Часопис цивілістики. Випуск 43
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Деякі проблеми вакцинації від COVID-19 з погляду цивільного права(ВД "Гельветика", 2021) Харитонов, Євген Олегович; Харитонов, Є. О.; Kharytonov, Yevhen; Харитонова, Олена Іванівна; Харитонова, О. І.; Kharytonova, OlenaУ статті досліджуються правові проблеми вакцинації від вірусу COVID-19 з погляду цивільного права. Вихідною тезою є те, що така вакцинація обґрунтовано розглядається як реальний засіб подолання пандемії, котрий потребує належного матеріального, організаційного, правового та ідеологічного забезпечення. При цьому увагу звернено на те, що для подолання проблем, які виникають у зв’язку з вакцинацією від COVID-19, важливе значення має ефективне використання не лише публічно-правових, як це зараз має місце, а й приватноправових юридичних засобів. Зазначається, що успішне проведення вакцинації в Україні ускладнюється існуванням у суспільстві глибокого конфлікту між прихильниками і противниками такої вакцинації. Зауважується, що на тлі сподівань держави на вирішення проблеми подолання пандемії COVID-19 та її наслідків публічно-правовими засобами у частини суспільства наразі формується виразна тенденція до уникнення вакцинації, що обґрунтовується тезами про зазіхання на права людини, порушення цивільних прав приватної особи. Зазначається, що негативне ставлення до вакцинації має наслідками ухилення «антивакцинаторів» від щеплення, а також вчинення ними протиправних дій, які полягають у виготовленні та збуті фальшивих документів, котрими посвідчується фейковий факт вакцинації, котрий нібито мав місце. Констатується недостатня ефективність зусиль однієї лише держави у цій галузі. На підставі критичного аналізу етичних та правових аспектів ситуації, що склалася, робиться висновок про можливість й умови вирішення низки проблем вакцинації за допомогою засобів цивільного законодавства та удосконалення практики його застосування. Звертається увага на те, що активне протистояння вакцинації може розглядатись як зловживання цивільними правами (шикана), та аналізуються наслідки такого зловживання правами, передбачені цивільним законодавством. Констатується важливе значення вакцинації дітей, захворюваність яких на COVID-19 наразі є високою і супроводжується низкою додаткових негативних наслідків. У зв’язку з цим зазначається існування проблеми врахування ставлення дітей та їхніх батьків до вакцинації і доводиться необхідність керуватися положеннями Цивільного кодексу, що стосуються диференціації правового становища неповнолітніх.Документ Зміст та перспективи взаємодії поліції і населення(ВД "Гельветика", 2021) Хатнюк, Юрій Анатолійович; Хатнюк, Ю. А.; Khatniuk, Yurii; Гурковська, Катерина Андріївна; Гурковська, К. А.; Hurkovska, KaterynaУ статті систематизовано сучасні наукові погляди на загальноправові засади взаємодії Національної поліції України і населення, зокрема зазначено, що ефективність організації та забезпечення охорони публічного порядку і безпеки неможливі без допомоги й участі в цій справі громадськості. Важливі заходи, спрямовані на запобігання правопорушенням, не призведуть до суттєвого покращення ситуації доти, доки діяльність підрозділів національної поліції не отримає широку підтримку від населення. У дослідженні визначено взаємодію поліції з населенням як соціально обумовлену, спільно погоджену діяльність, виражену в тісній співпраці між суб’єктами взаємодії із застосуванням певних форм і методів для досягнення єдиної мети. Така співпраця заснована на законі, має спільну мету – підтримання належного стану публічного порядку, зниження рівня злочинності, залучення до спільних заходів дедалі більшої кількості громадськості та підвищення ефективності роботи поліцейських підрозділів. Зазначено, що повага у відносинах взаємодії і партнерства є умовою ефективної співпраці, а поліція в особі окремих працівників має її заслужити серед громадськості добросовісною працею, гідними вчинками, поведінкою; крім того, у професійній діяльності, а також поза нею кожен поліцейський зобов’язаний з повагою ставитися до будь-якої особи, незалежно від ситуації та інших чинників. Проаналізовано