Лісовий кодекс – більше 20 разів. Незважаючи на те, що Земельний кодекс є самим молодим «природноресурсовим кодифікованим законодавчим актом», він найчастіше змінювався і доповнювався. За період своєї дії Земельний кодекс піддавався змінам і доповненням майже 120 разів. Наведене надає підстави для твердження про те, що з його змісту зникли не лише окремі юридичні норми, а і цілі правові інститути. Одночасно у чинному Земельному кодексу з’явилися нові норми і правові інститути, які взагалі не були відомі вітчизняному земельному законодавству і праву попереднього періоду.
Слід зазначити, що відповідні зміни і доповнення до природноресурсових кодексів вносилися не лише за законодавчою ініціативою народних депутатів та парламенту країни. Окремі з них вносились на підставі рішень Конституційного Суду України, що є надзвичайно важливим з точки зору їх відповідності положенням Конституції України. Крім цього, поряд з природноресурсовими нормами прямої дії, вони складають конституційну основу вітчизняного природноресурсового законодавства і права.
Найбільш суттєві зміни і доповнення до чинного Водного кодексу, на наш погляд, являють собою правові норми щодо орендного використання водних об’єктів. Незважаючи на те, що інститут оренди водних об’єктів існує майже два десятиліття, він не набув всеосяжного розповсюдження. Навіть затвердження Типового договору оренди водних об’єктів постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2013 року № 420 кардинально не змінило ситуацію з використанням водних об’єктів на орендних засадах. Очевидно, що інститут оренди водних об’єктів заслуговує більш детального регулювання на законодавчому рівні у чинному Водному кодексі у майбутній новий редакції.
Суттєвих змінам і доповнень зазнав Кодекс про надра після прийняття Законів України «Про угоди розподілу продукції» та «Про особливості оренди чи концесії об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності», які були спрямовані на створення сприятливих умов для пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України на засадах, визначених концесійними угодами та угодами про розподіл продукції. Проте інститут концесійного використання надр з метою видобування корисних копалин, який є об’єктивно притаманним гірничим відносинам також не одержав належної регламентації в Кодексу про надра, який в цілому давно очікує своєї оновленої редакції.
Безумовно, чинний Лісовий кодекс в редакції Закону України від 8 лютого.2006 року № 3404-IV та наступні зміни і доповнення, внесені у його зміст, вирішили багато сучасних проблем використання, захисту, охорони і відтворення лісів, ведення лісового господарства та підвищення його продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біорізноманіття в лісах країни тощо. Проте за минулий більше ніж десятирічний період після редакційного оновлення Лісового кодексу виникли нові проблемні питання щодо регулювання лісових відносин, зокрема на засадах права державної, комунальної та приватної власності. Окрім цього, при законодавчому закріпленні та фактичному існуванні зазначених трьох форм власності на ліси важко пояснити відсутність правового регулювання орендних відносин на лісові об’єкти в сучасних умовах
При усій розвиненості кодифікованого земельного законодавства у порівнянні з іншими природноресурсовими кодексами все ж існує ціла низка правових проблем, не вирішених чинним Земельним кодексом. Так, досі залишається не вирішеною проблема законодавчого регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення, тобто купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, а також купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва тощо.
Заборона (мораторій) на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення існує з моменту введення в дію чинного Земельного кодексу, тобто з 1 січня 2002 року. За цей період зазначена заборона обґрунтовувалась різними причинами: необхідністю формування цивілізованого ринку землі, завданнями прийняття і уведення в дію спеціальних законодавчих актів тощо. Однак вирішення цієї проблеми, на наш погляд, пов’язано з остаточним обранням суспільством і запровадженням державою основного напряму розвитку аграрно-земельних відносин, а саме: або впровадження і підтримка великомасштабного землеробства і розвитку сільськогосподарського виробництва на основі оренди укрупнених земельних площ акціонерними агротовариствами, агрохолдингами, агрокомпаніями та іншими агрооб’єднаннями, або поширення роздробленого землеробства і розвитку сільськогосподарського виробництва на основі приватної власності на землю фермерськими господарствами, господарськими товариствами та іншими селянськими господарствами приватних форм господарювання на землі. Обидва напрями в аграрному виробництві завжди існували і досі існують у різних країн світу у формах так званих європейських та американських моделей землеволодіння і агровиробництва. Вони мають право на існування і в українському аграрно-земельному секторі економічного розвитку.
Більше того, вся історія землеробства, у тому числі на сучасних українських землях, починаючи з Х століття являє собою історію конкурентної, а нерідко і революційної боротьби між крупним і роздрібним землеробством, які періодично через 50-60 років свого існування змінювали пріоритетність один одного. Отже, вирішення зазначеної проблеми законодавчого регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення має спиратись на суспільне визначення та державне забезпечення пріоритетності обраного напряму розвитку землеволодіння і агровиробництва. Об’єктивний хід сучасного реформування аграрно-земельних відносин та розвиток на його основі вітчизняного агровиробництва в перспективі надає підстави для сподівання на позитивне вирішення зазначеної проблеми.
Запропонований збірник природноресурсових кодексів відкриває певні можливості для більш детального аналізу їх нормативного змісту та порівняльного дослідження окремих правових положень, які є спільними та специфічними для природноресурсових галузей законодавства і права. Видання розраховано на студентів, магістрів, аспірантів та викладачів правознавчих, економічних, екологічних та управлінських спеціальностей вищих навчальних закладів. Зібрання природноресурсових кодексів в одному виданні є зручним для користування ним практичними працівниками правоохоронних і правозастосовчих органів, фахівцями і державними службовцями землевпорядних і природоохоронних органів. Ознайомлення з текстами запропонованих кодифікованих законодавчих актів буде корисним для широкого кола читачів, які цікавляться проблемами природноресурсового та екологічного законодавства і права України.
Доктор юридичних наук, професор кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного університету «Одеська юридична академія» Каракаш І.І.
