Дисертацію присвячено комплексному дослідженню зрозумілості кримінального закону як його якісної властивості та засобів її забезпечення, в результаті якого сформульовано низку пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення змісту та форми КК України.
У першому розділі, присвяченому історичним та доктринальним засадам дослідження зрозумілості кримінального закону, встановлено, що вчення про вимоги до закону, в тому числі кримінального, бере свої витоки в роботах давніх європейських мислителів-правників. Головна теза, що простежується в їхньому науковому доробку наступна: закони мають бути простими, точними, доступними, зрозумілими для всього населення, саме тоді вони будуть справедливими. Погляди цих представників правової
доктрини дали поштовх розвиткові законодавчої техніки – окремого напрямку правових знань, у межах якого постали питання забезпечення належної якості закону, одним з проявів якої є зрозумілість. Для глибокого аналізу досліджуваного поняття зрозумілості в роботі звернено увагу на значення праць філософів, правників, теоретиків кримінального права, які займалися проблемами герменевтики, зокрема герменевтики кримінального закону, однією з яких є складна філософська категорія розуміння.
Проаналізовано нормативні акти, які містили кримінально-правові норми і діяли на території сучасної України, що дало змогу простежити розвиток юридичної техніки і виявити напрямки, які використовували
укладачі для зрозумілого викладу кримінально-правових норм. Встановлено, що на перших етапах формування юридичної техніки прагнення до зрозумілості відображалося лише у наближеності мови актів (в першу чергу лексики) до живої народної розмовної мови. Поступово усвідомлювалося, що
не лише удосконалення термінології, але й специфіка синтаксису, стандартизованість побудови окремих статей кримінального закону, чітка структура і послідовність розміщення матеріалу як в межах статей, так і в цілому, є необхідними для зрозумілості кримінального закону.
Визначено, що законотворець у різні часи, переслідуючи власні, соціально шкідливі інтереси щодо створення правового підґрунтя для свавілля і репресій, використовував змістовно заплутані та незрозумілі кримінально-правові встановлення. Ознаки таких спроб викривити дійсний зміст кримінально-правових актів простежуються в плутаних польських передруках Литовських Статутів, які супроводжувалися внесенням великої кількості правок, Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р., перших радянських кримінальних кодексах 1922 р. та 1927 р.
Аналіз текстів Руської Правди (різних редакцій), трьох Литовських Статутів, «Прав, за якими судиться малоросійський народ» показав, що в часи існування та дії даних актів відбувався процес формування автентичної національної традиції законотворення, удосконалювалася юридична техніка викладу кримінально-правових норм. Дані акти, порівняно з тогочасними європейськими, що відзначалися складністю для сприйняття і розуміння, були легко застосовувані і в цілому були зрозумілими для широкого кола суб’єктів кримінально-правових відносин. Для цього використовувалися і згодом удосконалювалися мовностилістичні засоби: в умовах диглосії здійснювалось наближення мови нормативних актів до народної з обов’язковим використанням зрозумілих, відповідно до їх походження,
юридичних лексем; намагання точно описати діяння шляхом казуїстичного викладу, і разом з цим усвідомлення необхідності абстрактного викладу (поки що лише доповненням переліків узагальнюючими словами); однотипність конструювання кримінально-правих заборон; більш логічна систематизація нормативного матеріалу, структурування як актів в цілому, так і окремих кримінально-правових положень. Разом з тим, прагнення до точності і зрозумілості поступово нівелювали таку вимогу як лаконічність.
Аналіз актів Російської імперії вказує на певний відхід від напрацьованих засад української національної юридичної техніки кримінального закону. Однак, порівняльний аналіз мовних та структурних
особливостей актів кримінально-правової спрямованості цього періоду (Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Кримінальне уложення 1903 р.), виявив окремі позитивні напрямки удосконалення юридичної техніки кримінального закону через використання таких прийомів: перехід до більш лаконічного викладу нормативного матеріалу; поступова заміна казуїстичного викладу абстрактним; використання власне кримінально-правових термінів, які, однак, мали походження не
україномовне, а російськомовне; поява норм-дефініцій; використання типових синтаксичних конструкцій; удосконалення композиційної структури та поява особливих прийомів систематизації кримінально-правового матеріалу, – все це стало передумовою того, що кримінальний закон став більш зрозумілим для всіх адресатів.