й узагальнено основні форми взаємодії національної поліції та населення, серед яких: спільна розробка заходів, планування діяльності з протидії правопорушень; спільна організація і здійснення заходів із охорони публічного порядку та безпеки і запобігання правопорушенням; взаємний обмін оперативною інформацією й якісне реагування на отриману інформацію; допомога населенню поліцейськими у здійсненні заходів із охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; здійснення населенням правоохоронних заходів за ініціативою національної поліції; спільна діяльність громадських формувань з охорони публічного порядку і поліцейських; організація правової та спеціальної підготовки громадян, які мають бажання виконувати завдання з охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; індивідуальні форми залучення громадськості (зокрема, співпраця під час провадження у справах про адміністративні правопорушення або під час кримінального провадження як понятих, свідків, перекладачів, фахівців, експертів); діяльність громадських помічників поліції (наприклад, волонтерів поліції чи позаштатних працівників) тощо.Документ Гносеологічна інтерпретація правової допомоги як соціального феномену(ВД "Гельветика", 2021) Заяць, Ольга Степанівна; Заяць, О. С.; Заяць, Ольга; Zaiats, OlhaСтаття присвячена дослідженню світоглядних засад інтерпретації правової допомоги як соціального феномену. Обґрунтовано, що правова допомога є соціальним феноменом, хоча вона й санкціонована державою, однак є незалежною від неї. Це дозволяє спеціалістам, які надають правову допомогу, діяти незалежно, об’єктивно, в інтересах клієнта, за допомогою суто законних та морально виправданих методів. Особливо актуальне це тоді, коли розглядаються правові суперечки в системі взаємин «людина – держава», де держава має більше шансів обстояти власну позицію. Фахова правова допомога вирівнює можливості сторін, а суд, який керується вимогами неухильного дотримання законності, сприяє досягненню справедливості. З’ясовано, що для того, щоб мати змогу надавати якісну правову допомогу, яка сприятиме досягненню справедливості, адвокат, окрім бездоганного знання закону, має володіти і філософсько-правовими знаннями. Найперше це допоможе зрозуміти причини певних явищ у праві, окреслити для себе чіткі позиції праворозуміння та правосприйняття. Це можна зробити, якщо визначити концепти правової допомоги, що містять основи, з яких надалі розвиваються інноваційні ідеї. У цьому контексті обумовлено, що до світоглядних концептів правової допомоги можна віднести ті твердження, які допомагають: 1) зрозуміти її цінність для людини і держави; 2) усвідомити, що вона є невідчужуваним правом кожної людини незалежно від будь-яких обставин (соціальне походження, рівень освіти, віросповідання, стать, вік тощо); 3) сприйняти пересічній людині право не тільки як систему заборон і обов’язків, установлених державою, а й як систему гарантій її гідного життя та можливостей для повноцінного розвитку особистості; 4) як єдино можливий спосіб досягнення справедливості на основі законних та морально виправданих методів. Це дало можливість констатувати, що стрімкі темпи розвитку суспільства загалом зумовлюють необхідність відповідного розвитку всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та держави, які стають щоразу більш реґламентованими з метою встановлення певних правил, що допоможуть гармонізувати життя, сприяти досягненню загального блага. Власне держава за таких умов повинна виступити гарантом захисту людини, її прав та свобод, які мають залишатися недоторканими. Однією з таких гарантій є інститут правової допомоги, основна мета функціонування якого полягає в захисті прав та свобод людини від протиправних посягань.