Міжнародно-правовий статус осіб, що шукають притулку

Завантаження...
Ескіз

Дата

2021

Автори

Сорока, Ігор Олександрович

Назва журналу

ISSN журналу

Назва тому

Видавець

Одеса

Анотація

Право притулку має давню історію, адже воно зародилося практично одночасно з появою самого права, і міжнародного права зокрема. Філософсько-правова ідея притулку походить з загальних міркувань гуманності та морального обов’язку прихистити осіб, що піддаються несправедливим переслідуванням чи тікають від загрози. Доктринальна основа права притулку відображена у працях основоположників міжнародного права: Г. Гроція, Е. де Вателя, С. фон Пуфендорфа. У дисертаційному дослідженні аналізується становлення притулку в практиці держав, зокрема в часи релігійних переслідувань та буржуазних революцій, а також еволюція ідеї права притулку в науці та періодизація його розвитку, особливості застосування ідей про притулок в першій половині ХХ століття.
Право притулку тривалий час існувало у формі звичаю та знаходило свої прояви в актах окремих держав. Своє закріплення у вигляді універсальних правових норм воно знайшло лише в ХХ столітті, коли світ, в якому швидко розвивалися засоби транспорту та зв’язку, і зростали масштаби збройних конфліктів та переслідувань, зіткнувся з нечуваними раніше вимушеними переміщеннями людей, коли втікачі намагалися отримати захист в інших країнах. У праві притулку виникають інститути біженства, додаткового захисту, тимчасового захисту, вимушеного переміщення.
Розвиток права притулку в ХХ столітті відображав угоду держав щодо необхідності надавати всім особам, які піддаються переслідуванням, право шукати притулку в інших країнах. Зрештою ця домовленість знайшла своє закріплення у відповідних положеннях Загальної декларації прав людини. Водночас держави не проявили бажання брати на себе обов’язок надавати притулок громадянам інших держав та особам без громадянства на своїй території. В результаті виникла і продовжує існувати головна суперечність міжнародного права притулку - невідповідність між правом особи шукати притулок та відсутністю кореспондуючого обов’язку держав надавати притулок.
У дисертаційному досліджені обґрунтовується думка про існування особливого набору принципів міжнародного права притулку, що є відмінними від принципів права біженства. Ці принципи забезпечують виживання та добробут особи на період, необхідний для набуття нею статусу біженця, встановлення відсутності підстав для набуття такого статусу, чи припинення ситуації пошуку притулку в інший спосіб. Найбільшу увагу приділено розгляду принципу невислання, що забороняє примусово видворяти, здійснювати екстрадицію чи в інший спосіб повертати особу до країни, де їй загрожує небезпека. Цей принцип сформувався в тісному взаємозв’язку з правом притулку та має забезпечити практичну доступність можливості для особи просити притулку та гарантію реалізації цього права. Також досліджується принцип конфіденційності, що забезпечує захищеність особи від посягань з боку держави походження чи інших агентів переслідування в процесі отримання притулку. Приділяється увага принципу єдності сімей шукачів притулку, завдяки якому підтримуються їхні особисті права та забезпечується захист найкращих інтересів дітей-шукачів притулку.
Шукач притулку є особливим правовим станом особи, що передує набуттю особою правового статусу біженця, проте характеризується відмінністю як власне від статусу біженця, так і від загального правового статусу людини в міжнародному праві. Водночас зазначається, що у зв’язку з тимчасовістю та перехідністю ситуації пошуку притулку, недоцільно вважати поняття шукач притулку правовим статусом. Демонструється, що саме існування ситуації пошуку притулку викликане недосконалістю певних положень Конвенції про статус біженців 1951 року, що ставить поняття біженства в залежність від фактичних обставин особи, водночас пов’язуючи набуття статусу біженця з визнанням цього статусу певною державою. Аналізуються основні доктринальні підходи до розв’язання такої суперечності, зокрема концепція «потенційного біженства». Окреслені права людини, пов’язані з пошуком притулку. Визначаються ознаки перебування особи в стані шукача притулку, розглядається регулювання стану шукачів притулку в міжнародному праві та особливості виникнення ситуацій пошуку притулку у зв’язку з виїздом особи з країни постійного проживання.
У сучасному світі кількість шукачів притулку суттєво перевищує кількість визнаних біженців. Більш того, саме поняття біженства, визначене Конвенцією, є застарілим, оскільки воно охоплювало далеко не всі ситуації вимушеної міграції, а обмежувалося лише ситуаціями прямих переслідувань. При цьому загальні ситуації насильства чи можливість застосування до особи невиправдано жорстоких покарань Конвенцією не охоплювалися. В подальшому вони отримали закріплення в міжнародному праві та практиці прав людини, однак це хоч і надає особам частковий захист, але не дозволяє їм розраховувати на статус біженців. Також наприкінці ХХ - початку ХХІ століття постало питання про можливість надання тієї чи іншої форми міжнародного захисту особам, змушеним залишати місця свого постійного проживання внаслідок зміни клімату, природних чи техногенних катастроф. Це демонструє необхідність нового розширення сфери охоплення міжнародного права притулку, а отже, і обов’язків держав з надання такого притулку, проте таке можливе розширення залежить від волі суверенних держав. Як показала практика цілого ряду міжнародних конференцій, спрямованих на розробку нової угоди з міжнародного права притулку, держави готові декларувати бажання надавати більше захисту вимушеним мігрантам, проте не готові брати на себе реальні зобов’язання в цій сфері. Через це все більша кількість осіб, що пересуваються через державні кордони, в майбутньому будуть розглядатися як шукачі притулку, але не як біженці.
