У статті розглядається проблема відбиття конфлікту на Сході України в текстах сучасних українських драматургів, а також важливість презентації
цих текстів на майданчиках вітчизняних і закордонних театрів. Наголошується на необхідності викладення проблем війни, що відбувається в нашій країні, з боку політичного, ідеологічного, культурного й психологічного розуміння трагедії людини, чиє життя тою чи іншою мірою було зруйноване військовим конфліктом на Сході, саме у формі театрального мистецтва. На думку авторки, така форма є найбільш
архетипною та, отже, дає можливість на найбільш
глибинному рівні усвідомити й сформувати власну
внутрішню причетність громадян України до спільного бачення національної трагедії. Наголошується, що театр, який у нашій державі не досить оцінений
із боку формування морального, етичного й політичного виховання, містить величезний потенціал засобів художнього узагальнення, виразності й дії на
масового глядача, який би зміг сприяти подоланню
загроз укорінення «патології» суспільного мислення
про те, що війна – це нормальний суспільний стан,
з яким можна співіснувати. Підкреслено, що засоби
масової інформації як четверта влада вже неспроможні чинити злам стереотипів і здійснювати переоцінку системи цінностей, а такий стан може спричинити карбування «нормальності» вбивств як на війні,
так і в мирний час за національними, релігійними
й іншими принципами, призвести до незворотних
ментальних трансформаційних змін в українському суспільстві. Зауважується, що в глобалізаційний час, коли чітка ідеологія відсутня та кожен формує своє власне бачення політичних і морально-етичних
норм, на відміну від засобів масової інформації (які втратили довіру глядача) роль театру може бути тим важливим чинником, який допоможе обивателям сформувати власне адекватне й правдиве бачення щодо ситуації на Сході України.
The article considers the problem of reflecting the
conflict in the Eastern Ukraine in the texts of modern
Ukrainian playwrights, as well as the importance of
presenting these texts on the platforms of domestic and
foreign theaters. It emphasizes the need to cover the
problems of the war in our country in terms of political,
ideological, cultural and psychological understanding
of the tragedy of a реrson whose life was destroyed
by the military conflict in the East, using the form of
theatrical art. According to the author, this form is the
most archetypal and, therefore, provides an opportunity
to realize and form at the deepest level the internal
involvement of the citizens of Ukraine in the common
vision of the national tragedy. It is emphasized that the
theater, which in our country is insufficiently valued
in terms of the formation of moral, ethical and political
education, has a huge potential for artistic generalization,
expressiveness and impact on the mass audience, which
could help overcome the threats of “pathology” of public
thinking that war is a normal social state to coexist with.
It is highlited that the media, as the fourth power, is
no longer able to break stereotypes and re-evaluate the
value system, and such a state can lead to the minting of
“normal” killings both in war and in peace on national,
religious and other principles and can lead to irreversible
mental transformational changes in Ukrainian society.
It is noted that under globalization, when there is no
clear ideology and everyone forms their own vision of
political and moral and ethical norms, in contrast to the
media (which have lost the trust of the audience), the role
of theater can be an important factor in helping citizens
form their own adequate and a true vision of the situation
in the Eastern Ukraine.