Документ Врахування психологічних особливостей ставлення законних представників дітей-творців у нормотворчій та правореалізаційній діяльності(ВД "Гельветика", 2021) Бааджи, Наталія Пилипівна; Бааджи, Н. П.; Baadzhi, Nataliia; Апалькова, Інна Сергіївна; Апалькова, І. С.; Apalkova, Inna; Яніцька, Інна Анатоліївна; Яніцька, І. А.; Yanitska, InnaСтаття присвячена дослідженню психологічних аспектів ставлення представників дітей-творців до їх правової грамотності. У роботі аналізується інтелектуальна власність, яка являє собою деякий продукт розумової діяльності та дій особистості, що має нематеріальний характер, тобто є творінням людського інтелекту. Серед об’єктів права інтелектуальної власності виокремлюють літературні та мистецькі твори, наукові винаходи, відкриття та інші результати інтелектуальної діяльності. Створенням таких об’єктів можуть займатися малолітні та неповнолітні діти-творці. Водночас має бути враховано, що дитяча творчість, навіть якщо вона підтримується батьками або іншими законними представниками дитини, потребує правової охорони та захисту в сучасному мінливому та непередбачуваному світі. Саме батьки та інші законні представники повинні відігравати значну роль у процесі створення такими дітьми об’єктів інтелектуальної власності. З’ясовано, що розвиток творчих здібностей неповнолітніх залежить від індивідуального розвитку, стилю дитячо-батьківських стосунків, складу сім’ї та стосунків між її членами, ставлення сім’ї до розвитку здібностей дитини, найближчого соціального середовища. Обґрунтовується, що в умовах активної комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених, зокрема, дітьми, набувають актуальності дослідження особливостей психології дитячої творчості, ролі батьків (інших законних представників) у процесі створення та комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених малолітніми і неповнолітніми дітьми, та врахування можливих моделей сімейних відносин у процесі вдосконалення правових норм й юридичної практики, спрямованих на охорону та захист прав дітей-творців. Має бути враховано також, що від стилю сімейного виховання залежить рівень розвитку творчих здібностей та правової грамотності неповнолітніх. Найсприятливішим серед стилів виховання є «кооперація», за якої відбувається повноцінний розвиток особистості неповнолітньої дитини та захист її прав на інтелектуальну власність.Документ Extrajudicial instances in resolving sports disputes(ВД "Гельветика", 2021) Davydova, Iryna; Давидова, Ірина Віталіївна; Давидова, І. В.; Bernaz-Lukavetska, Olena Mykhaylivna; Берназ-Лукавецька, Олена Михайлівна; Берназ-Лукавецька, О. М.; Bernaz-Lukavetska, OlenaУ статті здійснено аналіз позасудових інстанцій для вирішення спортивних спорів, визначено їхню роль та переваги порівняно із судовими інстанціями. Зазначено, що на практиці спортивні правовідносини не можуть існувати без спорів, і останні можуть мати місце між спортсменами, з одного боку, і тренерами, спортивними організаціями, посередниками тощо, з іншого боку; між спортсменами (з обох сторін), або ж коли стороною спору взагалі не виступає окремий спортсмен. Встановлено, що найбільш поширені сьогодні спори щодо об’єктивного суддівства, боротьби з допінгом, чесної гри. У результаті аналізу літературних джерел було встановлено, що в усіх національних федераціях України чи асоціаціях (окрім Федерації футболу) зазвичай немає таких спеціалізованих органів. Повноваженнями щодо вирішення дисциплінарних спорів наділені виконавчі органи федерації, а повноваженнями щодо їх перегляду в апеляційному порядку – вищі органи управління (наприклад, конгреси, конференції, загальні збори). Зазначене провокує ситуації, коли спортивні спори розглядаються керівними особами федерацій, які не мають відповідної юридичної освіти, або, хоч і мають юридичну освіту, проте не мають відповідного досвіду розв’язання такого роду спорів, що негативно впливає на якість вирішення спортивних спорів, оскільки досить часто ухвалюються несправедливі рішення або такі, що суперечать реґламентним нормам міжнародних федерацій з окремих видів спорту. Проаналізовано роботу такого незалежного міжнародного арбітражного органу, як Спортивний арбітражний суд, який уповноважений вирішувати спортивні або пов’язані зі спортом спори. Зазначені спори поділено на дві групи; до І групи віднесено комерційні спори, що виникли з договірних, контрактних відносин між професійними клубами, між клубами та спортсменами, спортивними агентами, спори щодо особливостей трансферної діяльності, договорів щодо передачі чи розподілу телевізійних та інших медіаправ тощо, а