В статті розглянуто сутність право розуміння та основні підходи його наукового осмислення. Визначено типологію праворозуміння. У рамках дослідження запропоновано підхід, відповідно до якого існує чотири основних типи праворозуміння: юридичний позитивізм, юснатуралізм, соціологічне праворозуміння та інтегральне праворозуміння. Встановлено, що кожен із цих типів праворозуміння так чи інакше торкається проблем владної зумовленості права. Визначено, що у найбільш спрощеному вигляді юридичним позитивізмом вважається стиль правової думки, в якому використовуються три постулати: постулат про розмежування права і моралі, постулат про соціальні джерела права та постулат про дискретність судових рішень. Доведено, що той дискурс щодо позитивізму, який сформувався на пострадянському просторі, не повною мірою відповідає вихідним позиціям сучасного юридичного позитивізму. З’ясовано, що найбільш релевантним проблемі зв’язку права і влади є другий постулат, який вказує на обов’язкову
наявність інституційного зв’язку між соціальними й нормативними фактами та змістом права. Обґрунтовано одну з ключових методологічних засад сучасного юридичного позитивізму: право відрізняється від інших регулятивних систем не змістовно, а формально. Доведено, що найбільш яскраво залежність розуміння права від концепту влади проявляється саме в позитивізмі. Позитивне розуміння права пов’язане з концептом державної влади, в якому межі права окреслено поняттям державної влади. Право – це закон, а закон – це інститут, встановлений владою. Юридичне бачення права через поняття закону – це його бачення крізь призму поняття державної влади, яка створює закон і забезпечує його реалізацію. Обґрунтовано, що призначення держави полягає не у створенні природних прав людини (інакше б вони від неї залежали і не були б невід’ємними), а у їх визнанні та максимальному захисті.
В статье рассмотрены сущность правопонимания и основные подходы к его научному осмыслению. Определена типология правопонимания. В рамках исследования предложен подход, согласно которому существует четыре основных типа правопонимания: юридический позитивизм, юснатурализм, социологическое правопонимание и интегральное правопонимание. Установлено, что каждый из этих типов правопонимания так или иначе касается проблем властной обусловленности права. Определено, что в наиболее упрощенном виде юридическим позитивизмом считается стиль правовой мысли, в котором используются три постулата: постулат о разграничении права и морали, постулат о социальных источниках права и постулат о дискретности судебных решений. Доказано, что тот дискурс позитивизма, который сформировался на постсоветском пространстве, не в полной мере соответствует исходным позициям современного юридического позитивизма. Установлено, что наиболее релевантным проблеме связи права и власти является другой постулат, который указывает на обязательное наличие институциональной связи между социальными и нормативными фактами и содержанием права. Обоснована одна из ключевых методологических основ современного юридического позитивизма: право отличается от других регулятивных систем не содержательно, а формально. Доказано, что наиболее ярко зависимость понимания права от концепта власти проявляется именно в позитивизме. Положительное понимание права связано с концептом государственной власти, в котором пределы права обозначены понятием государственной власти. Право - это закон, а закон - это институт, установленный властью. Юридическое видение права через понятие закона - это его видение сквозь призму понятия государственной власти, которая создает закон и обеспечивает его реализацию. Обосновано, что назначение государства состоит не в создании естественных прав человека (иначе бы они от нее зависели и не были бы неотъемлемыми), а в их признании и максимальной защите.
The article deals with the essence of the legal understanding and basic
approaches to its scientific comprehension. The typology of legal thinking has
been identified. The study proposes an approach according to which there are
four main types of legal thinking: legal positivism, naturalism, sociological legal
thinking, and integrated legal thinking. It is established that each of these types
of legal thinking in one way or another deals with the problems of their own
conditionality of law.
It is determined that in the simplest form legal positivism is a style of legal
thought, which uses three postulates: the postulate on the distinction between
law and morality, the postulate on social sources of law and the postulate on the
discretion of court decisions. It is proved that the discourse on positivism, which
was formed in the post-Soviet space, does not fully correspond to the original
positions of modern legal positivism. It has been found that the most relevant
problem of the relationship between law and power is the second postulate, which
indicates that there is a mandatory institutional link between social and regulatory
facts and the content of law.
One of the key methodological foundations of modern legal positivism
is justified: the law differs from other regulatory systems not formally but
substantively.
It is proved that the most distinct interdependence of the understanding of law
and the concept of power is manifested in positivism. Positive understanding of law is related to the concept of state power, in which the boundaries of law are
outlined by the concept of state power. Law is equal to legislation, and legislation is
an institute established by the authorities. A legal vision of law through the notion
of legislation is its vision through the lens of the notion of state power that creates
the law and ensures its implementation.
It is justified that the purpose of the state is not to create natural human rights
(otherwise they would depend on it and would not be inalienable) but in their
recognition and maximum protection.
