Актуальні проблеми філософії та соціології. - 2020. - Вип. 26
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Дискурс вітчизняних медіа щодо країн Балтії: минуле/майбутнє, policy/politics(Одеса, 2020) Яковлев, Д. В.; Яковлев, Денис Вікторович; Yakovlev, Denys V.У статті досліджується дискурс вітчизняних медіа щодо країн Балтії. Визначено, що в дискурсі вітчизня-них медіа щодо Латвії, Литви та Естонії представлено такі теми: 1) переосмислення у країнах Балтії радянького минулого; 2) візії майбутнього країн Балтії, яке зумовлене європейською та євроатлантичною інтеграцією; 3) досвід країн Балтії в підвищенні ефективності публічної політики, здійснення економічних реформ; 4) роль країн Балтії у демократизації пострадянського простору, підтримка демократичних виборів та європейського вибору України. На першому етапі обрано для аналізу сайти найрейтинговіших медіа в Україні за результатами 2020 року – «Pravda.com.ua» та «Strana.ua». Також обрано сайти двох найвідоміших аналітичних видань в Україні – «Дзеркало тижня» та «День». На другому етапі дослідження визначено коло матеріалів вітчизняного дискурсу медіа щодо країн Балтії для подальшого аналізу. Усі матеріали розділено на чотири групи: минуле, майбутнє, policy, politics. Відзначено, що дослідження вітчизняного дискурсу медіа щодо країн Балтії дозволяє виокремити ірраціональність та не-громадянській стан сучасного політичного дискурсу в Україні. Перша проблема пов’язується з медіатизацією політики, а її подолання автор вбачає в поверненні до раціональних дебатів, як в електоральному процесі, так і для вироблення публічної політики. Повною мірою це стосується критичного осмислення досвіду країн Балтії. Адже цей досвід щодо минулого / майбутнього та policy / politics було презентовано у вітчизняному медіадискурсі, але критично не осмислено під час раціональних політичних дебатів. Друга проблема напряму стосується олігархізації медіа в Україні, а її вирішення залежить від посилення ролі громадянського суспільства. Адже олігархічна модель медіа, яка поєднує публічну владу та непублічну власність у руках декількох осіб, позбавляє права голосу представників великих соціальних груп, створює штучну моно- полію на інформацію, заважає політичному плюралізму та свободі слова. Водночас завдяки розвитку мережі Інтернет українська аудиторія має доступ до інформації щодо країн Балтії. Тепер слово за політичним дискурсом. У ньому у формі раціональних дебатів має бути обговорено досвід Латвії, Литви та Естонії щодо одолання радянської спадщини, демократизації, європейської та євроатлантичної інтеграції.Документ Конфігурація делегітимаційного процесу та деініціалізація президентської влади(Одеса, 2020) Стрелков, В. В.; Стрелков, Владислав Володимирович; Strelkov, Vladyslav V.Криза легітимності інститутів політичної влади є актуальною проблемою сучасного політичного процесу. Особливо гостро такі проблеми відчуваються у державах, які знаходяться на етапі демократичного транзиту. Легітимність як політичне явище та наукова категорія є предметом зацікавленості широкого кола дослідників. Однак, незважаючи на наукову необхідність у дослідженні закономірностей перебігу процесу втрати легітимності, ми спостерігаємо певне уникнення наукового впровадження концепту делегітимації у політичну науку. З огляду на відсутність великої кількості наукових праць, присвячених проблемам делегітимації політичної влади, вважаємо за необхідне надати визначення поняття «делегітимація» – це процес відчуження політичної влади від джерел легітимності, внаслідок якого відбувається втрата суб’єктності стосовно них. У статті розглядається теоретична концепція конфігурації делегітимаційного процесу. У випадку відсутності адекватної та своєчасної політтехнологічної реакції на делегітимаційний процес він може призвести до деініціалізації президентської влади. Дослідження процесу делегітимації президентської влади та етапів його перебігу є важливим у контексті сприяння забезпеченню стабільності і сталого розвитку політичної системи та її інститутів. У рамках цього дослідження ми розглянули кризу легітимності як політичне явище. Встановили особливості впливу кризи легітимності на політичну систему. Запропонувал розрізняти такі типи кризи легітимності президентської влади: інституційна, нормативно-процедурна, суспільно-політична, міжнародних зносин. Дослідили технології, які застосовують для управління процесом делегітимації президентської влади на етапі деініціалізації. Визначили найбільш релевантні методи для оцінки ефективності та контролю за результатами застосування делегітимаційних політичних технологій.