Дисертація є першим у вітчизняній міжнародно-правовій науці комплексним
аналізом теоретико-правових та практичних проблем, пов’язаних із
взаємодією міжнародного права та національного права крізь призму
регіоналізації і фрагментації міжнародно-універсального права та створенням
міжнародного регіонального права, зокрема міжнародного ісламського права,
у якому конкретизуються та модифікуються положення універсального
міжнародного права з урахуванням цивілізаційних особливостей ісламських
країн. Наголошено, що проблематика взаємодії міжнародного права і
національного права розглядається здебільшого у площині теоретичних
моделей цього процесу, у контексті імплементації відповідних правових
принципів і норм у рамках правотворчого процесу, а також застосуванні норм
міжнародного права в національному судочинстві тощо.
Зі стрімким розвитком глобалізаційних процесів міжнародне право почало
поширюється на сфери правового регулювання, які традиційно перебували
винятково у сфері національного права, що обумовлює загострення проблем,
пов'язаних із взаємодією міжнародного та національного права, зокрема з
імплементацією норм міжнародного права у національні правопорядки, у
тому числі національні правопорядки ісламських держав. Встановлено, що
сучасне міжнародне право відрізняється зростанням взаємозалежності між
державами, між галузями міжнародного права (права людини, навколишнє
середовище, економічний розвиток тощо), що, своєю чергою, збільшує
кількість міжнародних стандартів і, як наслідок, зростає ймовірністьконфліктів між цими стандартами. Одним із шляхів зняття конфліктності між
такими стандартами може стати регіоналізація міжнародного права, при якій
універсальні стандарти адаптуються та конкретизуються в залежності від
особливостей того чи іншого регіону та держав, які його утворюють, в якому
об’єднуючим фактором можуть бути цивілізаційні особливості суб’єктів
цього процесу.
Обґрунтовано виокремлення у системі міжнародно-універсального права
міжнародного ісламського права, як прояву взаємодії міжнародного та
національного права, у якості виду міжнародного регіонального права, що
складається із норм та принципів, пов’язаних з існуванням у якості суб’єктів
міжнародного права ісламських міждержавних об’єднань та ісламських
держав.
Розвинуто концептуальні положення щодо фрагментації та регіоналізації
міжнародного права. Ці тенденції розвитку міжнародного права свідчать про
його ускладнення, наслідком чого є специфікація універсальних правових
приписів у різних нормативних просторах та з урахуванням особливостей
відповідної, певним чином локалізованої правової реальності. Фрагментацію
міжнародного права розглянуто як зміну парадигми, в основі якої була теорія
нормативізму та притаманна їй ієрархічна побудова світопорядку. Поява
нових галузей, інститутів у міжнародному праві, міжнародних організацій,
судових трибуналів, диверсифікація джерел міжнародного права, можливість
колізії норм та існування автономних регіональних режимів є свідченням
виходу за межі цієї теоретичної моделі. Пропонується в основу нової
парадигми покласти теорію правового плюралізму та концепцію релятивізму.
Доведено, що міжнародна регіоналізація у контексті фрагментації
міжнародного права розвивається на основі активізації зв’язків між
суб’єктами міжнародних відносин та передбачає конструювання правової
реальності з урахуванням регіональних політичних, економічнихособливостей, а також спільності цивілізаційних, культурологічних,
ціннісних факторів їх формування та розвитку.
Міжнародне регіональне право визначено як підсистему міжнародного права,
що регулює комплекс суспільних відносин щодо функціонування
регіональних об’єднань, взаємодії держав-членів регіональних об’єднань між
собою як у межах, визначених їх установчими документами з їх членами, так
і поза ними, та взаємодії держав-членів цих регіональних утворень з іншими
суб’єктами міжнародного права на договірній основі. Значення міжнародного
регіонального права останнім часом зросло внаслідок появи регіональних
утворень із чітко визначеним членством та відповідними судовими
системами. Розмірковуючи над формуванням у системі міжнародного права
міжнародного регіонального права, необхідно також враховувати, що, як і у
будь-якій іншій системі, її внутрішні елементи повинні бути узгоджені і
перебувати в постійному взаємозв’язку.
Наголошено на тому, що досліджуючи проблематику міжнародного
регіонального права, слід мати на увазі важливий концептуальний аспект
розуміння взаємозв’язків цього феномену з іншими суб’єктами міжнародного
права. Регіональні норми є лише одним із проявів партикуляризму, що мають
місце у міжнародному праву. У контексті порівняння регіональних
організацій у міжнародно-правовій доктрині наголошується, що регіони не
слід прирівнювати до транснаціональних регіональних міжурядових
організацій і що не усі регіональні організації повинні бути однаково
порівнянними.