до ІІ групи – дисциплінарні спори, що розглядаються Спортивним арбітражним судом як судом першої інстанції чи судом апеляційної інстанції в разі розгляду спору національними органами. Зроблено висновок, що для захисту прав та законних інтересів суб’єктів спортивної сфери існує розгалужена система національних та міжнародних позасудових органів вирішення спортивних спорів. Незважаючи на це, в Україні не досить розвинена система таких органів, адже лише футбольна сфера має дієвий механізм урегулювання спортивних спорів на національному рівні, а тому наявна значна необхідність у створенні Спортивного арбітражного суду при Національному олімпійському комітеті України для забезпечення захисту прав представників інших видів спорту.Документ Часовий аспект здійснення самозахисту як способу захисту суб’єктивного права особи. Відмінність його від оперативного захисту(ВД "Гельветика", 2021) Гуйван, Петро Дмитрович; Гуйван, П. Д.; Guyvan, PetroСтаття присвячена дослідженню актуального наукового питання про темпоральні чинники застосування такого способу охорони суб’єктивного права особи, як самозахист, та відмежуванню його за цією ознакою від спорідненого захисного повноваження на оперативний вплив на правопорушника. В роботі наголошено на тому, що охоронне відношення у будь-якому разі виникає після факту порушення, а захист є обов’язковою активною дією, яка має свої часові межі. Строки початку, закінчення та тривалості самозахисту мають значення в разі визначення його своєчасності. Стверджується, що самозахист слід вважати своєчасним за наявності реальної загрози конкретному об’єкту правової охорони. При цьому ознака реальності посягання є визначальною для кваліфікації вказаних превентивних дій як правомірних засобів самозахисту. З’ясована сутність самозахисту, піддана критиці позиція науковців, які ототожнюють самозахист із здійсненням спеціальних передбачених законом вчинків для забезпечення виконання зобов’язання, зокрема притримання чи покладення санкцій на поручителя, або з реалізацією власних повноважень своїми активними діями. Доводиться, що такий підхід є хибним. Негативно автором оцінюється і наукове припущення, що до способів здійснення самозахисту можна віднести самостійне виконання потерпілою особою рішення суду на її користь, не чекаючи відповідних дій виконавчої служби. Також обґрунтовується концепція, згідно з якою час здійснення охоронної дії може бути критерієм її правомірності: заходи самостійної реалізації повноважень щодо захисту цивільних прав можуть визнаватися неналежними з урахуванням їхньої віддаленості від моменту порушення. Значна увага присвячена встановленню відмінностей між способами самозахисту цивільного суб’єктивного права і близьким за сутністю охоронним механізмом застосування до порушника неюрисдикційних оперативних санкцій саме за часовим критерієм. Самозахист здійснюється або до порушення права (превентивні заходи), або під час порушення, й аж ніяк не можна назвати самозахистом дії особи після припинення порушення. Оперативні ж заходи, навпаки, застосовуються, як правило, вже після правопорушення.Документ Окремі аспекти диференціації функцій приватноправового регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізації й ліквідації їх спалахів та епідемій(ВД "Гельветика", 2021) Матійко, Микола Володимирович; Матійко, М. В.; Matiiko, MykolaСтаття присвячена дослідженню функцій приватноправового регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізації й ліквідації їх спалахів та епідемій. За допомогою аналізу практики дії норм приватного та цивільного права досліджено напрями впливу засобів регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини. Розглянуто погляди вчених щодо напрямів впливу приватноправового регулювання на суспільні відносини, його ролі та соціального значення. Охарактеризовано прояви функціоналізму в сфері приватноправового регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини. Проаналізовано думки вчених з приводу диференціації функцій права, функцій приватного права, функцій цивільного права, функцій приватноправового регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізації й ліквідації їх