В статті обґрунтовано, що середньовічна культура
втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцентується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого – християнська релігія та інститут церкви
сприяє уніфікації та інтеграції національних культур
в європейську культурну традицію. Вплив християнства на західну культуру виявляється у зростанні
внутрішньої організації суб’єктивності, що в контексті морально-емотивних аспектів життєдіяльності
реалізується у вигляді процедури «знаходження себе
в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізика споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детермінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів трансцендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі
є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водночас причиною принципової невизначеності інтелектуальних пошуків. Для подолання цієї невизначеності
необхідне спільне зусилля, або експлікація соціальності, що у середньовічній культурі іменовано соборністю – єднанням суб’єктивностей для подолання страху
смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор інтерпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індивідів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики
волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву
суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що
згідно з таким форматом світоглядних пошуків, значної трансформації зазнають просторово-темпоральні
орієнтири людського буття. Так, простір визначають
через категорію світла як божественної іпостасі, а час
отримує психологічні координати дефініції. Доведено,
що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережитого, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієнтири наступних епох.
The article substantiates that medieval culture embodies two opposite tendencies: on the one hand, the local
level of formation and development is emphasized, and
on the other, the Christian religion and the institution of
institutions for the integration of national cultures into
the European cultural tradition. The influence of Christianity on Western culture is manifested in the growth
of the internal organization of subjectivity, which, in
the context of the moral and emotive conditions of life, is
realized in the form of a procedure “on research for oneself in the world”. Therefore, the author argues that the
ancient metaphysics of contemplation in this historical
period is inferior to the metaphysics of will, according to
which existential determinants are more important than
purely ontological ones, and the definition of existence
presupposes an appeal to the attributes of a transcendental nature. It is argued that free will is the highest value
of human subjectivity, and at the same time, the reason
for the fundamental uncertainty of intellectual searches.
To overcome this uncertainty, a joint effort or explication
of sociality is necessary, in medieval culture called collegiality
– the union of subjectivities to overcome the fear
of death and acquire the meaning of life. Accordingly, the
author interprets the institution of the church as a mystical social body, a beginning that combines a scattered
diffuse mass of individuals into a supra-personal unity
of culture. It is proved that the sacralization of semiotic
and hermeneutic procedures of cognition is a consequence
of the medieval metaphysics of will, which substantiates
the order of the existential impulse of subjectivity to
transcendence. The author proves that according to this
format of worldview searches, the spatial and temporal
orientations of human existence are significantly transformed. Therefore, space is defined through the category of light as a divine hypostasis, and time receives the
psychological coordinates of the definition. It is proved
that understanding time as a unit of labor, measuring not
experienced, but earned, significantly changes the world-view guidelines of subsequent eras.
