Стаття присвячена вивченню, аналізу проблем, які виникли у зв’язку з епідемією та встановленням карантину, визначення засобів забезпечення дотримання санітарно-епідеміологічних вимог та наслідків їх порушення. Зокрема, важливим є з’ясування можливостей цивільного законодавства для попередження загрози завдання шкоди учасниками цивільних відносин під час COVID-19 (в умовах карантину, адаптованого карантину тощо) та відшкодування шкоди, завданої створенням або «неліквідацією» такої загрози. Із урахуванням тієї обставини, що успіхи країн, які використовували жорсткі обмеження для подолання COVID-19, водночас є головним чинником загострення конфлікту інтересів, а також категорій «доцільність» і «правовідповідність», робиться висновок, що юридичне забезпечення прав людини-приватної особи має формуватися таким чином, аби уникнути когнітивного дисонансу, який виникає внаслідок колізії базових положень приватного та публічного права: «Дозволено все, крім того, що заборонено законом» і «Можна лише те, що дозволено законом». При цьому слід виходити з того, що звичайним способом правового буття людини-приватної особи є її участь у цивільних відносинах приватного типу. Найбільш дієвою формою захисту прав приватної особи у таких випадках є відшкодування шкоди, завданої її інтересам внаслідок неусунення загрози. При цьому право заінтересованої особи вимагати відшкодування завданої шкоди може бути реалізоване внаслідок створення загрози та її неусунення тим, хто створив небезпеку, життю, здоров’ю, завдано шкоду. Аналіз недостатньо активного застосування норм глави 81 ЦК України показує, що чинником цього є видима простота публічно-правових засобів, переконаність влади у швидкому досягненні за допомогою цих засобів позитивного результату, низький рівень правової культури, відсутність спеціального механізму подання позовів про усунення загрози. Ці вади можна усунути шляхом запровадження так званих «популяторних» позовів, з якими до того, хто створює або не усуває загрозу, міг би звертатися будь-хто, вимагаючи усунення небезпеки, яка загрожувала не тільки йому, але й іншим громадянам.
Статья посвящена изучению, анализу проблем, которые возникли в связи с эпидемией и введением карантина, определению средств обеспечения соблюдения санитарно-эпидемиологических требований и последствий их нарушения. В частности, важным является выяснение возможностей гражданского законодательства для предупреждения угрозы причинения вреда участниками гражданских отношений при COVID-19 (в условиях карантина, адаптированного карантина и т.д.) и возмещение вреда, причиненного созданием или «неликвидацией» такой угрозы. С учетом того обстоятельства, что успехи стран, которые использовали жесткие ограничения для преодоления COVID-19, одновременно является главным фактором обострения конфликта интересов, а также категорий «целесообразность» и «правосоответствие», делается вывод, что юридическое обеспечение прав человека-частного лица имеет формироваться таким образом, чтобы избежать когнитивного диссонанса, который возникает в результате коллизии базовых положений частного и публичного права: «разрешено все, кроме того, что запрещено законом» и «можно только то, что разрешено законом». При этом следует исходить из того, что обычным способом правового бытия человека-частного лица является его участие в гражданских отношениях частного типа. Наиболее действенной формой защиты прав частного лица в таких случаях является возмещение вреда, причиненного его интересам в результате неустранения угрозы. При этом право заинтересованного лица требовать возмещения причиненного вреда может быть реализовано в результате создания угрозы и ее неустранения тем, кто создал опасность, жизни, здоровью, кем нанесен вред. Анализ недостаточно активного применения норм главы 81 ГК Украины показывает, что фактором этого является видимая простота публично-правовых средств, убежденность власти в быстром достижении с помощью этих средств положительного результата, низкий уровень правовой культуры, отсутствие специального механизма подачи исков об устранении угрозы. Эти недостатки можно устранить путем введения так называемых «популяторних» исков, с которыми к тому, кто создает или не устраняет угрозу, мог бы обращаться любой, требуя устранения опасности, которая угрожала не только ему, но и другим гражданам.
The article is devoted to the study, analysis of problems that have arisen in connection with the epidemic and the establishment of quarantine, the definition of means to ensure compliance with sanitary and epidemiological requirements and the consequences of their violation. In particular, it is important to clarify the possibilities of civil law to prevent the threat of harm to participants in civil relations during COVID-19 (in quarantine, adapted quarantine, etc.) and compensation for damage caused by the creation or “non-liquidation” of such a threat.Given the fact that the success of countries that have used severe restrictions to overcome COVID-19 is both a major factor in exacerbating conflicts of interest, as well as the categories of “expediency” and “compliance”, it is concluded that legal protection of human rights be formed in such a way as to avoid the cognitive dissonance that arises as a result of the conflict of basic provisions of private and public law: “everything is allowed except what is prohibited by law” and “only what is allowed by law is possible”.It should be assumed that the usual way of legal existence of an individual is his participation in civil relations of a private type. The most effective form of protection of the rights of an individual in such cases is to compensate for the damage caused to his or her interests as a result of failure to eliminate the threat. In this case, the right of the interested person to demand compensation for the damage may be implemented in cases where, as a result of the creation of the threat and its non-elimination by those who created the threat caused damage.Analysis of insufficiently active application of Chapter 81 of the Civil Code of Ukraine shows that the reason for this is the apparent simplicity of public law means, the government's belief in achieving a positive result quickly, low level of legal culture, lack of special mechanism for filing lawsuits to eliminate the threat. These shortcomings can be remedied by introducing so-called "popularization" lawsuits, which could be addressed by anyone who creates or does not eliminate the threat, demanding the elimination of the danger that threatened not only him but also other citizens.
