Афект у кримінальному праві України: історія питання та сучасний стан проблеми

Завантаження...
Ескіз

Дата

2019

Автори

Капустін, Олександр Борисович
Капустін, О. Б.
Капустин, Александр Борисович
Kapustin, Oleksandr B.

Назва журналу

ISSN журналу

Назва тому

Видавець

Одеса : Гельветика

Анотація

У статті аналізується процес становлення та розвитку вітчизняних кримінально-правових приписів щодо врахування особливого емоційного стану особи, яка вчиняє злочин. Зазначається, що навіть у законодавчих актах, які передували національному КК, здійснювалися спроби диференціювати такі стани в залежності від інтенсивності емоції та зовнішніх подразників, що її викликали. Але прицьому вони ще не наділялися самостійним кримінально-правовим статусом. Сильне роздратування, викликане кривдою, образами або іншими вчинками з боку потерпілого, розглядалося і як обставина, що пом'якшує вину та суворість покарання, і як конститутивна ознака діянь, передбачених Особливою частиною. В останньому випадку, безпосередньо у диспозиціях відповідних статей виокремлювалось також і роздратування, викликане насильницькими діями або тяжкою образою з боку потерпілого, яке ще не мало значення для кваліфікації, але повинно було враховуватися при призначенні покарання в межах передбачених тут санкцій. Встановлено, що згодом різні емоційні стани почали охоплюватися таким узагальнюючим поняттям, як сильне душевне хвилювання, яке поступово набуло подвійної кримінально-правової природи - пом'якшувальної обставини, що враховувалась при призначенні покарання та конститутивної ознаки, що мала визначальне значення при кваліфікації. Вивчається еволюція доктринальних підходів до визначення цього поняття. Підкреслюється, що сильне душевне хвилювання, що виникло раптово внаслідок протизаконного насильства, тяжкої образи чи систематичного знущання з боку потерпілого у вітчизняній теорії кримінального права ототожнювали з фізіологічним афектом, розглядали його як конститутивну ознаку злочинів, передбачених ст. 116, ст. 123 діючого КК України та пропонували закріпити це поняття безпосередньо в тексті кримінального закону. Проте, національний законодавець, реформуючи відповідні норми кримінально-правові норми та орієнтуючись виключно на міжнародно-правові акти, зайняв іншу позицію, повернувшись до уніфікації поняття сильного душевного хвилювання в межах Загальної та Особливої частини КК. Робиться висновок щодо неприпустимості ігнорування власного історичного досвіду у ході реформування вітчизняного кримінального законодавства.
В статье анализируется процесс становления и развития отечественных уголовно-правовых предписаний по учету особого эмоционального состояния лица, совершающего преступление. Отмечается, что даже в законодательных актах, которые предшествовали национальном УК, осуществлялись попытки дифференцировать такие состояния в зависимости от интенсивности эмоции и внешних раздражителей, ее вызвали. Но при этом они еще не наделялись самостоятельным уголовно-правовым статусом. Сильное раздражение, вызванное несправедливостью, образами или другими поступками со стороны потерпевшего, рассматривался и как обстоятельство, смягчающее вину и строгость наказания, и как конститутивная признак деяний, предусмотренных Особенной частью. В последнем случае, непосредственно в диспозициях соответствующих статей виокремлювалось также и раздражение, вызванное насильственными действиями или тяжким оскорблением со стороны потерпевшего, которое еще не имело значения для квалификации, но должно было учитываться при назначении наказания в пределах предусмотренных здесь санкций. Установлено, что впоследствии различные эмоциональные состояния начали охватываться таким обобщающим понятием, как сильное душевное волнение, которое постепенно приобрело двойной уголовно-правовой природы - смягчающего обстоятельства, учитывалась при назначении наказания и конститутивного признака, которая имела определяющее значение при квалификации. Изучается эволюция доктринальных подходов к определению этого понятия. Подчеркивается, что сильное душевное волнение, возникшее внезапно вследствие противозаконного насилия, тяжкого оскорбления или систематического издевательства со стороны потерпевшего в отечественной теории уголовного права отождествляли с физиологическим аффектом, рассматривали его как конститутивную признак преступлений, предусмотренных ст. 116, ст. 123 действующего УК Украины и предлагали закрепить это понятие непосредственно в тексте уголовного закона. Однако, национальный законодатель, реформируя соответствующие нормы уголовно-правовые нормы и ориентируясь исключительно на международно-правовые акты, занял другую позицию, вернувшись к унификации понятия сильного душевного волнения в пределах Общей и Особенной части УК. Делается вывод о недопустимости игнорирования собственного исторического опыта в ходе реформирования отечественного уголовного законодательства.
The article analyzes the process of formation and development of domestic criminal legal orders to take into account the special emotional state of the perpetrator. It is noted that even in the legislative acts that preceded the national Criminal Code, attempts were made to differentiate such states depending on the intensity of the emotion and the external stimuli that caused it. But at the same time, they were not yet given independent criminal status. Strong annoyance caused by grievance, insults or other acts on the part of the victim was considered both as a circumstance that mitigates guilt and severity of punishment, and as a constitutive feature of the actions envisaged by the Special Part. In the latter case, the dispositions of the relevant articles also highlighted irritation caused by violent acts or grievous abuse on the part of the victim, which was not yet relevant to qualification, but had to be taken into account in imposing punishment within the limits of the sanctions provided here. It was found that later various emotional states began to be encompassed by such a generalizable notion as intense emotional upheaval, which gradually acquired a double criminal nature - a mitigating circumstance taken into account in the imposition of punishment and constitutional character, which was decisive for qualification. The evolution of doctrinal approaches to defining this concept is studied. It is emphasized that the intense emotional disturbance that arose suddenly as a result of unlawful violence, grave abuse or systematic abuse by the victim in the domestic theory of criminal law was identified with the physiological affect, regarded as a constitutive feature of the crimes alleged. 116, Art. 123 of the Criminal Code of Ukraine, and offered to consolidate this concept directly in the text of the criminal law. However, the national legislator, in reforming the relevant criminal law norms and focusing solely on international legal acts, has taken a different position, returning to the unification of the concept of intense emotional excitement within the General and Special sections of the Criminal Code. It is concluded that it is inadmissible to ignore one's own historical experience in the course of reforming domestic criminal law.

Бібліографічний опис

Капустін О. Б. Афект у кримінальному праві України: історія питання та сучасний стан проблеми / О. Б. Капустін // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». Т. 25 / голов. ред. Ю. В. Цуркан-Сайфуліна ; МОН України, НУ «ОЮА». – Одеса : Гельветика, 2019. – C. 26-36.

Ключові слова

афект, сильне душевне хвилювання, емоційний стан, насильство, образа, психотравмуюча ситуація, протиправні дії, аморальні дії, аффект, сильное душевное волнение, эмоциональное состояние, насилие, оскорбление, психотравмирующая ситуация, противоправные действия, аморальные действия, affect, intense emotional excitement, emotional state, violence, abuse, psychotraumatic situation, unlawful actions, immoral actions, Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE

Цитування

Капустін О. Б. Афект у кримінальному праві України: історія питання та сучасний стан проблеми / О. Б. Капустін // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». Т. 25 / голов. ред. Ю. В. Цуркан-Сайфуліна ; МОН України, НУ «ОЮА». – Одеса : Гельветика, 2019. – C. 26-36.