Ця суперечність викликала досі не розв’язану проблему з міжнародно-правовим статусом осіб, що шукають притулку. Такими особами виступають громадяни держави або особи без громадянства, що постійно проживають на території держави і не можуть або не бажають користуватися захистом своєї держави походження через переслідування, яким вони піддаються в цій державі. З точки зору Конвенції ООН про статус біженців 1951 року, самого факту переслідувань чи навіть реальних побоювань переслідувань достатньо, аби особа вважалась біженцем. Однак, з точки зору національного права держав для того, щоб вважатися біженцем в певній державі, особа повинна отримати визнання в якості біженця з боку цієї держави. Таке визнання є суверенним актом доброї волі держави по відношенню до особи. Відповідно виникла категорія осіб, які об’єктивно потрапляють під визначення біженця з точки зору Конвенції про статус біженців, однак ще не отримали визнання біженців з боку будь-якої держави. Саме такі особи характеризуються як шукачі притулку.
Основна проблема права на пошук притулку полягає в наявності у осіб прав шукати притулок та відсутності кореспондуючого обов’язку держав надавати притулок. Натомість демонструється, що надання притулку також є правом держави, а отже виникає порушення балансу між правами одного суб’єкта та обов’язками іншого, що забезпечують реалізацію цих прав. Визначається, що за відсутності згоди держав щодо визнання обов’язку надання притулку, реалізація права осіб на притулок забезпечується виключно засобами міжнародного права, зокрема завдяки діяльності центральних та спеціальних органів ООН.
Особливості правового стану шукачів притулку визначаються як загальний правовий статус людини за міжнародним правом, так і додатковим набором прав та обов’язків, пов’язаних виключно з ситуацією пошуку притулку. Окреслюється та досліджується основна проблема стану шукачів притулку, яка полягає в тому, чи належать шукачам притулку права біженців за міжнародним правом, і чи визначається існування в стані шукача притулку виключно очікуванням визнання в якості біженця з боку держави, або стан шукача притулку є відмінним від статусу біженця за міжнародним правом. Доводиться, що особливості закріплення прав шукачів притулку роблять їхнє правове становище відмінним від статусу біженця, зокрема через відмінність соціальних прав, належних таким категоріям осіб. Розглядається наявність в шукачів притулку особливих прав (право на соціальне забезпечення на час розгляду звернення за притулком, право на добровільну репатріацію тощо). Робиться висновок, що становище шукача притулку за своєю правовою характеристикою наближається до особливого статусу в міжнародному праві.
В Україні було виконано декілька монографічних досліджень зі статусу біженців в міжнародному та національному праві. Деякі з них торкалися і проблематики шукачів притулку, останнє комплексне дослідження з цього питання було здійснене в 2005 році. З того моменту відбулися значні зміни як в міжнародному праві та практиці, так і в законодавстві України, що зумовило необхідність проведення нового дослідження даної теми. Дисертаційне дослідження концептуально виходить з того, що шукачі притулку не є правовим статусом особи. На таку думку наводить як відсутність в міжнародному праві документу, який регулював би статус таких осіб, так і невизнання такого статусу в національному праві. Відомі правові статуси іноземних громадян та біженців, однак не статус шукача притулку. Крім того, пошук притулку є тимчасовою ситуацією, щодо якої необхідно шукати тривалі рішення з врегулювання правового статусу особи. Отже, мова йде не про статус, а про стан, в якому перебуває особа в період пошуку притулку.
Стан шукачів притулку в дослідженні характеризується через систему принципів, що регулюють правове становище осіб, що шукають притулок, а також специфічних прав, обов’язків та гарантій, якими наділяється шукач притулку в міжнародному праві. Ці права, обов’язки та гарантії витікають переважно не з права притулку, а з міжнародного права прав людини, що слугує додатковим аргументом на користь припущення про відсутність спеціального правового статусу шукачів притулку.
Запропоновані теоретичні припущення ілюструються на прикладах з практики міжнародних організацій, міжнародних судових органів, окремих держав. Демонструється, що в умовах відсутності згоди держав щодо правового регулювання стану шукачів притулку, відповідні норми виникли в практиці. Підкреслюється, що право притулку існує та може виконувати свої функції лише завдяки взаємодії міжнародного, інтеграційного та національного рівнів буття права.
Увагу в дисертаційному досліджені приділено практиці Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців відносно осіб, що шукають притулку», розкриваються практичні питання, пов’язані з діяльністю головного спеціалізованого органу ООН, який опікується біженцями та шукачами притулку. Демонструється застосування механізму практичних висновків Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців для дотримання прав шукачів притулку. Розглядаються рекомендації та кращі практики Управління щодо окремих питань, пов’язаних з захистом шукачів притулку, у тому числі перетину кордону, розміщення, забезпечення реалізації принципу заборони вислання, збереження єдності сімей та соціально-економічних прав шукачів притулку. Окремо розкривається практика щодо вразливих та дискримінованих груп.