спалахів та епідемій. Визначена можливість застосування теоретичних розробок щодо поняття та структури функцій права і функцій галузей до приватноправового регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізації й ліквідації їх спалахів та епідемій. Підкреслено, що взаємозв’язок категорій «функції права» і «функції правового регулювання» не дозволяє конструювати останню правову категорію як самостійну. Водночас зроблено припущення, що функції права та функції правового регулювання повинні збігатися за результатом регулювання. Виокремлено та охарактеризовано регулятивну, охоронну, інформаційну, виховну, уповноважувальну функції приватноправового регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізації й ліквідації їх спалахів та епідемій. Також зроблене припущення, що оскільки приватне право як наднаціональне утворення без умови опосередкування правом цивільним та міжнародним приватним правом також виконує певні функції (цивілізаційну, основоутворювальну, інтеграційну, ціннісну, системоутворювальну), то зазначені функції теж певною мірою можуть бути властиві й окремим приватноправовим інститутам, зокрема приватно-правовому регулюванню запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізації й ліквідації їх спалахів та епідемій. Сформульовано пропозиції щодо подальшого розвитку досліджень функцій цивільного права, функцій приватного права, функцій приватноправового регулювання запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини.Документ Правова природа договірних відносин перевезення з використанням транспортних агрегаторів(ВД "Гельветика", 2021) Омельчук, Олександр Сергійович; Омельчук, О. С.; Omelchuk, Oleksandr; Бондар, Павло Вадимович; Бондар, П. В.; Bondar, PavelОб’єктом дослідження виступають відносини між користувачами платформ транспортних агрегаторів та самими транспортними агрегаторами. У межах статті досліджуються питання місця транспортних агрегаторів у сучасних транспортних правовідносинах, функцій транспортних агрегаторів та переваг, які вони надають перевізникам та замовника послуг перевезення. Визначено сутність поняття «агрегатор», з’ясовано переваги останніх перед звичайними рекламними майданчиками. Проаналізовано види агрегаторів, визначено місце транспортних агрегаторів серед інших агрегаторів товарів та послуг. Визначено, що агрегатори не здійснюють пошук постачальників та клієнтів, а використовують IT-рішення, що дозволяють сторонам договору самим знаходити потрібні товари та послуги. Класифіковано транспортні агрегатори за критерієм статусу суб’єктів відносин у сфері перевезень (P2P, B2P та B2B, тобто між фізичними особами, між суб’єктами підприємництва та юридичними особами, змішані); за ступенем доступності виділено загальнодоступні та умовно закриті транспортні агрегатори (такі, що співпрацюють з обмеженим колом компаній); відповідно до видів перевезень запропоновано розрізняти агрегатори авіаційного, залізничного, автомобільного, водного транспорту, універсальні транспортні агрегатори; за критерієм призначення перевезень виділяють агрегатори пасажирських перевезень та вантажно-транспортні біржі. Проаналізовано особливості характеру окремих видів транспортних агрегаторів. Доведено, що найбільш важливим для науки цивільного права критерієм класифікації відповідних транспортних відносин є правовий статус транспортного агрегатора, зміст його прав і обов’язків у відповідних відносинах. Для коректного визначення меж правового статусу транспортного агрегатора проаналізовано завдання та функції конкретних транспортних агрегаторів. Відзначено, що питання визначення юридичного статусу транспортного агрегатора у відносинах надання послуг перевезення пасажирів та вантажу не має однозначного вирішення. У літературі діяльності транспортних агрегаторів надають характер посередницької, інформаційної, комунікаційної, експедиторської діяльності або визначають основною метою транспортних агрегаторів організацію перевезення й оптимізацію перевізного процесу. Відсутність єдності поглядів на суть діяльності транспортних агрегаторів пояснюється неоднорідністю функцій конкретних агрегаторів, отже, ступенем відповідальності за порушення умов договору послуг перевезення. Зроблено висновок, що правовий статус транспортних агрегаторів визначається на договірних засадах долучення користувача до агрегатора та зумовлюється його роллю в безпосередніх відносинах між замовником та виконавцем послуги перевезення. Межі цивільної відповідальності транспортного агрегатора залежать від того, чи є він посередником, надає інформаційні послуги або є безпосереднім виконавцем за договором перевезення.