Право власності, його типи, форми, види, підстави примусового припинення користуються підвищеною увагою дослідників. Власність слід розглядати як цілісну категорію, яка існує як єдність закономірно існуючих і взаємно пов’язаних частин, типів, форм і видів власності. У науці цивільного права триває дискусія щодо методологічних основ власності і права власності, пов’язана з поверненням у сферу приватного права класичної концепції поділу права на публічне та приватне. Є кілька підходів до визначення критерію поділу права на публічне та приватне. Насамперед це матеріальні і формальні теорії. Серед них окреме місце займає теорія інтересу. Її зміст визначається твердженням, що право, яке охороняє інтереси держави, – це публічне право, а право, яке охороняє інтереси приватної особи, – приватне. Для розмежування публічного і приватного права критерію інтересу не досить. Власність за своїм внутрішнім змістом є необмеженим, повним, вільним пануванням людини над річчю. Межі та обмеження здійснення права власності існували в усіх державах. Власність обмежена інтересами суспільства, потребами взаємодії між окремими членами суспільства та організаціями. Держава уповноважена регламентувати цю взаємодію, об’єктивне право її регулює, може встановлювати межі та покладати на власника обов’язки. Тобто, встановлюючи обмеження, держава реалізує функцію охорони і захисту інтересів третіх осіб. Обмеження є складовим елементом правового режиму власності. Власники мають рівні можливості щодо здійснення та захисту своїх правомочностей. Природа власності не впливає на цю можливість. Захист законних прав громадян є головним завданням держави, кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами та юридичними особами та прагне створити умови для їх реалізації. Межі здійснення права власності можуть встановлюватися в законі у різні способи: вказівка на цільове використання майна; вказівка на способи реалізації права власності.
Право собственности, его типы, формы, виды, основания принудительного прекращения пользуются повышенным вниманием исследователей. Собственность следует рассматривать как целостную категорию, которая существует как единство закономерно существующих и взаимосвязанных частей, типов, форм и видов собственности. В науке гражданского права продолжается дискуссия относительно методологических основ собственности и права собственности, связана с возвращением в сферу частного права классической концепции разделения права на публичное и частное. Есть несколько подходов к определению критерия деления права на публичное и частное. Прежде всего это материальные и формальные теории. Среди них особое место занимает теория интереса. Ее содержание определяется утверждением, что право, охраняющее интересы государства, - это публичное право, а право, охраняющее интересы частного лица - частное. Для разграничения публичного и частного права критерия интереса недостаточно. Собственность по своему внутреннему содержанию является неограниченным, полным, свободным господством человека над вещью. Границы и ограничения осуществления права собственности существовали во всех государствах. Собственность ограничена интересами общества, потребностями взаимодействия между отдельными членами общества и организациями. Государство уполномоченное регламентировать это взаимодействие, объективное право ее регулирует, может устанавливать границы и возлагать на собственника обязанности. То есть, устанавливая ограничения, государство реализует функцию охраны и защиты интересов третьих лиц. Ограничение является составным элементом правового режима собственности. Владельцы имеют равные возможности осуществления и защиты своих правомочий. Природа собственности не влияет на эту возможность. Защита законных прав граждан является главной задачей государства, каждое цивилизованное государство закрепляет за своими гражданами и юридическими лицами и стремится создать условия для их реализации. Пределы осуществления права собственности могут устанавливаться в законе разными способами: указание на целевое использование имущества; указание на способы реализации права собственности.
The right of property, its types, forms, types, grounds for compulsory termination of use increased attention of researchers. Property should be viewed as a holistic category, which exists as a unity naturally existing, and mutually related parts, types, forms and types of ownership. In civil law there is still debate concerning the methodological foundations of ownership and property rights associated with returning to private law the classical concept of division of law into public and private. There are several approaches to the definition of criteria for the division of law into public and private. First of all it’s material and formal theory. Among them a special place is the theory of interest. The right which protects the interests of private persons – private. To distinguish public and private law criterion of interest is not enough. Property in its inner con- tent, unlimited, full, free, man’s dominion over a thing. Limits to the exercise of the right of ownership existed in all States. Property is limited to the interest, needs interaction between individual members of society and organizations. The state is entitled to regulate this interaction, objective law regulates her to set boundaries and to assign to the owner responsibilities. That is, when imposing restrictions, the state implements the function of protection of interests of third parties. Limits are an integral element of the legal regime of ownership. Owners have equal opportunities regarding the exercise and protection of their legal rights. The nature of ownership does not affect this possibility. Protection of the legitimate rights of citizens is the main task of the state, every civilized na- tion gives its citizens and legal persons and seeks to create the conditions for their implementation. Limits on the exercise of ownership rights can be established in the law in different ways. Such methods include: an indication of the intended use of the property; indication of the means of exercising the right of ownership.
