Адміністративно-правове забезпечення безпеки мореплавства в Україні

Завантаження...
Ескіз

Дата

2020

Автори

Плачкова, Тетяна Михайлівна
Plachkova, Tetyana

Назва журналу

ISSN журналу

Назва тому

Видавець

Одеса

Анотація

Дисертація є першим в українській правовій науці дослідженням, в якому сформульовано цілісну концепцію адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства в Україні, яка базується на використанні адміністративних засобів для реалізації загальновизнаних міжнародних норм та стандартів.
У дисертації уперше: визначено історико-правовий базис формування сучасних підходів до розуміння категорії «безпека мореплавства» та організаційно-правових механізмів її забезпечення; охарактеризовано особливості застосування норм національного адміністративного права у реалізації міжнародних зобов’язань та стандартів щодо забезпечення безпеки мореплавства; визначено на підставі теоретичних розробок, законодавства та міжнародних угод провідну роль принципу забезпечення безпеки для правового регулювання мореплавства; оновлено підходи до розуміння ролі та значення комплексного підходу до забезпечення безпеки мореплавства; охарактеризовано стан правового забезпечення безпеки морського рибальства в Україні, виявлено вади нормативно-правового забезпечення цієї діяльності. Також уперше: визначено, охарактеризовано та доповнено можливості застосування чинних міжнародно-правових норм і норм національного законодавства України у сфері забезпечення безпеки мореплавства до автономних суден; сформульовано закономірності та основні напрями формування сучасної моделі адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства в Україні; охарактеризовано інституціоналізацію системи органів управління безпекою мореплавства в Україні та визначено, що зміни в інституційному механізмі забезпечення безпеки мореплавства в Україні відбувалися дуже динамічно, із намаганням побудувати єдину, цілісну систему управління цим важливим аспектом мореплавства, без якого є неможливим ефективне використання морських транспортних коридорів та отримання прибутків від морських перевезень вантажів і пасажирів; класифіковано та розкрито форми і методи публічного адміністрування безпеки мореплавства в Україні.
У дослідженні доведено, що забезпечення безпеки мореплавства є давнім правовим звичаєм, який набув законодавчого закріплення спочатку на рівні національних законодавств, а згодом – у міжнародних документах всесвітнього та регіонального характеру з підвищеним рівнем імперативності та спрощеним характером набуття чинності через дію системи контролю держави порту щодо суден під іноземними прапорами. Завдяки впровадженню цієї системи в портах заходження суден щодо них здійснюється контроль стану придатності до плавання та відповідність провідним міжнародним стандартам у сфері забезпечення безпеки мореплавства.
На підставі опрацювання доктринальних джерел, міжнародних угод і національних законодавств України та зарубіжних держав узагальнено підходи до визначення та розроблено авторські підходи до тлумачення термінологічних словосполучень «безпека мореплавства» та «забезпечення безпеки мореплавства». Під безпекою мореплавства запропоновано розуміти стан максимальної захищеності людського життя і здоров’я, майна і навколишнього середовища в процесі експлуатації морського транспорту або у зв’язку з нею, а також неприпустимості ризику, який може призвести до загибелі або травмування людей, матеріальних збитків або до негативного впливу на навколишнє середовище. Забезпечення безпеки мореплавства визначено як створення необхідних умов (технічних, експлуатаційних, навігаційних, правових тощо) для надійного існування стану максимальної захищеності людського життя і здоров’я, майна і навколишнього середовища в процесі експлуатації морського транспорту або у зв’язку з нею, а також неприпустимості ризику, який може призвести до загибелі або травмування людей, матеріальних збитків або до негативного впливу на навколишнє середовище.
Доведено, що адміністративно-правова складова забезпечення безпеки мореплавства полягає в безпосередній участі держави (її органів, посадових осіб та уповноважених організацій) у всіх процесах, під час яких здійснюється забезпечення безпеки мореплавства: від створення нормативної бази міжнародного і національного рівнів до системи навчання задіяного в мореплавстві персоналу, нагляду за технічним оснащенням та відповідності міжнародним стандартам суден, що будуються та підлягають ремонту, інспектування суден у портах та забезпечення навігаційної безпеки. Саме на державу відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. покладається відповідальність за забезпечення безпеки плавання суден, що зареєстровані в її реєстрах, а з поширенням практики контролю держави порту значні повноваження у цій сфері отримали й держави портів, що мають повноваження на інспектування суден під іноземними прапорами стосовно дотримання ними чинних стандартів забезпечення безпеки мореплавства.