Документ Щодо питання про правову природу корпоративного договору(ВД "Гельветика", 2021) Войчишин, Олексій Валентинович; Войчишин, О. В.; Voichyshyn, OleksiiОскільки корпоративний договір лише нещодавно був закріплений у законодавстві України, у статті зроблена спроба розкриття правової природи цього договору. Визначено стан дослідження проблематики, проаналізовано останні праці та дослідження науковців із даного питання. Для розкриття правової природи договору необхідно надати його вичерпну характеристику, розкрити його специфічні риси, з’ясувати місце в системі договорів. З’ясування правової природи договору має велике практичне значення, оскільки дозволяє встановити галузеву приналежність договору, розкрити його загальні та специфічні ознаки і функції, здійснити класифікацію договору. Розкриття правової природи договору здатне спростити його застосування на практиці та сприяти послідовній правозастосовній практиці. Спираючись на попередні дослідження науковців та враховуючи новели законодавчого регулювання, установлено ознаки корпоративного договору. Обґрунтовано, що поряд із загальними ознаками, що притаманні корпоративному договору як договірній конструкцій, він має і специфічні, як-от особливий предмет договору і акцесорність його зобов’язань щодо статутних документів товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю й акціонерних товариств. Саме наявність спеціальних ознак є ключовим критерієм для відмежування корпоративного договору від суміжних за своєю природою договорів, наприклад його розмежування із засновницьким договором. Окрім цього, запропоновано похідні специфічні ознаки. У статті також досліджено функції корпоративного договору. До загальних функцій цього договору можна віднести гарантійну, регулятивну й охоронну функції. Запропоновано й обґрунтовано специфічні функції корпоративного договору (напрями його впливу на суспільні відносини), а саме: майнову функцію, управлінську функцію, прогностичну функцію та функцію контролю. Також здійснена спроба класифікувати корпоративний договір за дихотомічними критеріями. Установлено, що корпоративний договір є вільним, поіменованим, здебільшого взаємопогодженим та двостороннім, консенсуальним, безоплатним, організаційним договором, що вчиняється в обов’язковій письмовій формі. Окрім того, у статті аргументується, чому за своєю правовою природою корпоративний договір більше тяжіє до групи цивільно-правових договорів, ніж до господарсько-правових договорів.Документ Укладання та реалізація договору підряду(ВД "Гельветика", 2021) Кривенко, Юлія Василівна; Кривенко, Ю. В.; Kryvenko, Yuliia; Спасова, Катерина Іванівна; Спасова, К. І.; Spasova, KaterynaСтаттю присвячено дослідженню окремих питань договору підряду. Автори розглянули низку поглядів учених щодо загальної характеристики договору підряду. Завдяки аналізу нормативно-правових актів, що регулюють підрядні відносини, визначені прогалини, на які слід звернути увагу під час укладання та реалізації договору підряду та які потребують додаткового законодавчого врегулювання. Автори вважають, що дослідження істотних умов договору підряду доцільно розпочати з аналізу предмета, та зазначають, що законодавець не розкриває зміст цього поняття у нормативно-правових актах. У науці також не сформований єдиний підхід до цього питання. Зазначено, що в разі уніфікації підходу до змісту предмета договору підряду учасникам цивільного обігу було б набагато легше розробляти і погоджувати умови, крім того, це нівелювало би ризики визнання таких договорів недійсними на основі неузгодження такої істотної умови, як предмет договору. З’ясовано, що предметом договору підряду можуть виступати побутові, особисті потреби фізичних