У статті розглянуто класифікації методологічних підходів до здійснення стратегічного планування.
Особливий акцент зроблено на методологічних підходах, які адаптовані під можливості стратегічного
планування політико-правового розвитку держави. Досліджено переваги та недоліки кожного окремого підходу.
Найбільшу увагу зосереджено на дослідженні методологічних підходів Дж. Брайсона та Л. Едвардса. Розглянуто три групи, які загалом нараховують дев’ять окремих методологічних підходів. Також
проаналізовано сучасні підходи дослідників С. Мішри та Б. Моханті, які виокремлюють шість підходів
до стратегічного планування.
Розглянуто послідовність процесів стратегічного планування у державному секторі на прикладі
Гарвардської моделі. При цьому наголошується, що послідовність дій в процесі стратегічного планування політико-правового розвитку держави не завжди є можливою або необхідною.
Проаналізовано методологічні проблеми стратегічного планування у сучасності та обґрунтовано необхідність використання підходів, які враховують поточну проблематику. Зокрема, наголошується на тому, що
процеси стратегічного планування у сучасності пов’язані із невизначеністю, що формує дискурс для гнучкого планування. Крім цього, наголошується на необхідності багаторівневої участі у стратегічному плануванні.
Подано огляд недоліків методологічних підходів до здійснення стратегічного планування кінця
ХХ ст. з метою закладення підґрунтя для їхнього подальшого вдосконалення у сучасності.
Досліджено адаптації окремих методологічних підходів до стратегічного планування у комерційному секторі для використання у плануванні політико-правового розвитку держави. Зокрема, розглянуто
адаптацію А. Вайнінгом моделі «п’яти сил» приватного сектору М. Портера для державного сектору.
The article considers the classifications of methodological approaches to implementing strategic planning.
Particular emphasis is placed on methodological approaches adapted to the possibilities of strategic planning
of political and legal development of the state. The advantages and disadvantages of each approach are investigated.
Most attention is focused on studying the methodological approaches of J. Bryson and L. Edwards. Three
groups are considered, with a total of nine separate methodological approaches. The modern approaches
of researchers S. Mishra and B. Mohanty are also analyzed, distinguishing six strategic planning approaches.
The sequence of strategic planning processes in the public sector on the example of the Harvard model is
considered. It is emphasized that the sequence in the process of strategic planning of the political and legal
development of the state is not always possible or necessary.
The methodological problems of strategic planning in the present are analyzed, and the necessity of using
approaches that take into account current issues is substantiated. In particular, it is emphasized that strategic
planning processes today are associated with uncertainty, which creates a discourse for flexible planning.
In addition, the need for multi-level participation in strategic planning is emphasized.
An overview of the shortcomings of methodological approaches to the implementation of strategic planning
in the late 20th century to lay the foundation for their further improvement in the present.
Adaptations of specific methodological approaches to strategic planning in the commercial sector for use
in planning the political and legal development of the state have been studied. In particular, A. Weining’s
adaptation of M. Porter’s model of the «five forces» of the private sector for the public sector is considered.