Зазначено, що забезпечення безпеки мореплавства є неможливим без належного правового регулювання, активної участі держави та уповноважених нею органів, реалізації ними владних повноважень. Законодавство та публічне адміністрування є визначальними факторами в системі державного і наддержавного механізму забезпечення безпеки мореплавства. Вони ґрунтуються на нормах міжнародних угод та мають їм відповідати, адже мореплавство за своєю природою є переважно міжнародним видом людської активності, охоплює більшість країн світу та здійснюється на потужній, сформованій упродовж століть міжнародно-правовій основі.
Доведено, що галузеве морське законодавство України, яке базується на міжнародно-правових стандартах у сфері мореплавства, визнає забезпечення його безпеки головним принципом морської діяльності та закріплює провідну роль держави в організаційному механізмі її забезпечення. Принцип забезпечення безпеки мореплавства є міжгалузевим принципом регулювання морської діяльності (публічно- та приватноправових галузей права), його закріплено в міжнародних угодах, технічних та інших документах міжнародних інституцій, внутрішньому законодавстві держав. Він є імперативним для публічно- та приватноправових відносин, що складаються в сучасному мореплавстві.
Відзначено роль і значення людського фактора та важливість комплексного підходу до забезпечення безпеки мореплавства через формування загальносвітового адміністративного механізму контролю такої безпеки державами порту, державами прапора та прибережними державами. Комплексність підходу до забезпечення безпеки мореплавства забезпечує її загальносвітове та внутрішньодержавне багатовекторне адміністрування у сферах конструкції, обладнання і придатності до плавання суден; комплектування, умов праці і навчання екіпажів суден з урахуванням застосовних міжнародних документів; користування сигналами, підтримання зв’язку й запобігання зіткненням.
Міжнародно-правова уніфікація стандартів у сфері забезпечення безпеки мореплавства відбувається з початку ХХ ст., поступово охоплюючи всі сфери сучасної морської діяльності та запроваджуючи комплексний підхід до забезпечення безпеки мореплавства шляхом функціонування механізму контролю держави порту. У роботі охарактеризовано євроінтеграційний вектор України у сфері забезпечення безпеки мореплавства та визначено, що регіональні (європейські) акти щодо публічного адміністрування безпеки мореплавства ґрунтуються та здебільшого відтворюють норми міжнародних угод у цій сфері.
Нормативно-правове забезпечення рибної галузі України не містить жодної згадки про необхідність здійснення ефективних заходів у сфері забезпечення безпеки риболовного мореплавства, а ті, що передбачають певні позитивні зрушення, – не виконуються. Це зумовлює важливість прийняття невідкладних адміністративно-правових заходів у сфері як оздоровлення вітчизняного рибного господарства, так і забезпечення безпеки риболовних суден через оновлення риболовного флоту, підтримання його в мореплавному стані та оснащення необхідними технічними пристроями і комплектування кваліфікованим персоналом.
Створення сучасної моделі адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства розпочалося в Україні одразу після здобуття нею незалежності. На початку 90-х років ХХ ст. увагу щодо реформування адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства було зосереджено на розробленні та прийнятті законодавства, спрямованого на створення національної системи. Цей процес отримав розвиток у поступовому формуванні інституційної системи та наданні їй відповідних повноважень за найменшої уваги до розроблення нових правових норм або спрямування коштів на інституційну розбудову національної системи забезпечення безпеки мореплавства.
Формування сучасної моделі адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства в Україні здійснюється за такими основними напрямами: 1) створення правового базису та організаційних заходів для функціонування прозорої й ефективної інституційної системи державних органів, підприємств та організацій із метою здійснення комплексного імперативного керуючого впливу на формування системи забезпечення безпеки мореплавства в країні із чітким і деталізованим правовим регулюванням їхніх контрольних (наглядових) та інших повноважень; 2) формування блоку програмних документів галузі з визначенням напрямів державної морської політики держави; 3) розроблення нормативної бази, спрямованої на ефективну імплементацію міжнародних (світових і регіональних) стандартів забезпечення безпеки мореплавства з паралельним формуванням національної адміністративно-правової бази функціонування системи забезпечення безпеки мореплавства з урахуванням міжнародних стандартів, усталених найкращих практик мореплавства та з метою конституювання ефективної системи морського законодавства; 4) формування системи локального нормативного регулювання, спрямованої на регулювання відносин, які складаються в морських портах України та на підходах до них.
