У статті розглянуто питання кримінально-правової кваліфікації протиправної реалізації особою своїх прав, яка здійснюється, зокрема, за ст. 356 Кримінального кодексу України (самоправство). Важливим у процесі кваліфікації цього діяння є подолання конкуренції норм. Виявлено, що на практиці можуть поставати питання конкуренції цієї статті як із нормами про злочини проти власності, що трапляється досить часто, так і з нормами про злочини інших категорій, визначено їх коло. З урахуванням того, що згадана стаття чітко не конкретизує ознаки складу цього злочину, запропоновано керуватися тими ознаками, що випливають зі змісту цієї норми. Так, у теорії кримінального права самоправство пов’язують із протиправною реалізацією саме дійсних або гаданих (уявних) прав особи. З’ясовано, що до уваги слід брати не фактичну наявність таких прав, а саме факт усвідомлення особою їх наявності. Це дозволяє визначитися, що суспільно небезпечні дії у
складі самоправства дій неможливі без відповідного суб’єктивного ставлення до вчинюваного діяння та до бажаних наслідків у виді значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам
або інтересам власника. Встановлено, що важливою ознакою суб’єктивної сторони самоправства, яка слугує правильній кримінально-правовій кваліфікації та подоланню конкуренції, є мета. Вона виражається у реалізації свого дійсного або гаданого права у спосіб, що суперечить закону. Відсутність у чинному Кримінальному кодексі України чіткої нормативної визначеності щодо ознак самоправства позначається і на практиці. Переважно помилкова кваліфікація трапляється у випадках, коли самовільні дії мають майновий характер і за своїми об’єктивними ознаками нагадують корисливі злочини проти власності, що є більш поширеними в Україні, аніж самоправство. Відповідно, вони кваліфікуються за нормами розділу VI Кримінального кодексу України. Аналіз наукової літератури дав змогу пересвідчитися, що рекомендації з приводу кваліфікації цього діяння теж не завжди правильні. Ігнорування ознак суб’єктивної сторони складу самоправства разом із недоліками кримінального законодавства призводить до хибного висновку про загальний характер ст. 356 щодо інших конкуруючих норм. Встановлено, що це твердження справедливе лише щодо ст. 355 Кримінального кодексу України.
The article deals with the issue of the criminal legal qualification of the unlawful realization by a person of his
rights, which is exercised, in particular, under Art. 356 of the Criminal Code of Ukraine (Arbitrariness). Overcoming the competition of norms is important in the process of qualifying this action. It is revealed that in practice the issues of competition of this article can be raised both with the articles on crimes against property, which happens quite often, and with the articles on crimes of other categories. Their circle is defined in this work. Given that the said article does not clearly specify the features of the crime, it is proposed to be guided by those features that follow from the content of this legislative rule. For example, in the theory of criminal law, arbitrariness is associated with the unlawful realization of the actual or supposed (imaginary) rights of a person. It has been found that it is not the existence of such rights that should be taken into account, but the fact that the person is aware of this rights. This makes it possible to determine that such socially dangerous
activity as arbitrariness is impossible without proper subjective treatment of the actions and desirable consequences in the form of significant harm to the interests of the citizen, the state or the public or the interests of the owner. It is established that an important feature of the subjective side of arbitrariness, which serves the correct criminal qualification and overcoming competition, is the purpose. It expresses itself in the exercise of one’s right or right in a manner contrary to law. The lack of a clear normative definition in the current Criminal Code of Ukraine on the signs of arbitrariness is also reflected in practice. Preferably, mistakes in qualification are made when arbitrariness is property-like and, by their objective features, resemble property crimes that are more
common in Ukraine than arbitrariness. Accordingly, they qualify under the provisions of Section VI of the Criminal
Code of Ukraine. The analysis of the scientific literature has confirmed that the recommendations for the qualification of this action are not always correct. Ignoring the features of the subjective side of arbitrariness, together with the shortcomings of the criminal law leads to a false conclusion about the general nature of Art. 356
relative to other competing articles. It is established that this statement is true only with respect to Art. 355 of the
Criminal Code of Ukraine.
