Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем, що виникають при договірному розподілі спадщини.
У межах роботи здійснено комплексний аналіз наукової літератури, законодавства, судової та нотаріальної практики з тематики дослідження, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що стосуються договорів між спадкоємцями щодо розподілу спадщини.
Правове регулювання договірних відносин щодо розподілу спадщини має фрагментарний характер, що дозволяє лише сформувати загальне уявлення про певні види договорів, одночасно створюючи значні труднощі при застосуванні відповідних норм права на практиці через відсутність чіткого розуміння правової природи, суб’єктного складу, часових меж укладення договорів між спадкоємцями щодо розподілу спадщини, особливостей їх нотаріального оформлення тощо. Незадовільне законодавче регулювання таких договорів та практична відсутність нотаріальної і судової практики зумовили актуальність цього дисертаційного дослідження в контексті наукового забезпечення цивільної реформи України.
Визначено, що до договорів у сфері спадкування належать: Договір про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК України); Договір про зміну розміру частки у спадщині (ч. 2, 3 ст. 1267 ЦК України); Договір про поділ спадкового майна (ст. 1278 ЦК України); Договір про задоволення спадкоємцями вимог кредитора спадкодавця (ч. 2 ст 1282 ЦК України); Договір про тлумачення заповіту (ч. 1 ст. 213 ЦК України); Договір між спадкоємцями та виконавцем заповіту про призначення останнього (ч. 2 ст. 1287 ЦК України); Договір на управління спадщиною (ст. 1285 ЦК України); Договір охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК України). Важливе місце серед договорів спадкування займають договори щодо розподілу спадщини, а саме: Договір про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК України); Договір про зміну розміру частки у спадщині (ч. 2, 3 ст. 1267 ЦК України); Договір про поділ спадщини спадкоємцями (ст. 1278 ЦК України). У зв’язку з цим особливої актуальності набуває дослідження поняття, ознак договорів між спадкоємцями щодо розподілу спадщини, їх місця в системі цивільно-правових договорів, змісту та форми договорів щодо розподілу спадщини.
Визначено поняття договорів між спадкоємцями щодо розподілу спадщини: це домовленість спадкоємців, які прийняли спадщину, спрямована на забезпечення справедливого розподілу ними спадщини, її частки або права на спадщину, оформлення якої здійснюється після спливу строку для прийняття спадщини та до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину.
Характерними ознаками договорів щодо розподілу спадщини є: вони вчиняються у зв’язку з відкриттям спадщини; мають локальний характер; є строковими; правовою метою є встановлення спадкоємцями власних умов спадкування, а саме: кола спадкоємців, які закликаються до спадкування, розміру ідеальних часток у спадщині, правового режиму спадкового майна, замість тих, які встановлені заповітом або законом; договори щодо розподілу спадщини не можуть бути достатньою правовою підставою виникнення, зміни та припинення спадкових правовідносин; всі сторони таких договорів є спадкоємцями; договори щодо розподілу спадщини мають особисто-довірчий характер; свобода вибору контрагента за договорами щодо розподілу спадщини обмежена; договори щодо розподілу спадщини безпосередньо впливають на відносини власності; досліджувані договори є правовою підставою виникнення відповідного договірного зобов’язання.
Зроблено висновок, що договори між спадкоємцями щодо розподілу спадщини можуть бути укладені, по-перше, виключно пiсля вiдкриття спадщини, оскільки лише з цього часу виникають спадкові вiдносини, а, по-друге, до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки з моменту вчинення даної нотаріальної дії спадкові вiдносини трансформуються у відносини власності i укладення даних договорів не вбачається можливим.
Запропоновано укладати договори щодо розподілу спадщини після спливу строку для прийняття спадщини, тобто після остаточного визначення кола спадкоємців, що закликаються до спадкування та складу спадщини, що є об’єктом цих договорів, та до видачі свідоцтв про право на спадщину.
Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення часових меж укладення договорів між спадкоємцями щодо розподілу спадщини.
Встановлено, що договори між спадкоємцями щодо розподілу спадщини є основними, вільними (волютарними), договорами особливого роду, взаємними (синалагматичними), консенсуальними, переважно безоплатними договорами (але можуть бути і оплатними), укладаються на користь його сторін, а також є непоіменованими та нетиповими договорами.
Зазначено, що договори між спадкоємцями щодо розподілу спадщини не охоплюються існуючим поділом цивільних договорів за критерієм правової мети. Це означає, що договори щодо розподілу спадщини є нетиповими, тобто знаходяться за межами існуючих договірних типів.
Зроблено висновок, що договори у сфері спадкування складають «тип», який об’єднує однорідну групу цивільно-правових договорів, особливе місце у якій посідають договори між спадкоємцями щодо розподілу спадщини. Маючи всі загальні риси, характерні для договорів спадкування в цілому, досліджувані договори відрізняються від інших договорів даного типу суттєвими відмінностями (правова мета, спільний предмет тощо), що дозволяє говорити про їх видову самостійність.
Запропоновано доповнити існуючі класифікації цивільно-правових договорів шляхом виділення нового типу цивільно-правових договорів – договорів у спадковому праві, на рівні з виділенням нового виду договорів спадкування – договорів щодо розподілу спадщини (договір про зміну черговості одержання права на спадкування, договір про зміну розміру частки у спадщині, договір про поділ спадкового майна).