Сучасна регламентація форм і методів публічного адміністрування забезпечення безпеки мореплавства свідчить про різноманітність таких форм і методів, їх чітку детермінованість чинним законодавством та спрямованість на вдосконалення національного механізму забезпечення безпеки мореплавства. Також їх характеризує вдала імплементація норм міжнародних угод та поступова гармонізація із загальносвітовою практикою, а також сувора імперативність вимог. Вони містять публічну адмініструючу діяльність міжнародних інституцій, яка отримує прояв на внутрішньонаціональному рівні через роботу системи контролю держави порту.
Форми і методи публічного адміністрування безпеки мореплавства в Україні мають особливості: значним є вплив міжнародних стандартів; імперативна необхідність дотримання не лише норм угод (договорів, конвенцій тощо), які є обов’язковими для держави, а й документів, які такими не є (резолюцій, циркулярних листів тощо у сфері забезпечення безпеки мореплавства); відсутність внутрішньодержавних імплементаційних механізмів для окремих вимог у сфері забезпечення безпеки мореплавства, що підлягають виконанню одразу після прийняття уповноваженим суб’єктом.
У дослідженні запропоновано розширення усталених підходів до кола суб’єктів публічної адміністрації та тлумачення категорії «публічне адміністрування» через додавання до їх складу міжнародних організацій і виконуваних ними адмініструючих функцій не лише на наднаціональному, а й на внутрішньодержавному рівні. Публічне адміністрування у сфері забезпечення безпеки мореплавства набуває розширеного тлумачення завдяки міжнародному імперативному адмініструючому складнику, який отримує прояв у прийнятті обов’язкових документів міжнародними (загальносвітовими чи регіональними) інституціями.
Ґрунтуючись на новітніх розробках у галузі вітчизняного адміністративного права, підтримано тези про запровадження в науку адміністративного права категорії «інструменти діяльності публічної адміністрації» за рахунок інструментів діяльності державно-владного та наднаціонального інституційного механізму забезпечення безпеки мореплавства.
Визначаються вади сучасного адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки мореплавства в Україні: непослідовність у призначенні та звільненні капітанів морських портів та їхніх служб; значні інституційні перетворення, під час яких втрачається досвід публічного адміністрування забезпечення безпеки мореплавства в державі; недоліки нормотворчої техніки галузевого законодавства та його слабке концептуальне пророблення.
У дослідженні підтримано наукові пропозиції щодо виконання функції з технічного регулювання в галузі торговельного мореплавства стосовно контролю технічного стану українських суден (суден, що зареєстровані в Україні та плавають під прапором України) виключно Регістром судноплавства України та запропоновано його входження до складу Морської адміністрації.
Запропоновано такі шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки мореплавства: чіткий розподіл повноважень між усіма публічними (державними) суб’єктами системи забезпечення безпеки мореплавства в Україні; формування на локальному рівні (у морських портах України) працездатних та ефективних структур забезпечення безпеки мореплавства за відсутності нехарактерних для морської діяльності провідних морських держав механізмів і дублювання повноважень; відпрацювання узгоджених механізмів державної політики у сфері забезпечення безпеки мореплавства; створення постійних консультативних органів за участю відповідних інститутів громадянського суспільства; ефективна контрольна діяльність; забезпечення необхідного фінансування; концептуальна модернізація й удосконалення стратегічного планування заходів, спрямованих на оновлення адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки мореплавства в Україні, зокрема визначення першочергових завдань на короткострокову перспективу за чітко окресленими напрямами та з визначеними термінами виконання, а також забезпеченням провідної ролі Морської адміністрації у цьому.
У дисертації сформульовані й інші теоретично обґрунтовані пропозиції про вдосконалення актів чинного законодавства у частині адміністративно-правового забезпечення безпеки мореплавства в Україні.

Бібліографічний опис

Ключові слова

Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, безпека мореплавства, maritime safety, безопасность мореплавания, правове регулювання мореплавства, правовое регулирование мореплавания, legal regulation of navigation

Цитування

Плачкова Т. М. Адміністративно-правове забезпечення безпеки мореплавства в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2020.