Встановлено, що кримінальне законодавство радянської доби виконувало зовсім інші завдання класового характеру, і це позначилося на мові перших радянських кодексів. Термінологія, яка використовувалася, була іноді далекою від чіткості, зрозумілості, що давало підстави досить вільно тлумачити кримінально-правові норми, навіть без використання передбаченої на той час аналогії закону. З прийняттям КК УРСР 1960 р. почався новий етап розвитку кримінального законодавства, який позначився акцентом на
охороні, поряд з іншими цінностями, людини, її прав і свобод, скасуванням аналогії кримінального закону, що детермінувало увагу законодавця до його точності та зрозумілості. Це зумовило послідовне удосконалення використовуваних засобів юридичної техніки кримінального закону, що простежується в даному акті, і наступному – КК України 2001 р.
Другий розділ присвячений детальній характеристиці поняття зрозумілості кримінального закону. Визначено, що однією з незаперечних умов ефективності правової норми є її якість, критерії якої знаходяться в загальносоціальній та спеціально-юридичній площинах. Якісні властивості загальносоціального характеру (внутрішні властивості) обумовлюють змістовне наповнення кримінального закону. Концептами їх відображення є соціальна справедливість, акцентування на повазі до людської особистості, відповідність кримінального закону моральним засадам, культурним,
духовним цінностям суспільства та об’єктивним тенденціям суспільного генезису. Водночас дані змістовні ознаки реалізуються через такі фундаментальні спеціально-юридичні властивості кримінального закону як конституційність, вища юридична сила, правова визначеність та властивості прикладного (техніко-юридичного) характеру. Встановлено, що зрозумілість належить до якісних спеціально-юридичних властивостей кримінального закону, є складовою правової визначеності, та відноситься до прикладних
(техніко-юридичних) властивостей кримінального закону.
З’ясовано, що поняття зрозумілості в науці і практиці, зокрема міжнародній, трактується з різних доктринальних позицій. По-перше, зрозумілість розглядають як складову принципу (загальної засади) правової визначеності, який у свою чергу є елементом принципу верховенства права. Зокрема, у проаналізованих рішеннях ЄСПЛ йде мова про зрозумілий, точний, чіткий закон в контексті тлумачення «передбачуваності закону», терміна, який вживається в КЗПЛ. Обґрунтовуючи свої рішення ЄСПЛ
наголошує, що ступінь вияву цих характеристик залежить від важливості і сфери регулювання закону, звідси акцентується увага на їх обов’язковості для кримінального закону. По-друге, зрозумілість розглядається в межах проблем юридичної техніки: як засіб досягнення принципів словесної організації нормативно-правових актів, як одна з вимог до мови закону, як одне з правил формулювань нормативних приписів, як критерій для оцінки якісних характеристик нормативно-правових актів тощо. По-третє, поняття зрозумілості зводиться до необхідної якісної властивості закону. Саме останній підхід до зрозумілості закону отримав додаткові обґрунтування в проведеному дослідженні.
На основі аналізу окремих термінів, що утворюють терміносполуку «зрозумілість кримінального закону», а також суміжних понять, сформульовано дефініцію: зрозумілість кримінального закону – це якісна
властивість кримінального закону, яка полягає у максимальній наближеності закладеного законодавцем змісту тексту кримінального закону, оформленого за допомогою відповідних засобів юридичної техніки, до внутрішнього інтерпретаційного тексту суб’єктів кримінально-правових відносин, а також тих суб’єктів, які є їх потенційними учасниками.
У третьому розділі роботи безпосередньо аналізуються засоби забезпечення зрозумілості кримінального закону, насамперед, мовні засоби, серед яких визначено відповідні мовні рівні, та структура кримінального закону. Встановлено, що компоненти законодавчої техніки кримінального закону є специфічними, можуть бути поділені на внутрішні та зовнішні, але саме останні (мова і структуризація кримінального закону) впливають на зрозумілість кримінального закону як його якісну властивість.
Компаративістський аналіз певних мовних та структурних особливостей кримінальних кодексів інших країн (Болгарії, Молдови, Польщі, Іспанії, ФРН, Швеції, Японії), застосовуваний в третьому розділі
роботи, дозволив виявити позитивні і негативні фактори, які впливають на зрозумілість кримінального закону, а також додатково обґрунтувати висновки щодо можливостей та особливостей роз’яснення спеціальних неправових термінів безпосередньо у самому кримінальному законі та пропозицію щодо можливостей застосування нового підходу до формулювання диспозицій в Особливій частині проекту КК України.
