У статті розглядається система практичної соціальної роботи з монобатьківськими сім’ями та проблеми, що виникають у процесі її здійснення. В останні декілька десятиліть спостерігаються суттєві зміни, що відбуваються із сім’єю як соціальним інститутом. Сім’я в епоху постмодерну втрачає такі інституційні ознаки, як, наприклад, норми шлюбності, закононародженості дітей, сімейного способу життя. Натомість стверджуються й укріплюються неформальні витоки шлюбно-сімейних відносин. Нині в багатьох кранах світу спостерігається плюралізація
форм сімейного життя, тобто виникнення різноманітних форм організації приватного життя замість однієї переважаючої моделі шлюбно-сімейних відносин. Розглядаючи сучасні моделі сім’ї, автори звертають увагу
на такий її різновид, як монобатьківська сім’я.
Оскільки у сучасних суспільствах спостерігається
поширення такого типу сім’ї, як монобатьківська сім’я,
зростає роль соціальних установ, системи заходів соціальної підтримки, спроможних врівноважити становище монобатьківських сімей у сучасному суспільстві.
Соціальна робота з монобатьківськими сім’ями
повинна бути спрямована на зміцнення й розвиток
позитивних сімейних відносин, відновлення внутрішніх ресурсів, підтримання певного соціально-економічного становища, стабілізацію досягнутих позитивних результатів та орієнтацію на реалізацію їхнього соціалізуючого потенціалу.
Наголошується, що проведення досліджень є важливим
для з’ясування того, які проблеми виникають у повсякденній життєдіяльності такого типу сімей, яких видів допомоги та соціальних послуг вони найбільше потребують, як
вони оцінюють діяльність соціальних служб.
У статті представлені матеріали дослідження
«Сучасна харківська сім’я у вимірі соціології», що було
проведене в травні–липні 2020 року науковцями соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за участю авторів.
Робиться висновок, що монобатьківська сім’я, хоча
і стикається з низкою об’єктивних труднощів, але має
достатній потенціал для повноцінного виконання своєї
функції виховання дітей. Головна вимога для цього –
не допускати, щоб ці об’єктивні труднощі монобатьківських сімей призводили до негативних наслідків.
The present research considers the system of practical
social work with single-parent families and the problems
that arise in the process of its practice.
In the last few decades, significant changes in the
family as a social institution have been observed. In
the postmodern era, the family loses such institutional
features as, for example, the marital norms, the
legitimate vs. bastardy birth of children, the domestic
way of life. Instead, the informal origins of marital and
family relations affirm and strengthen. Currently, in
many countries around the world there happens the
pluralization of family life forms, that is, the various
forms of the private life organization arise instead of one
predominant marital and family relations model. When
considering modern models of the family, authors pay
attention to such a variety of it as a single-parent family.
Since in modern societies the single-parent type of
family becomes widespread, there increases the role of
social institutions and the social support measures system
that can balance the single-parent families’ position in
modern society.
The social work with single-parent families should
aim towards positive family relations strengthening and
development, restoring internal resources, maintaining
the certain socio-economic situation, stabilizing achieved
positive results, and focusing on the realization of their
socializing potential.
It is emphasized that researches conduct is important
for finding out what problems arise in the daily life of this
family type, what kinds of assistance and social services
they need the most, how they evaluate the activities of
social services.
The paper presents the results of the study
“Contemporary Kharkiv family in the sociological
dimension”, which was conducted in May–July 2020 by
the scientists of the Faculty of Sociology of V.N. Karazin Kharkiv National University.
It is concluded that the single-parent family, although
facing series of objective difficulties, has sufficient
potential for the full execution of its upbringing children
function. The main requirement for this is not to allow
the objective difficulties of single-parent families to lead
to negative consequences.