У дисертаційному досліджені охарактеризовано міжнародно-правовий та регіонально-правовий підходи до забезпечення прав осіб шукати притулок, в рамках яких два правопорядки взаємодіють на основі спільних цінностей поваги до прав людини та їхнього захисту. Продемонстровано характер забезпечення права осіб шукати притулок в регіональному правопорядку, що утворений в рамках Ради Європи та Європейського Союзу. Визначено особливості права на пошук притулку в Європі, що виходять з основоположних документів з прав людини європейського регіону, зокрема з Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Хартії основних прав Європейського Союзу, Європейської соціальної хартії. Простежено діяльність і взаємодію органів Європейського Союзу та органів Ради Європи, зокрема Європейського суду з прав людини. На конкретних прикладах визначені взаємні впливи двох систем у сфері забезпечення прав осіб на пошук притулку. Продемонстровано порядок реалізації даного права в окремих державах-членах європейських регіональних об’єднань, зокрема через Дублінський регламент. Визначено механізми гармонізації законодавств окремих держав-членів, взаємного визнання та виконання рішень щодо шукачів притулку та спільних дій щодо визнання та забезпечення соціальних прав шукачів притулку.
Особливу увагу в досліджені приділено практиці європейських інтеграційних об’єднань в питаннях притулку. Розглядається законодавство Європейського Союзу як модель взаємодії держав з питань притулку, що забезпечує як співпрацю держав в прийомі, розгляді заяв та розміщенні шукачів притулку, так і дотримання спеціальних прав шукачів притулку, таких як право на життя, особливих гарантій, таких як заборона примусового повернення чи видворення.
В дисертаційному досліджені визначаються особливості правозахисної діяльності Ради Європи та Європейського суду з прав людини щодо шукачів притулку в поточній ситуації, зокрема особливості їхнього реагування на прибуття великої кількості шукачів притулку з Сирії та Північної Африки. Проаналізовано характер програм Ради Європи, створених для забезпечення прав шукачів притулку та освітніх програм, спрямованих на формування юридичних професіоналів з питань пошуку притулку. Досліджується практика Європейського суду з прав людини щодо пошуку притулку та її вплив на формування європейського права притулку. Визначаються відмінності європейської практики з права притулку від регулювання права притулку в міжнародному праві, зокрема в питаннях допуску шукачів притулку до території держав та видворення до країн походження.
Дослідження завершується розглядом українського законодавства і практики про притулок. Проводиться паралель між еволюцією права притулку в міжнародному праві та праві України, демонструється, що подібність їхнього розвитку не є випадковістю, а зумовлена єдиною логікою. Доводиться, що еволюція українського законодавства і практики про притулок визначається тенденцією наближення до відповідних міжнародно-правових стандартів, а зокрема гармонізацією з правом Європейського Союзу. Досліджено нерозв’язані проблеми, з якими стикаються шукачі притулку в Україні, що знаходять своє вираження в зверненнях шукачів притулку до Європейського суду з прав людини з заявами проти України.
В дисертаційному досліджені продемонстровано процес удосконалення українського законодавства щодо шукачів притулку на фоні становлення загального законодавства про іноземців та вплив на його розвиток міжнародних стандартів. Виявлено особливості опосередкування міжнародних норм про шукачів притулку в законодавстві України. Встановлено перелік прав, гарантованих шукачам притулку, та тих, гарантування яких має бути забезпечене. Досліджено практику Європейського суду з прав людини щодо шукачів притулку в Україні та її вплив на українське право і практику. Досліджено спроби ввести категорію шукачів притулку до українського законодавства та особливості їхньої реалізації. Доводиться необхідність більш чіткого врегулювання правового положення шукачів притулку в Україні. Робляться рекомендації щодо вдосконалення окремих правових актів України щодо шукачів притулку. Робиться висновок про подібність проблем реалізації прав шукачів притулку в Україні та країнах ЄС, а також необхідність подальшої гармонізації законодавства України щодо шукачів притулку з правом Європейського Союзу. Підкреслюється, що недоліки українського права і практика пошуку притулку відповідають аналогічним недолікам права і практики ряду інших країн Європи, що є країнами призначення чи транзиту шукачів притулку.

Бібліографічний опис

Сорока І.О. Міжнародно-правовий статус осіб, що шукають притулку. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021

Ключові слова

Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, шукачі притулку, біженці, право притулку, принцип невислання, права людини, права шукачів притулку, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, європейська система притулку, практика Європейського суду з прав людини, гармонізація з правом ЄС, asylum seekers, refugees, right to asylum, principle of non-expulsion (non-refoulement), human rights, rights of asylum seekers, Office of the United Nations High Commissioner for Refugees, European Asylum System, practice of the European Court of Human Rights, harmonization with EU law

Цитування

Сорока І.О. Міжнародно-правовий статус осіб, що шукають притулку. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021