Визначено та проаналізовано такі принципи зовнішньої законодавчої техніки кримінального закону, які стосуються як мовних засобів, так і структуризації кримінального закону, та визначають вимоги, правила,
прийоми зовнішнього оформлення законодавчої волі: принцип адекватного вираження правового матеріалу в кримінальному законі; принцип економного використання мовних конструкцій кримінального закону; принцип доступності кримінально-правової норми, що дозволило об’єднати положення, які є подібними при описі вимог, правил оформлення кримінального закону.
Поділ лексики кримінального закону на групи: загальновживана лексика, юридична термінологія, спеціалізована неправова термінологія, дозволив сформулювати правила слововживання для кожної з цих груп, спрямовані на забезпечення такої якісної властивості кримінального закону як його зрозумілість.
Доведено, що, крім лексики, граматика української мови суттєво впливає на зрозумілість кримінального закону. Неврахування особливостей словотворення, або правил об’єднання слів у словосполучення і речення без урахування функціонального призначення кримінального закону призводить до викривлення змісту законодавчої волі. З урахуванням впливу конкретних морфологічних категорій на розуміння тексту кримінального закону, сформульовано низку правил.
Зважаючи на виявлені недоліки словотворення, які впливають на зрозумілість кримінально-правових положень, запропоновано в процесі поточного законотворення замінити певні лексеми, зокрема в статтях 164, 165, 288, 302, 317, 222 КК України словоформу «утримання» – на ту, яка точно передає і не спотворює значення даного слова, а саме «утримування»; в ст. 120 КК України слово «схиляння» на «схилення»; в ст. 179 КК України слово «утримування» на «утримання»; в ст. 258-1 КК України «втягнення» замінити на «втягування» (останнє відповідатиме міжнародним зобов’язанням України).
Запропоновано при розробці нового КК України відмовитися від використаної в чинному кодексі метонімії шляхом формулювання статей Особливої частини КК України через іншу граматичну конструкцію –
«Особа, яка…», що дасть змогу уникнути проблеми віддієслівних іменників, які не завжди точно передають завершеність чи незавершеність дії, враховуватиме особливості сучасної української мови і відновить національну традицію формулювання кримінально-правових норм.
Встановлено, що синтаксична організація тексту напряму впливає на сприйняття тексту, а отже, і на подальше з’ясування його змісту. Врахування типового розташування синтаксичних одиниць, спрощення складних синтаксичних конструкцій речення – один з шляхів до розширення меж демократизації кримінального закону. Аналіз певних синтаксичних структур КК України дав змогу сформулювати правила синтаксичної організації речення. Доведено, що синтаксичні конструкції, із застосуванням не лише
розділових знаків, а й прийменників, сполучників, використані в санкціях статей, не можуть бути довільними, адже вони дозволяють адекватно тлумачити припис для правозастосовника, тому вони мають бути однотипними і підкорюватися певним, визначеним практикою правилам.
Дослідження структури КК України показало, що він є завершеною цілісною текстовою одиницею, яка має свої специфічні текстові ознаки, що доводить його висока структурна організація за допомогою чітко визначених структурних одиниць і правил їх розміщення, а також правила юридичної техніки внесення змін до кримінального закону, спрямовані на те, щоб він і після цього виглядав цілісним і завершеним, виступав єдиним джерелом кримінального права. Запропоновано обов’язкове цифрове позначення
частин статей КК України, що сприятиме типовості внесення змін і доповнень до КК України, стандартизації при кваліфікації, спростить виклад статей 52, 53, 55, 65, 68, 69, 69-1, 70 КК України. Обґрунтовано необхідність типовості оформлення приміток і запропоновано розміщувати примітки
наближено до норми (групи норм), для якої дається роз’яснення у примітках.
Аналіз текстового оформлення кваліфікованих/особливо кваліфікованих складів дозволив констатувати проблеми, які виникають на практиці і пов’язані з розумінням та наступною кваліфікацією злочинів. У
зв’язку з цим також сформульовано низку правил щодо їх текстового оформлення, які враховують вимоги однотипності викладу кваліфікуючих ознак, однаковості використання мовних конструкцій, змістовну
наповнюваність, що сприятиме не лише стрункості побудови кваліфікованих/особливо кваліфікованих складів, але й їх зрозумілості.