Документ Етнічна ідентифікація в контексті проблематики суспільного розколу(Одеса, 2020) Попков, Д. О.; Popkov, D. O.Публікація опосередковує продовження наукової розвідки автора довкола проблематики розколотого суспільства та пошуків політико-інституційних засобів його консолідації з позицій нормативності неоднорідного стану сучасного суспільства і атрибутивності конфліктного складника для констатації суспільного розколу. У статті розглядаються співвідношення виокремлених за результатами дослідження прикладів громадянських конфліктів трьох примордіальних маркерів розмежування «свій – чужий»: етнічна, лінгвістична та релігійна належність. Доводиться правильність визначення таких ідентифікаційних маркерів і для випадків легального та «м’якого» політичного протистояння. З використанням історичних прикладів пояснюються причини «відкидання» поза сферу аналізу випадків розмежування таборів протистояння у громадянському конфлікті з інших підстав. Із застосуванням системної методології за допомогою аналогії побудовано спрощену модель гетерогенної системи «соціум-політія», яку пристосовано до порівняння із примордіальними ознаками розмежування шляхом використання концепту «соціальної взаємодії». Зафіксовано релевантні до атрибутів моделі гетерогенної системи «пошукові маркери» соціальної взаємодії. Проведено порівняльний аналіз визначень «етнічності» та обґрунтовано переваги запропонованого С. Широкогоровим підходу до цієї категорії. Показано зв’язок структури етнічності із атрибутами моделі гетерогенної системи та маркерами соціальної взаємодії. З використанням напрацювань етнології та етносоціології проаналізовані варіанти зіставлення етнічності з лінгвістичною та релігійною / конфесійною ідентичністю у політичному контексті із наведенням прикладів. Через дослідження етимології дефініції показано існування іманентного зв’язку між етнічністю та територією держави в контексті сутності сецесійних загроз останній станом розколу.Документ Зростання та стабілізація політичної зрілості культури громадянськості українців в умовах демократичного транзиту(Одеса, 2020) Гурик, Мирослава Іванівна; Гурик, М. І.; Huryk, Myroslava I.У статті осмислюється проблема становлення культури громадянськості як умови успішного здійснення демократизації політичної системи Україні. Автор проводить системний аналіз змісту поняття, специфічних ознак та чинників культури громадянськості. Доведено, що формування культури громадянськості, як учасницької культури відбувається в процесі реалізації особою і суспільством різних форм політичної участі. Показано, що культура громадянськості розвивається в Україні паралельно із формуванням громадянського суспільства, її продукують соціальні суб’єкти – громадяни, їх групи, об’єднання та організації. Доведе- но, що громадянськість людини реалізується, через її активну участь у діяльності громади, яка спонукає до активізації громадської самосвідомості, у рамках якої формується діалогова форма політичної участі та активістська політична культура. Наголошено на тому, що електоральна участь громадян, як одна з найважливіших складових культури громадянськості, проявляється циклічно в Україні, як у вигляді неконвенційних активно-протестних форм, так і громадських ініціатив, волонтерських організацій та благодійних фондів, які виникли під час Революції гідності і продовжують активно функціонувати. Зазначено, що протестна форма політичної участі громадян переважає над дискурсною впродовж усього періоду незалежності України. Автор наголошує на тому, що становлення горизонтальних зв’язків між громадянами, у процесі творення інституційних форм громадянського суспільства. сприяє поступовому переходу від піддансько-учасницького до учасницького типу політичної культури. Показано, що розвиток активістської політичної культури залежить від продовження реалізації реформи децентралізації, подолання патерналістських форм суспільної свідомості шляхом підвищення рівня політичної освіченості та активності громадян, становлення ефективних інститутів громадянського суспільства.