Стаття присвячена розглядові основних напрямів і завдань сучасної дискурсології як галузі
лінгвістики. Термін «дискурс» вживається у різних значеннях та є предметом вивчення різних
напрямів. Мета статті – надати стислий огляд основних напрямів аналізу дискурсу та
окреслити основні завдання дискурсології як галузі лінгвістики. В залежності від
методологічної спрямованості дослідники виділяють такі напрями дослідження дискурсу:
формальний, функціональний (представлений семіотичним та ситуативним підходами) та
діяльнісний. Актуальним є протиставлення особистісно орієнтованого і статусно
орієнтованого дискурсу. У першому випадку в спілкуванні беруть участь комуніканти, які
добре знають один одного, у другому випадку спілкування зводиться до діалогу представників
тієї або іншої соціальної групи. Особистісний (персональний) дискурс представлений двома
основними різновидами – побутовим і буттєвим дискурсами. Специфіка побутового дискурсу
полягає в прагненні максимально стиснути передану інформацію, вийти на особливий
скорочений код спілкування. Буттєвий дискурс призначений для знаходження і переживання
істотних смислів, тут мова йде не про очевидні речі, а про художнє і філософське осягнення
світу. Статусно орієнтований дискурс становить собою інституційне спілкування, тобто
мовленнєву взаємодію представників соціальних груп або інститутів один з одним, з людьми,
які реалізують свої статусно-рольові можливості в рамках сформованих суспільних
інститутів, число яких визначається потребами суспільства на конкретному етапі його
розвитку. Серед різновидів виділяють політичний, адміністративний, юридичний, військовий,
педагогічний, релігійний, містичний, медичний, діловий, рекламний, спортивний, науковий,
сценічний та масово-інформаційний види інституційного дискурсу. Дослідники зазначають,
що наведений список може бути доповнений або видозмінений. Ключовими проблемами
аналізу дискурсу залишаються структура та стратифікація дискурсу, встановлення його
ознак, одиниць, категорій, типів; з’ясування способів організації різних дискурсивних
інваріантів, вироблення методів і процедур аналізу й опису дискурсів.
The article is devoted to the consideration of the main directions and tasks of modern discourse as a
branch of linguistics. The term "discourse" is used in different meanings and is the subject of study
in different scientific areas. The purpose of the article is to provide a brief overview of the main
directions of discourse analysis and to outline the main tasks of discoursology as a branch of
linguistics. Depending on the methodological orientation, researchers distinguish the following areas
of discourse research: formal, functional (represented by semiotic and situational approaches) and
activity-based. The opposition of personality-oriented and status-oriented discourse is relevant. In the first case, communicators who know each other well take part in communication, in the second
case, communication is reduced to a dialogue between representatives of one or another social group.
Personal discourse is represented by two main varieties – existential and everyday discourses. The
peculiarity of everyday discourse is the desire to compress the transmitted information as much as
possible, to reach a special abbreviated code of communication. Existential discourse is designed to
find and experience essential meanings, here we are not talking about obvious things, but about the
artistic and philosophical comprehension of the world. Status-oriented discourse is an institutional
communication, i.e. speech interaction of representatives of social groups or institutions with each
other, with people who realize their status and role opportunities within existing social institutions,
the number of which is determined by the needs of society at a particular stage of its development.
Among its varieties are political, administrative, legal, military, pedagogical, religious, mystical,
medical, business, advertising, sports, scientific, stage and media types of institutional discourse. The
researchers note that the list may be supplemented or modified. The key problems of discourse
analysis remain the structure and stratification of discourse, the establishment of its features, units,
categories, types; elucidation of ways of organizing various discursive invariants, development of
methods and procedures of analysis and description of discourses.
