У статті проводиться теоретичний аналіз концепту нульової толерантності, особливостей та умов його застосування в сучасній державно-політичній практиці. Визначним напрямком дослідження є виявлення засад нульової толерантності в рамках державної політики, яка встановлює принципи легальної нетерпимості до небезпечних, антидержавних та антисоціальних проявів. Акцентується увага на особливостях та обмеженні застосування принципу нульової терпимості в рамках законодавчого визначення. У статті досліджуються механізми державно-політичного регулювання меж толерантності в контексті попередження розвитку небезпечних утворень задля забезпечення соціально-політичної стабільності в державі. Так само увага приділяється світовій практиці та національному досвіду застосування принципу “zero tolerance policing” державою в рамках політики національної безпеки. Нульова толерантність аналізується як засіб забезпечення пильного контролю держави за будь-якими проявами тих явищ, які потенційно несуть небезпеку для суспільства та держави. В інакшому випадку в умовах неналежного контролю за дрібними чи початковими проявами, вірогідність їх розвитку зростатиме. Для попередження цього держава, державні органи застосовують принцип “zero tolerance policing”. В рамках національної безпеки формується певна модель реагування держави на небезпечні прояви, що допомагає попередити деструктивні явища в державі.Так само в статті автор відзначає протилежну позицію щодо застосування нульової толерантності та проблему її дискримінаційності. У статті окреслюється потреба в концептуальному визначенні нульової толерантності задля запобігання необґрунтованого її використання без меж. Автор відзначає проблему необґрунтованого застосування даного принципу, отже, концепція потребує детального розроблення як у теоретичній, так і правозастосовній практиці, й в особливості на рівні державної політики.
В статье проводится теоретический анализ концепта нулевой толерантности, особенностей и условий его применения в современной государственно-политической практике. Выдающимся направлением исследования является выявление основ нулевой толерантности в рамках государственной политики, которая устанавливает принципы легальной нетерпимости к опасным, антигосударственным и антисоциальным проявлениям. Акцентируется внимание на особенностях и ограничении применения принципа нулевой терпимости в рамках законодательного определения. В статье исследуются механизмы государственно-политического регулирования границ толерантности в контексте предупреждения развития опасных образований для обеспечения социально-политической стабильности в государстве. Так же внимание уделяется мировой практике и национальному опыту применения принципа "zero tolerance policing" государством в рамках политики национальной безопасности. Нулевая толерантность анализируется как средство обеспечения пристального контроля государства за любыми проявлениями тех явлений, которые потенциально несут опасность для общества и государства. В противном случае в условиях ненадлежащего контроля за мелкими или начальными проявлениями, вероятность их развития возрастает. Для предупреждения этого государство, государственные органы применяют принцип "zero tolerance policing". В рамках национальной безопасности формируется определенная модель реагирования государства на опасные проявления, что помогает предупредить деструктивные явления в государстве.Так же в статье автор отмечает противоположную позицию относительно применения нулевой терпимости и проблему ее дискриминационности. В статье определяется потребность в концептуальном определении нулевой толерантности для предотвращения необоснованного ее использование без границ. Автор отмечает проблему необоснованного применения данного принципа, следовательно, концепция требует детальной разработки как в теории, так и правоприменительной практике, и в особенности на уровне государственной политики.
The article provides a theoretical analysis of the concept of zero tolerance, and
features and conditions of its application in modern state-political practice. A
prominent area of research is to identify the foundations of zero tolerance within
public policy, which establishes the principles of legal intolerance to formations
that are dangerous for the state and social security. Emphasis is placed on the
specifics and limitations of applying the principle of zero tolerance to political
manifestations. The article deals with the mechanisms of state-political regulation
of tolerance limits in order to prevent the development of dangerous entities and
ensure socio-political stability in the state. Similarly, attention is paid to world
practice and national experience of applying the principle of “zero tolerance policing” by the state in the framework of national security policy.
Zero tolerance is analyzed as a means of ensuring a close control of the state
against any manifestations of those phenomena that are potentially dangerous for
society and the state. Otherwise, under the conditions of improper control over
small or initial manifestations, the likelihood of their development will increase.
To prevent this, the authorities apply the principle of “zero tolerance policing”.
Within the framework of national security, a certain model of state response to
dangerous manifestations is being formed, which helps to prevent destructive
phenomena in the state. Also, the author analyzes the opposite position regarding the application of
zero tolerance and the problem of its discrimination. The article outlines the need
for a conceptual definition of zero tolerance in order to prevent its unjustified use
“without limits”. The author considers a problem that performs an unsatisfactory ability to use this principle, so the concept needs detailed reflection both in
scientific and law enforcement practice and especially in state policy.