Документ Локальний громадський активізм як компонент соціальної згуртованості в об’єднаних громадах: особливості, прояви, агенти(Одеса, 2020) Дейнеко, Олександра Олександрівна; Дейнеко, О. О.; Oleksandra, Deineko; Deineko, Oleksandra O.Стаття присвячена аналізу проявів, особливостей та агентів локального громадського активізму як компонента соціальної згуртованості в об’єднаних територіальних громадах Харківської та Чернівецької областей. Спираючись на аналіз 26 напівструктурованих інтерв’ю, проведених в рамках міжнародного українсько-норвезького проєкту з місцевими громадськими активістами, депутатами місцевих рад, представниками керівництва громад та експертами з питань децентралізації, автор досліджує наявність передумов для посилення громадської участі як компонента соціальної згуртованості в об’єднаних територіальних громадах на рівні локальних спільнот в Україні. Автор критично осмислює компоненти горизонтально-об’єктивного виміру соціальної згуртованості за Дж. Чаном, пропонуючи власне бачення класифікації соціальних практик, що забезпечують динамізм громадянського суспільства, виокремлюючи громадський активізм у площинах «громадянин-влада» та «громадянин-громадянин». В статті наголошено, що у дослідженнях феномену громадського активізму важливу роль має відігравати не лише аналіз практик громадян, спрямованих на можливість впливу на ухвалення рішень владою, але і аналіз владних практик «назустріч» громадським ініціативам та формування відповідних взаємодій. Цей теоретичний фокус набув своє практичне застосування у даному дослідженні. У статті підсумовано, що реформа децентралізації виступає інструментом демократизації українського суспільства, актуалізуючи практики прозорості і підзвітності у діяльності органів місцевого самоврядування, сприяючи запровадженню нових форм громадської участі (бюджет участі) та консолідуючи соціальних суб’єктів довкола вирішення локальних проблем та досягнення спільного блага. Наголошується, що створення об’єднаних територіальних громад, підкріплене збільшенням місцевих бюджетів та розширенням кола владних повноважень на місцевому рівні сформувало у сприйнятті місцевих мешканців образ «спільного блага», що активізує прояви локального громадянського активізму і, в такий спосіб, сприяє посиленню соціальної згуртованості на рівні локальних спільнот в Україні. Підсумовано, що практики локального активізму з погляду ролі та участі різних соціальних суб’єктів мають певні соціокультурні особливості у різних регіонах України.Документ Жіночність як фактор історичної долі й занедбаності нації: інтерпретація Хосе Ортеґи-і-Гасета(Одеса, 2020) Туренко, Олег Станіславович; Туренко, О. С.; Turenko, Oleh S.У статті проаналізовано роль і значення жіночності в історичному розвитку й процесах модернізації іспанської нації початку ХХ століття у доктрині Х. Ортеґи-і-Ґасета. З’ясовано, що в інтерпретації іспанського філософа стать є своєрідною формою індивідуалізації життя, яка має унікальні онтологічні засади «життєсвіту», що визначають вихідне сприйняття Всесвіту. Жіноча перцепція кардинально відрізняється від чоловічої точки зору на життя, на його обставини, при- сутність Іншого та вибір методів вирішення життєвих викликів. Жіночий погляд на світ (внутрішня невизначеність, мінливість, вторинна позиція стосовно чоловіків, прихований альтруїзм) історично став домінант- ним фактором формування приватної сфери спільнот і традиціоналістською формою існування західноєвропейських народів загалом. Приватно-жіноча сфера існувала відчужено від публічної сфери суспільства та м’яко заперечувала спортивно-святкову природу чоловіків, змінюючи її жіночими уявлення про героїчне, а тому створювала хибні образи ідеального та прекрасного в громадській думці. Історично сформовані жіночі уявлення про ідеальний тип чоловіка визначають тип апатично-егоїстично- го чоловіка, не здатного на