осіб; об’єкти будівництва; проєктно-пошукові роботи; державний підряд. Автори зазначають: для того щоб договір підряду був взаємовигідним сторонам, необхідно приділити особливу увагу його істотним умовам. Така увага при укладенні договору є запорукою захищеності сторін, а також здатна в майбутньому зменшити ризики невиконання зобов’язань. Здебільшого такі суперечки стосуються оплати виконаних підрядником робіт, претензій замовника щодо якості або термінів виконання робіт. При цьому часто сторони оспорюють істотні умови договору. Як правило, більшість конфліктів між сторонами пов’язана з неузгодженістю істотних умов і визнанням договору недійсним. Наразі сторонам договору підряду для мінімізації ризиків зловживання правом з боку контрагента необхідно дуже ретельно підходити до узгодження умов договору. Зокрема, важливе значення мають істотні умови, оскільки їх відсутність у договорі або некоректне формулювання може зумовити визнання договору недійсним. У статті виявлені проблеми, що виникають під час укладення та виконання договору підряду, та запропоновано шляхи їх вирішення.Документ Особливості цивільно-правової відповідальності пасажирів за договором перевезення повітряним транспортом в Україні(ВД "Гельветика", 2021) Приленський, Ігор Генрихович; Приленський, І. Г.; Prilensky, IhorУ статті надано загальну характеристику цивільно-правової відповідальності пасажирів за договором перевезення повітряним транспортом в Україні. Визначено, що цивільно-правова відповідальність настає за порушення зобов’язання, а воно проявляється через вчинення боржником протиправних дiй, або, як ще говорять, протиправну поведiнку боржника. Протиправною визнається така поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведiнки. Цивільно-правова відповідальність застосовується за порушення зобов’язань сторонами договору повітряного перевезення. Підстави і випадки застосування цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов’язань регламентуються ЦК України, Законом України «Про транспорт» та іншими законами, транспортними кодексами і статутами, а також відомчими актами Міністерства інфраструктури України. Розглянуто особливості відповідальності пасажира за порушення правил перевезення. Відповідальність за порушення зобов’язань із перевезення має специфіку, що відрізняє її від звичайної відповідальності за порушення зобов’язань. Пасажир також несе відповідальність за будь-яку шкоду, завдану авіаперевізнику або особам, перед якими авіаперевізник несе відповідальність. Встановлено, що в разі порушення зобов’язання, яке виникає з договору, протиправною визнається поведінка боржника, який порушує умови договору. Наголошується, що пасажир самостійно несе відповідальність за отримання всіх потрібних документів: віз, дозволів тощо. Відповідальність пасажира за порушення правил перевезення має зазначатися у договорі перевезення пасажирів та багажу. Договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка або багажної квитанції, дія договору завершується, коли пасажир прибув у місце призначення та залишив транспортний засіб. Із метою забезпечення належного виконання договору повітряного перевезення необхідно здійснювати послідовні і взаємопов’язані дії, що обумовлені у договорі перевезення. Встановлено, що немає єдиного підходу до визначення цивільно-правової відповідальності, а також відсутній основний підхід до розуміння її сутності.Документ Особливості суб’єктного складу першої черги спадкоємців при спадкуванні за законом в Україні, Литві та Польщі(ВД "Гельветика", 2021) Маньковський, Володимир Валерійович; Маньковський, В. В.; Mankovskyi, VolodymyrДослідження присвячене суб’єктному складу першої черги спадкування за законом згідно з законодавством України, Литви та Польщі. Особливу увагу приділено першій черзі спадкування, оскільки вона є вихідною точкою для визначення подальшого порядку спадкування, розподілу спадщини тощо. Здійснено порівняльний аналіз суб’єктів, які законодавствами вищевказаних держав віднесені до першої черги спадкування, на підставі чого виокремлено спільні та відмінні особливості бачення законодавців щодо необхідності включення відповідних осіб до переліку