У дисертації здійснена науково-практична концептуалізація: об’єктивних соціально-правових підстав виокремлення судового адміністративного процесуального права України як галузі права; юридичних критеріїв галузево-правової диференціації та формування судового адміністративного процесуального права України як галузі права.
Здійснене дослідження дозволило обґрунтувати і сформулювати ряд нових наукових положень та практичних рекомендацій, спрямованих на формування судового адміністративного процесуального права України як самостійної галузі права з метою підвищення якості та ефективності судового вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин.
Проаналізовано історіографію проблематики судового адміністративного процесуального права України, зокрема, через наукову характеристику історичного генезису становлення і розвитку адміністративної юстиції та адміністративного судочинства в Україні, та обґрунтовано виокремлення її періодів: передісторії (з ІХ ст. – до другої пол. ХІХ ст. (1864 р.)) – позасудове вирішення публічно-правових спорів; історії (з кінця XIX ст. – до кінця ХХ ст. (1991 р.)) – вирішення публічно-правових спорів поза адміністративну юстицію і судочинство та формування теоретико-правового підґрунтя для їх утворення; сучасності (з кінця ХХ ст. – до сьогодення) – становлення адміністративної юстиції та судочинства в незалежній Україні та їх сталий розвиток через формування самостійної галузі вітчизняної системи права – судового адміністративного процесуального права України.
З’ясовано, що методологія дослідження судового адміністративного процесуального права України має структуру, елементами (складовими) якої є: її підґрунтя – філософська світоглядна основа (діалектика); принципи (істинності, об’єктивності наукового пізнання, єдності теорії та практики, детермінізму); методологічні підходи (сутнісний, інтегративний, антропологічний та концептуальний) та методи (загальнонаукові і спеціально-наукові).
Сформульовано категоріально-методологічне підґрунтя науково-практичної парадигми судового адміністративного процесуального права України з визначенням тезаурусу понять: «адміністративний процес», «адміністративна процедура», «адміністративне судочинство», «адміністративна юстиція», «судовий адміністративний процес», «судове адміністративне процесуальне право».
Доведено, що соціально-правовими підставами виокремлення судового адміністративного процесуального права України як самостійної галузі права є: утвердження адміністративно-правової доктрини людиноцентризму; специфіка публічно-правових спорів, яка обумовлює необхідність розвитку організаційно-правового (автономного) забезпечення їх вирішення в судовому порядку; сучасні євроінтеграційні процеси України, спрямовані на утвердження європейських стандартів у сфері судово-адміністративного захисту прав людини.
Визначено, що сутнісні характеристики судового адміністративного процесуального права України, які обумовлюють застосування вербальної конструкції «судове адміністративне процесуальне право», виокремлені в таких категоріях: «судове» – означає судову форму вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень; «адміністративне» – означає, що ця галузь права регулює порядок вирішення адміністративних справ адміністративним судом та основний масив норм цієї галузі права складають саме адміністративно-процесуальні норми; «процесуальне» – означає, що основний масив норм цієї галузі права складають саме процесуальні, а точніше – адміністративно-процесуальні норми, а матеріальні норми, що визначають організацію та систему адміністративних судів, їх повноваження тощо, є значно меншими за кількістю.
Аргументовано, що за своєю правовою природою (сутністю) судове адміністративне процесуальне право України – це позитивне, публічне, судове, адміністративне, процесуальне право, яке є самостійною галуззю у національній системі права України; визначена природа цієї галузі права обумовлює зміст критеріїв галузево-правової диференціації судового адміністративного процесуального права України.
Встановлено, що основними юридичними підставами, що обумовлюють диференціацію судового адміністративного процесуального права як самостійної галузі права України, є наявність: суспільних відносин з розгляду та вирішення правових спорів у сфері публічного адміністрування у судовому порядку; конституційної та нормативно-кодифікованої основи; особливих методів, власних принципів та системи власних джерел судово-адміністративного правового регулювання відповідних суспільних відносин.
Доведено, що предметом судового адміністративного процесуального права України є суспільні відносини, що виникають при наявності публічно-правового спору та його розгляду і вирішенні адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства (судові адміністративно-процесуальні правовідносини).
Надана змістовно-структурна та сутністна характеристика судовим адміністративно-процесуальним правовідносинам.