Визначено, що єдиною необхідною і достатньою умовою для укладення договору між спадкоємцями щодо розподілу спадщини є умова про предмет. Однак, будь-яка із сторін може визнати недостатньою умову про предмет і запропонувати включити у договір випадкові умови. У такому разі ці умови набувають значення істотних. Зроблено висновок, що включення у договір звичайних умов через нормативну неврегульованість питання змісту договорів між спадкоємцями щодо розподілу спадщини, наразі неможливо.
Визначено, що договір про зміну черговості одержання права на спадкування має посвідчуватись нотаріально, що прямо передбачено ст. 1259 ЦК України.
Форма договору про зміну розміру частки у спадщині залежить від виду майна, право на яке входить до складу спадщини. Якщо до складу спадщини входять рухомі речі і зміна розміру часток у спадщині стосується їх, то домовленість може бути усною. Якщо ж це стосується нерухомих речей або транспортних засобів чи речей, відчуження яких відповідно до чинного законодавства вимагає нотаріальної форми, то договір між спадкоємцями має посвідчуватись нотаріально (ст. 1267 ЦК України).
Вимоги до форми договору про поділ спадкового майна встановлюються у ст. 367 ЦК України: якщо йдеться про поділ нерухомого майна, а також майна, що потребує державної реєстрації (транспортні засоби, цінні папери, частки у статутних капіталах господарських товариств тощо), які є у спільній власності спадкоємців, договір підлягає нотаріальному посвідченню, якщо поділ іншого майна – договір укладається в простій письмовій формі (ст. 207 ЦК України). Для договорів з нерухомістю щодо набуття прав на неї внаслідок поділу поширюється також вимога про державну реєстрацію прав (ст. 182 ЦК України).
Зроблено висновок, що динаміка договірного зобов’язання щодо розподілу спадщини може мати як позитивний, так і аномальний характер.
Запропоновано виділити стадії договору між спадкоємцями щодо розподілу спадщини залежно від характеру його розвитку. Динаміка договору щодо розподілу спадщини при позитивному розвитку виглядає так: стадія укладення договору; стадія припинення договору внаслідок його виконання. При аномальному розвитку досліджуваний договір може мати такі стадії як: стадія укладення договору; стадія зміни договору (змісту чи (та) суб’єктного складу); стадія припинення договору, в тому числі внаслідок його розірвання.
Зазначено, що договір щодо розподілу спадщини набирає чинності й стає обов’язковим для сторін із моменту його укладення у належній формі. Так, договір про зміну черговості одержання права на спадкування вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, оскільки для такого договору встановлено обов’язкову нотаріальну форму. Натомість для договору про зміну розміру частки у спадщині та договору про поділ спадкового майна нотаріальна форма не є обов’язковою. Це означає, що момент укладення зазначених договорів залежить від їх форми. Тобто якщо договір укладено в усній формі, то він вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді другої сторони про прийняття цієї пропозиції (акцепту). Якщо договір укладено в простій письмовій формі, він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо ж договір є нотаріально посвідченим, то він вважається укладеним з дня такого посвідчення (ст.ст. 638, 639 ЦК України).
Доведено, що договори між спадкоємцями щодо розподілу спадщини мають посвідчуватися із додержанням правил оформлення спадщини. Саме нотаріус, у провадженні якого знаходиться спадкова справа, повинен нотаріально посвідчувати такий договір, оскільки лише цей нотаріус, маючи у своєму архіві заведену спадкову справу, знає всі її особливості та може вдало здійснити розподіл спадщини.
Визначено загальновизнані засоби для надання нотаріальному договору між спадкоємцями щодо розподілу спадщини юридичної достовірності: викладення договорів на спеціальних бланках нотаріальних документів, проставлення підпису сторонами договору та власноручного підпису і печатки нотаріуса; вчинення нотаріусом посвідчувального напису; реєстрація договору щодо розподілу спадщини у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; внесення відомостей про витрачання бланків до Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.
Зазначено, що спадкові права сторін договору щодо розподілу спадщини реалізуються у кінцевому документі – свідоцтві про право на спадщину.
Зроблено висновок, що момент виконання зобов’язання щодо розподілу спадщини слід пов’язувати лише з видачею свідоцтва про право на спадщину та його державною реєстрацією у Спадковому реєстрі. Саме в момент державної реєстрації свідоцтва про право на спадщину досягається юридична мета договору щодо розподілу спадщини.
Встановлено, що виконання договору між спадкоємцями щодо розподілу спадщини відбувається поетапно шляхом оформлення спадкоємцями своїх прав. Такими етапами є: 1) подання спадкоємцями заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину; 2) перевірка нотаріусом справжності юридичних фактів, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та перевірка наявності всіх необхідних для цього документів; 3) здійснення нотаріусом обов’язкових та факультативних перевірок; 4) видача свідоцтва про право на спадщину; 5) державна реєстрація свідоцтва про право на спадщину у Спадковому реєстрі; 6) державна реєстрація права власності спадкоємців на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Виконання договору щодо розподілу спадщини передбачає здійснення його сторонами дій, які спрямовані на отримання свідоцтва про право на спадщину. Наприклад, такими діями є подання спадкоємцями заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, надання нотаріусу всіх необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, зокрема, документів, що посвідчують право власності на майно спадкодавця тощо.
Поняття «оформлення прав спадкоємців» крім здійснення певних дій сторонами договору щодо розподілу спадщини, передбачає ще й активну участь нотаріуса, адже без нього видача свідоцтва про право на спадщину неможлива.
Узагальнено перелік обов’язкових та факультативних перевірок, які здійснює нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину.