раціонально-вольовий учинок, що поступово стало характерною рисою іспанської еліти. Вона здобуває форми трагічної пишномовності і втрачає внутрішню мотивацію до модернізації, замикається у вузьких корпоративних інтересах, позбавляється суспільної еластичності й не створює ефективних політичних інституцій. Таким чином, перцепція іспанок початку ХХ століття розглядається Ортеґою як хибна, така, що сприяє занедбаності нації та заважає ліберально-демократичному реформуванню суспільства, модернізації іспанської держави. З огляду на перераховані вище звинувачення у відсутності необхідної жіночності в іспанок, мадридець високо оцінив роль жінок у звеличуванні чоловіків, піднесенні нації загалом.Документ Духовно-етичне підґрунтя протистояння заздрості як предмет філософсько-освітнього аналізу(Одеса, 2020) Рогова, Олена Георгівна; Рогова, О. Г.; Rohova, Olena H.У статті розглянуто проблематику протистояння заздрості крізь призму формування внутрішніх духовних якостей сучасної зростаючої особистості. Дослідження здійснено в контексті потреб сучасної української духовно-етичної та філософсько-освітньої думки. Метою статті є визначення тих потенційних освітніх можливостей, які можуть відкрити особистості, яка зростає, шляхи формування особливого внутрішньо- го беззаздрісного стану особистості та траєкторій його становлення, здатних допомогти сучасній зростаючій особистості у її духовному розвитку. Методологічною базою дослідження є поєднання системного, герменевтичного, історико-соціокультурного, компаративного аналізу та методу соціологічного опитування. Розглянуто найпоширеніші теорії виникнення заздрості: природну, соціальну тапатристичну. Наслідком цього стало визначення інтегрального поняття «афтонія» як особливого внутрішнього стану беззаздросності, що відображає гармонійний, душевно-спокійний устрій з відсутністю бажання не лише перерозподілити якийсь ресурс на свою користь, а й із формуванням навичок від «не сумувати від успіхів іншого» до «радіти за успіхи іншого». Етичним підґрунтями афтонії визначено такі складники: доброзичливість, вдячність, співрадість, співстраждання, повага до оточуючих, великодушність, вміння бути задоволеним тим, що маєш. Аналіз поняття «афтонія» з огляду на його походження з релігійно-етичної сфери східно-європейської культури й неможливість його виникнення без участі самої особистості дозволив зробити крок від патристичної спадщини до сучасних освітніх завдань. Окреслено окремі філософсько-освітні напрями формування афтонії, запропоновані в межах освітнього експерименту шляхом: 1) включення філософсько-світоглядних освітніх конструктів формування беззаздросності; 2) засвоєння духовно-ціннісного сенсу антизаздрості засобами культуроцентричної освіти; 3) впровадження релігійно-гуманістичного підходу до викладання навчальних курсів християнсько-етичного спрямування з їх вченням про беззаздрісність. Усі зазначені напрями дозволяють поширити афтонію з теорії площини на простір життєбудівництва. Визначено, що формування етичного концепту афтонії засобами культуроцентричного підходу через розкриття його аксіологічного потенціалу в освітній царині виявилося більш ефективним порівняно із двома іншими напрямами експериментальної діяльності.Документ Динаміка трансформації когнітивних стратегій в умовах інформаційного плюралізму(Одеса, 2020) Онищук, Оксана Василівна; Онищук, О. В.; Onyshchuk, Oksana V.У статті аналізується зміст понять «когнітивна стратегія» та «когнітивна схема» в ракурсі проблем, які виникають через активний вплив інтернет-мережі на медіареальності на когнітивні структури людини та модифікації картини реальності. Показано, що когнітивні стратегії і схеми в інформаційному просторі сучасності зазнають потужного впливу мережі та медіа, під впливом останніх змінюються комунікативні, аксіологічні, соціальні та екзистенційні виміри людини. Наголошується, що когнітивні зміни відбуваються шляхом створення нових ментальних структур або трансформації вже наявних, а практики репрезентування реальності в медіа та мережі прямо корелюються з фундаментальними онто-антропологічними проблемами людини, як-от самоідентифікація, вибір рольових моделей поведінки, стилю думок, діяльності