Визначено, що об’єкт судових адміністративно-процесуальних правовідносин є складним (двоєдиним), в ньому виокремлюються такі об’єктні складові: загально-матеріальна – публічно-правові спори між учасниками відповідних матеріальних публічно-правових відносин, які вирішує адміністративний суд; спеціально-процесуальна – поведінка, дії учасників судового процесу.
З’ясовані методи судового адміністративного процесуального права України, якими є сукупність нормативно визначених, судових імперативно-диспозитивних юридичних способів (судово-імперативних та судово-диспозитивних) та прийомів (засобів) (зобов’язань, дозволів, заборон) правового впливу на суспільні відносини, що виникають при наявності публічно-правового спору та його розгляду і вирішенні адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Надано визначення і охарактеризовані система та класифікація принципів судового адміністративного процесуального права України, а також докладно розкрито зміст верховенства права та пріоритетності прав та свобод людини і громадянина як принципів цієї галузі права.
Обґрунтовано, що для забезпечення досягнення мети та виконання завдань адміністративного судочинства обґрунтованим є: виокремлення принципу пріоритету прав та свобод людини і громадянина як самостійного принципу судового адміністративного процесуального права України та, водночас, як однієї із засад здійснення адміністративного судочинства; доповнення Кодексу адміністративного судочинства України новою статтею «Стаття 61. Пріоритетність прав та свобод людини і громадянина».
Охарактеризована пряма дія Конституції України в адміністративному судочинстві, яка проявляється в застосуванні норм Основного Закону України: при відсутності спеціальних законів; коли закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України; при врахуванні практики Європейського суду з прав людини в контексті судової інтерпретації відносно конкретної адміністративної справи; як основи судового рішення, з подальшою конкретизацією нормами профільних законів та інших нормативно-правових актів.
Сформульовано, що система джерел судового адміністративного процесуального права України – це багаторівнева, складна, упорядкована (структурована), динамічна та відкрита система, до якої входять (зміст системи) Конституція України, законодавство про адміністративне судочинство, інші нормативно-юридичні (зокрема інші нормативно-правові акти), а також доктринальні (правові доктрини) та праксеологічні (судові прецеденти) джерела.
Сформульована та розкрита функціонально-джерельна парадигма Конституції України як джерела судового адміністративного процесуального права України та визначено, що Конституція України як Основний Закон держави і суспільства, який має особливу правову природу та особливі юридичні властивості, займає спеціальне положення щодо системи законодавства про адміністративне судочинство, що виражається вербальною формулою «Конституція і законодавство про адміністративне судочинство».
Доведено, що законодавство про адміністративне судочинство – це ієрархічна система взаємопов’язаних і взаємодіючих окремих джерел судового адміністративного процесуального права України, а саме: міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу адміністративного судочинства України, законів України, що містять адміністративно-процесуальні правові норми; запропоновано ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України викласти в новій редакції.
Обґрунтовано, що до праксеологічних джерел судового адміністративного процесуального права України слід віднести: 1) судові прецеденти, що містяться в зразкових рішеннях Верховного Суду та інших його рішеннях і постановах, що мають прецедентний характер (судові прецеденти в адміністративному судочинстві), рішеннях Конституційного Суду України; 2) прецедентну практику Європейського суду з прав людини.
Визначено, що судовий прецедент та практика Європейського суду з прав людини (тобто прецедентна практика, яка за своїми джерельними характеристиками є тотожною судовому прецеденту) як джерела судового адміністративного процесуального права України мають особливу сутність – це судові адміністративно-процесуальні прецеденти, які мають такі характеристики: створені на основі писаного права; є волевиявленням правозастосовчого органу; містять норму або принцип процесуального права; мають формальну визначеність; застосовуються при розгляді аналогічних справ; мають казуїстичний характер; цілеспрямовані на ефективізацію розгляду судами конкретних справ, усунення недоліків (двозначностей, колізій та ін. дефектів у чинному законодавстві про адміністративне судочинство); діють не лише за відсутності нормативно-правового акта, зокрема закону (для заповнення прогалин), а й паралельно з ним; мають обов’язковий характер.
Визначено, що концепт «правова позиція» в адміністративному судочинстві означає правову точку зору (позицію) Великої Палати Верховного Суду з вирішення конкретних правових питань щодо: юрисдикції спору; необхідності відступу від висновку Верховного Суду (підтримати або відступити від певного висновку); виключної правової проблеми.
Доведено, що різновидами судового прецеденту в адміністративному судочинстві є: правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи; висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у рішеннях (постановах) Верховного Суду; правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.
Запропоновані зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