першочергових спадкоємців. Здійснено детальне дослідження положень законодавства України, Литви та Польщі в межах встановлення першої черги спадкування за законом. Досліджено мотиви законодавців порівнюваних держав щодо віднесення відповідних суб’єктів до першої черги спадкування за законом у контексті розуміння припустимої волі спадкодавця. Виявлено недоліки суб’єктного складу першої черги спадкування за законом в Україні, Литві та Польщі. Визначено вектори удосконалення суб’єктного складу першої черги спадкування за законом відповідно до законодавства України. Запропоновано шляхи врегулювання відносин спадкування в Україні в межах спадкування спадкоємцями першої черги з урахуванням максимального забезпечення їхніх спадкових прав та інтересів. Визначено, що відмінною рисою суб’єктного складу першої черги спадкування у законодавствах України, Литви та Польщі є також різне ставлення до можливості спадкування батьками померлого. Український законодавець батьків спадкодавця, що є живими на момент його смерті, відносить до першої черги спадкування, прирівнюючи їх у спадкових правах до дітей та подружжя спадкодавця. Натомість Цивільний кодекс Литви та Цивільний кодекс Польщі наділяють батьків спадкодавця, які є живими на момент смерті останнього, правом спадкувати тільки у випадку відсутності попередньої (першої) черги спадкоємців. Автор зазначає, що Україна, Литва та Польща мають схоже бачення суб’єктного складу першої черги спадкування, відносячи до неї тих осіб, які є найбільш близькими спадкодавцю в розумінні кровного та соціального споріднення. Водночас відзначає, що визнати досконалим таке бачення не можна, оскільки як Україна, так і Литва та Польща мають незначні прогалини в регулюванні спадкових відносин у межах закликання до спадкування першої черги спадкоємців за законом.Документ Упровадження інформаційних технологій і забезпечення принципів цивільного судочинства(ВД "Гельветика", 2021) Каламайко, Андрій Юрійович; Каламайко, А. Ю.; Kalamaiko, AndriiРозвиток інформаційних технологій є одним з аспектів глобальної трансформації, зокрема й органів державної влади. Зважаючи на сучасні інформаційні потреби суспільства, зрозуміло, що без упровадження інформаційних технологій і автоматизації окремих процесів у суді подальший розвиток системи правосуддя неможливий. «Електронне правосуддя» забезпечує використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі реалізації процесуального права. Новинки судової влади мають бути спрямовані на розширення доступності правосуддя, прискорення й оптимізацію судового розгляду, підвищення його якості й ефективності, досягнення прозорості та відкритості судової системи. Метою статті є розкриття особливостей використання інформаційних технологій у цивільному судочинстві в розрізі дотримання основних його засад, адже цифровізація судової системи шляхом упровадження сучасних IT-технологій в Україні є одним із найбільш ефективних способів підвищення рівня та якості здійснення правосуддя, виконання його завдань. Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ неможливі без дотримання його принципів, які є ключовими орієнтирами у формуванні процесуального права. У результаті проведеного аналізу чинного та перспективного законодавства, доктринальних підходів, передового досвіду зарубіжних країн автор розкриває переваги впровадження інформаційних технологій у цивільне судочинство, їхній вплив на реалізацію таких принципів, як: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, гласність і відкритість судового процесу, розумність строків розгляду справи судом, змагальність сторін. Перехід на електронне правосуддя, безумовно, замінить паперову рутину та полегшить доступ до правосуддя, а також зробить правосуддя більш прозорим та доступним. Міжнародний досвід свідчить, що використання електронних технологій у судовій системі сприяє більш ефективній судовій діяльності, спрощує обмін інформацією між судами, учасниками процесу, а також іншими органами влади. На основі проведеного дослідження зроблені узагальнення та висновки щодо стану та перспектив застосування інформаційних технологій у цивільному судочинстві крізь призму його принципів.