та ін. Розглянуто особливості взаємодії людини з меді- ареальністю та інтернет-мережею і те, як останні впливають на когнітивні здібності людини. Наголошено, що когнітивні стратегії залежать від рівня самосвідомості людини, від характеру її інформаційних взаємодій, ціннісної ієрархії, установок. Обґрунтовано, що дуже часто такі впливи несуть у собі маніпулятивні інтенції, які стимулюють споживацтво, некритичність, безвідповідальність та ін. Встановлено, що однією з ключових імплікацій інформаційних ресурсів є їхня всеохопність, а людські можливості сприйняття та обробки інформації обмежені. Саме це співвідношення між інформаційними ресурсами та когнітивними здібностями і визначає динаміку соціальних взаємодій, структуру життєвого світу людини загалом. Тому перспективною бачиться стратегія формування динамічної стійкості та рівноваги завдяки балансу стійких і динамічних елементів, а також розвиток критичного аналітичного мислення в поєднанні із застосуванням оптимальних комунікативних стратегій.Документ Можно ли сфотографировать материю? дискуссия в треугольнике Богданов – Плеханов –Ленин и её современное значение(Одеса, 2020) Кононов, И. Ф.; Кононов, Илья Федорович; Kononov, Ylia F.У статті реконструйована дискусія про категорію «матерія» в російській соціал-демократії початку ХХ ст., головними учасниками якої виступили Г .В.Плеханов, О.О. Богданов і В.І. Ленін. Ідейним тлом для виникнення дискусії були процеси в європейському соціал-демократичному русі. Її чільні представники в Німеччині висловлювалися на користь того, що марксизм є соціальне вчення, сумісним з різними філософськими поглядами. Цей ідейний контекст склався в процесі перетворення німецької соціал-демократії на частину істеблішменту. Відкриття в науці цього часу (в першу чергу, пов’язані з подільністю атому) стимулювали їх філософське осмислення. В цей процес включилися неокантіанці і позитивісти (махісти і емпіріокритики). Лівих інтелектуалів в працях останніх приваблювало врахування головної ролі практики в пізнанні. Легітимізувала філософські пошуки настанова Ф. Енгельса, згідно з якою матеріалізм мусить змінювати свою форму з кожним великим відкриттям в природознавстві. Серед російських соціал-демократів найбільш яскравим філософським талантом був О.Богданов, який обґрунтовував позицію емпіріомонізму. Виникла ситуація, коли на порядок денний міг стати фундаментальний перегляд усього марксистського вчення. Це вчення на той момент було не лише інтелектуальним фактором, але і способом легітимації партійної влади. В керівних колах російської демократії виник спротив цій загрозі, який очолив на перших порах Плеханов. В дискусіях на перший план висунулася філософська категорія «матерія». Показано, що «гносологічний підхід» до визначення матерії у Плеханова і Леніна суперечливо поєднувався з неявними онтологічними передумовами. Свідомість у цьому випадку натуралізувалася і індивідуалізувалася. Богданов виходив з соціальних передумов філософських категорій, вважаючи практичним корелятом категорії матерії всезагальну працю. Але він одночасно розглядав цю категорію як фетиш індивідуальної свідомості в капіталістичному суспільстві. В радянський час ця дискусія була фальсифікована з метою підтримання громадянського культу Леніна. Зараз вона набула нового значення у зв’язку з актуалізацією у світовій філософії онтологічної проблематики. Показано антиномічність теорії матерії, якої неможливо уникнути, але яка, незважаючи на це, виконує незамінні евристичні функції в сучасній культурі.Документ Ідентичність особистості в умовах інформаційного суспільства(Одеса, 2020) Запорожченко, Олексій Володимирович; Запорожченко, О. В.; Zaporozhchenko, Oleksii; Zaporozhchenko, Oleksii V.