Дана праця присвячена аналізу чинного українського законодавства в царині формування та здійснення
у часі прав та обов’язків учасників договірних відносин. Обстоюється теза, що строк відповідного зобов’язання
є невід’ємним елементом змісту суб’єктивного права, адже лише упродовж тривалості свого існування відбувається здійснення прав та виконання обов’язків, що становлять зміст цивільного відношення. Тож, саме в темпоральному сенсі досліджується основоположний принцип зобов’язального права, за яким виконання обов’язку
має бути проведене учасниками взаємин належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Акцентується увага на виконанні зобов’язання у тому разі, коли його строк у договорі не вказаний. У такому
випадку має застосовуватися правило ч. 2 ст. 530 ЦК України. В роботі зроблена детальна характеристика вказаної правової норми. Зокрема, відзначено, що порушення права кредитора за невстановленості строку виконання
може відбутися лише після пред’явлення такої вимоги, але, звісно, не відразу. На те, щоб зобов’язання набуло
порушеного статусу законодавець надає тижневий строк його виконання. У статті детально вивчено питання про
те, коли кредитор вправі пред’являти вимогу про виконання. Встановлено, що наслідки виконання зобов’язання,
коли його строк визначений моментом пред’явлення вимоги, та наслідки виконання зобов’язання, строк якого
не встановлений, практично однакові. Тобто, нормативне регулювання, що встановлює для цих випадків різний
інструментарій, є недоцільним. Також зроблений детальний порівняльний аналіз відносин з виконання обов’язків з невизначеним строком від тих, у яких правові наслідки пов’язуються з настанням відкладальної обставини.
Наведені сутнісні та темпоральні відмінності, які не дозволяють їх ототожнювати. Певна увага приділена ситуаціям, коли можливість кредитора пред’явити вимогу виконання обмежена певним строком. Автор стверджує, що,
коли кредитор у визначений сторонами договору строк не звернувся з вимогою до боржника, і втратив таку можливість, його право не може вважатися порушеним, а отже, і захищеним. Тут мають застосовуватися наслідки,
тотожні тим, що настають при простроченні присічного строку. Надані пропозиції щодо подальшого нормативного
регулювання у коментованій царині.
This work is devoted to the analysis of the current Ukrainian legislation in the field of formation and implementation
in time of the rights and obligations of the parties to the contractual relationship. It is argued that the term
of the obligation is an integral part of the content of the subjective right. After all, it is only during the period of its
existence that the rights and obligations that constitute the content of civil relations are exercised. Therefore, it is in
the temporal sense that the fundamental principle of the law of obligations is studied, according to which the performance
of the duty must be carried out by the parties to the relationship properly in accordance with the terms of the
contract and the law. Emphasis is placed on the fulfillment of the obligation in the event that its term is not specified
in the contract. In this case, the rule of Part 2 of Art. 530 of the Civil Code of Ukraine. The detailed characterization
of the specified legal norm is made in the work. In particular, it is noted that the violation of the creditor’s right in the
absence of a deadline can occur only after such a request, but, of course, not immediately. In order for the obligation
to acquire the violated status, the legislator provides a one-week term for its fulfillment. The article examines in detail
when a creditor has the right to enforce a claim. It is established that the consequences of the obligation, when its
term is determined by the time of the claim, and the consequences of the obligation, the term of which is not set, are
almost the same. That is, the normative regulation, which establishes different tools for these cases, is impractical.
There is also a detailed comparative analysis of the relationship of indefinite performance with those in which the
legal consequences are associated with the occurrence of a deferral circumstance. There are essential and temporal
differences that do not allow to identify them. Particular attention is paid to situations where the creditor’s ability to
claim performance is limited. The author argues that if the creditor within the period specified by the parties to the
contract did not apply to the debtor, and lost this opportunity, his right can not be considered violated, and therefore
protected. Consequences identical to those that occur when the cut-off period is overdue must be applied here. Proposals
for further regulation in the commented area are provided.
