Стаття присвячена розгляду проблеми порядку переходу права найму (оренди) у контексті роз-межування юридичних механізмів трансферу суб’єктивних цивільних прав панування та вимоги. Визначається, що причиною існування проблеми переходу похідних прав панування є їх перебування у змісті відносного правовідношення, учасниками якого є власник відповідного блага й особа, якій належать такі права. Водночас положення чинного цивільного законодавства чітко розмежовують право орендаря розпоряджатись правом оренди, зокрема відчужувати його, та передавати відповідне майно в суборенду. Із цього випливає розмежування двох різних юридичних механізмів переходу похідних речових прав. Однак нормативне забезпечення розпорядження орендарем своїм правом оренди залишається епізодичним. Встановлюється, що в умовах практики правореалізації набув поширення підхід, у рамках якого заміна орендаря у правовідношенні здійснюється шляхом укладення додаткових угод до договору оренди, які мають тристоронній характер. Орендодавець, орендар, який виходить із правовідносин, і особа, яка вступає у правовідносини замість орендаря, домовляються про заміну, у зв’язку із чим не постає жодних проблем із додержанням порядку, передбаченого для обох механізмів набуття третьою особою прав володіння та користування відповідним майном. Автор формулює висновок, що наділення права оренди такими ж властивостями до юридичного трансферу, що й право власності, можливе в разі виведення відповідної правової можливості за межі зобов’язально-правової конструкції правовідношення. Цього можна досягти в ситуації, коли орендар залишається відповідальним перед орендодавцем, проте набуває можливості розпорядження правом оренди на власний розсуд у речово-правовому порядку, що характерний, зокрема, для розпорядження права власності. Але через те, що зміст права оренди, зокрема його обсяг, цільове призначення, а також часові параметри існування, визначається все ж таки цивільно-правовим договором, на підставі якого таке право виникло, воно не втрачає залежності від відповідного договору. Як наслідок, порушення такого права може призвести до його припинення в зобов’язально-правовому порядку. Водночас для втілення відповідної концепції в життя та її ефективного функціонування в умовах практики правореалізації та правозастосування необхідно її відображення в положеннях чинного цивільного законодавства як відповідного юридичного механізму.
The article is devoted to consideration the problems of an order of lease right transfer on context of differentiation legal mechanisms of transfer of property subjective civil rights and subjective civil rights to claim.It is defined that the cause of abovementioned problem of derivative property rights transfer is their presence within content of relatival civil relationships the participants of which are the owner of appropriate property and the person to whom derivative property rights belong. At the same time the current legislative provisions of Ukraine are clearly differentiate the right of lessee on dispose of lease right, particularly to alienate it, and the right of lessee on transfer of lease object to sublease. This leads to differentiation of two mechanisms of derivative property rights transfer. But the normative ensuring of lessee’s disposes of his lease right stay episodically.It is defined that in modern practice of right-realization a new approach has been formed. According to it the replacement of lessee in relationship is provided by concluding additional trilateral contract to the lease contract. The lessor, lessee, who is leaving the lease relationship, and a person, who is entering the lease relationship, are negotiating about the replacement. As a result there are no problems with following the rules of both legal mechanisms of acquiring the right of possession and usage by the third person.The author concludes that the lease right can be endowed with features that allows it to transfer like property right but only when it excluded out of construction of obligation. It can be achieved in situation when the lessee stay to be obliged before lessor but gains the legal possibility to disposes of his lease right at his own discretion in proprietary order as is the case for property right. But due to the fact that lease right, particularly its capacity, special purpose and temporal characteristics of existence are determined by the lease contract that is the basis for lease right such right is depends on appropriate contract. As a result the violation of lease right can led to its cancelation in contractual order. At the same time the implementation of appropriate concept into practice and its effective functioning in practice of right-realization and right-enforcement needs improvement of current civil legislation.
Статья посвящена рассмотрению проблемы порядка перехода права найма (аренды) в контексте Различие юридических механизмов трансфера субъективных гражданских прав господства и требования. Определяется, что причиной существования проблемы перехода производных прав господства является их пребывания в смысле относительного правоотношения, участниками которого являются владелец соответствующего блага и лицо, которому принадлежат такие права. Вместе с тем положения действующего гражданского законодательства четко разграничивают право арендатора распоряжаться правом аренды, в частности отчуждать его, и передавать соответствующее имущество в субаренду. Из этого следует разграничения двух разных юридических механизмов перехода производных прав. Однако нормативное обеспечение распоряжение арендатором своим правом аренды остается эпизодическим. Устанавливается, что в условиях практики правореализации получил распространение подход, в рамках которого замена арендатора в правоотношении осуществляется путем заключения дополнительных соглашений к договору аренды, которые имеют трехсторонний характер. Арендодатель, арендатор, который выходит из правоотношений, и лицо, которое вступает в правоотношения вместо арендатора, договариваются о замене, в связи с чем не возникает никаких проблем с соблюдением порядка, предусмотренного для обоих механизмов приобретения третьим лицом прав владения и пользования соответствующим имуществом . Автор формулирует вывод, что наделение права аренды такими же свойствами к юридическому трансфера, что и право собственности, возможно в случае вывода соответствующей правовой возможности за пределы обязательственно-правовой конструкции правоотношения. Этого можно достичь в ситуации, когда арендатор остается ответственным перед арендодателем, однако приобретает возможность распоряжение правом аренды по собственному усмотрению в вещественно-правовом порядке, что характерно, в частности, для предписания права собственности. Но за того, что содержание права аренды, в частности его объем, целевое назначение, а также временные параметры существования, определяется все же гражданско-правовому договору, на основании которого такое право возникло, оно не теряет зависимости от соответствующего договора. Как следствие, нарушение такого права может привести к его прекращению в обязательственно-правовом порядке. Однако для воплощения соответствующей концепции в жизнь и ее эффективного функционирования в условиях практики правореализации и правоприменения необходимо ее отражение в положениях действующего гражданского законодательства как соответствующего юридического механизма.