Статтю присвячено проблемі впливу інформаційних технологій на ідентичність особистості. Такі ключові особливості сучасності, як стрімкий розвиток і поширення інформаційних технологій, істотно впливають як на соціокультурний простір загалом, так і на соціальне буття кожної людини. Постійне збільшення обсягів інформації, що «бомбардує» свідомість людини, щораз більша соціальна атомізація і віртуалізація соціальних зв’язків визначають формування нового типу ідентичності, який треба вивчати з погляду різних дисциплін: соціальної філософії, соціології, соціальної психології, педагогіки тощо. У цій статті зроблено спробу соціально-філософського аналізу основних аспектів трансформації ідентичності в умовах інформаційного суспільства. Справді, стрімкі зміни в комплексі інформаційних технік і технологій – це ні з чим не порівнянний виклик, оскільки людині доводиться мати справу з інформацією, яка часто має безсистемний, маніпулятивний характер, спрямована на те, щоб сформувати потреби, переконання, мотиви для досягнення певних економічних і політичних цілей, які лежать за межами справжніх, автентичних потреб особистості. Ситуація ускладнюється також викликами і загрозами зовнішньополітичного характеру. Завдання, які стоять тепер перед гуманітарними науками, полягає в тому, щоб дослідити процеси, що відбуваються в сфері «людина-інформація»; надати державним структурам систему методологічних позицій у сфері інформаційної безпеки людини і світоглядних основ ідентифікації особистості в кризовому соціумі. Отже, соціальна інформаційна екологія сьогодні набуває вирішального значення, а від формування автентичної особистості, здатної відповідати на виклики сучасності, залежить подальший прогрес суспільства. У статті розглядаються базові ідеї основних зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства, особливості їх осмислення вітчизняними дослідниками в контексті системи «інформація-культура-суспільство-людина». Окрема увага в статті приділяється саме змінам у структурі, особливостях, чинниках формування ідентичності особистості. У статті автор розглядає як позитивні, так і негативні аспекти проблеми ідентичності особистості в умовах формування інформаційного суспільства, намагається окреслити напрями подальшого вивчення проблеми ідентичності, приділяє водночас особливу увагу трансформаціям у системі цінностей «людини інформаційної».Документ Деконструкция бинарной оппозиции категорий человека и культуры как заключительный этап их постнеклассической концептуализации(Одеса, 2020) Белякова, Катерина Олексіївна; Белякова, Е. А.; Белякова, К. О.; Beliakova, Kateryna O.В статье сделана попытка завершить концептуализацию феноменов человека и культуры в качестве противоложных моментов противоречивой основы феномена социальности. Задачей статьи является деконструкция бинарной оппозиции «человек» – «культура» и превращение ее в противоречивую базу тернарной композиции антропосоциокультурной тотальности. Концептуализация понятий человека и культуры является синтетической научной задачей и предполагает категориальное воспроизведение процесса возникновения и непрерывного возникновение самых сложных из всех существующих объектов, поскольку они «снимают» в себе все остальные эволюционные процессы, изучаемые космологией, эволюционной биологией вместе с палеонтологией и археологией, описательной и теоретической социогуманитаристикой, включающей этнографию, культурную и социальную антропологию и социологию культуры Завершая список научных дисциплин, автор этого исследования опирается на последние достижения теоретической философии с диалектикой исторически сформировалась как общая теория развития, философской антропологией, философией истории и философией культуры Утечка традиции рационального Осмысление человека и культуры лежит в античной философии, считавшей человека не просто частью, а аналогом Макрокосма (с чем охотно соглашается современная космология по ее антропному принципу). В антропоцентрической философии Возрождения мы находим идею незавершенности само творения человека и через столетие это мнение Мирандолла по-своему повторит Ницше в своем Заратустре. Мнение просветителя Гердера о предопределенном строением Солнечной системы появлении человека на одной из его планет восходит к тейярдистским представлениям о природе феномена человека и центральными идеями т.н. «Большой» или «Универсальной» истории. Мы не могли оставить без внимания усилия не только классической, но также неклассической и постнеклассической философии, деконструирующей бинарную оппозицию классических и неклассических подходов в тернарную композицию постнеклассической социогуманитаристики.