Встановлено, що у міжнародно-правовій доктрині виокремлюються різновіди
міжнародного регіонального права: міжнародне європейське право,
міжнародне американське право, міжнародне латиноамериканське право,
міжнародне африканське право, міжнародне ісламське право. Акцентовано
увагу на тому, що на формування сучасного міжнародного права значно
вплинули країни та регіони «незахідного» світу, тоді як в основу формуванняміжнародного права покладено європейські, західні цінності. У
міжнародно-правовій доктрині набули подальшого розвитку незахідні
концепції щодо існування міжнародного регіонального права загалом, та його
видів зокрема, а саме міжнародного африканського права, міжнародного
американського права, міжнародного ісламського права. Це демонструє
існування різних традицій побудови міжнародного права, надає можливість
відійти від європоцентризму в оцінці різних цивілізацій та регіонів як творців
міжнародного права, а також більш ефективно вирішувати проблеми
регіонального характеру засобами міжнародного права.
Наголошено на нетотожності ісламської концепції міжнародного права, яка
базується на положеннях класичного ісламського права, та міжнародного
ісламського права, як прояву фрагментації та регіоналізації сучасного
міжнародного права. Класичне міжнародне ісламське право – важливий
елемент правових традицій ісламу, проте воно перебуває, здебільшого, у
площині ісламсько-правової доктрини для позначення питань, пов’язаних із
міжнародними відносинами, що базуються на ісламі. Класичне міжнародне
ісламське право належить до системи національного права ісламських
держав, тоді як міжнародне ісламське право, як прояв фрагментації,
відноситься до системи міжнародно-універсального права, є його
підсистемою. Ісламські держави як суб’єкти міжнародного права основну
регулятивну роль відводять сучасному міжнародному праву, включаючи такі
актуальні сфери його застосування, як підтримання міжнародного
правопорядку, міжнародний захист прав і свобод людини, врегулювання
міжнародних суперечок та збройних конфліктів тощо.
Обґрунтовано виокремлення у міжнародному регіональному праві його
різновиду – міжнародного ісламського права, як прояву взаємодії
міжнародного права та правових систем ісламських держав, що складається із
сукупності норм та принципів, пов’язаних з існуванням у якості суб’єктів
міжнародного права ісламських держав та ісламських міждержавнихоб’єднань. Міжнародне ісламське право не є самостійною, відособленою
правовою системою, воно є підсистемою універсального міжнародного права,
з модифікаціями певних універсальних стандартів, що враховують
особливості світосприйняття, культурних та релігійних цінностей ісламської
цивілізації.
Доведено, що виокремлення міжнародного ісламського права, як прояву
процесів взаємодії міжнародного і національного права, а також фрагментації
та регіоналізації сучасного міжнародного права, та формування унікальних
для цього регіону правових принципів і норм, на відміну від інших різновидів
міжнародного регіонального права, засновано не на географічному критерії
виокремлення міжнародного регіону, а на цивілізаційному критерії, який
найбільшою мірою враховує приналежність правових систем ісламських
держав до релігійного типу правових систем і пов’язаних із цим
особливостей впливу міжнародного права на них та імплементацію ними
міжнародно-універсальних договорів.
У структуру міжнародного ісламського права входять: 1) прийняті у рамках
універсальних міжнародних організацій нормативно-правові акти, що
стосуються врегулювання певних питань за участю ісламських держав;
2) рішення міжнародних судових інституцій, що стосуються врегулювання
певних питань за участю ісламських держав; 3) нормативно-акти, прийняті у
межах ісламських регіональних організацій; 4) міжнародні договори між
ісламськими країнами та міжнародні договори між ісламським та
неісламськими країнами.
Встановлено, що система принципів міжнародного ісламського права
складається з двох блоків: 1) загальних принципів міжнародного права; 2) із
принципів, розроблених у межах міжнародних ісламських організацій, які не
протирічать, а адаптують та доповнюють перший блок принципів з
урахуванням особливостей ісламської цивілізації.
Важливим джерелом міжнародного ісламського права є акти міжнародних
міжурядових та регіональних організацій та їх структурних підрозділів,
найважливіші з яких – акти Організації ісламського співробітництва (ОІС) та
Ліги арабських держав (ЛАД). Ці організації об’єднують виключно ісламські
держави та будуються на основі принципів ісламської спільності,
прихильності до учення ісламу, його духовних, моральних та
соціально-економічних цінностей. У той самий час не можна забувати, що усі
країни, які формально проголосили себе ісламськими державами, є членами
ООН, що обумовлює виконання ними зобов’язань, пов’язаних із таким
членством. Міжнародні звичаї та загальні принципи міжнародного права (за
умови їх несуперечності нормам ісламського права), судові рішення
Міжнародного суду ООН, Міжнародного кримінального суду та інших
судових інституцій також є джерелами міжнародного ісламського права.
Інституційною основою функціонування міжнародного ісламського права, як
прояву взаємодії міжнародного права і правових систем ісламських держав,
та процесів фрагментації та регіоналізації, є діяльність регіональних
ісламських організацій, передусім, міжурядового характеру, та їх взаємодія з
міжнародними універсальними організаціями та державами-учасницями
міжнародних ісламських організацій, як суб’єктів міжнародного права.
Нормативний аспект функціонування міжнародного ісламського права як
прояву взаємодії міжнародного права і правових систем ісламських держав,
та процесів фрагментації та регіоналізації, відображається у численних
нормативно-правових актах, прийнятих як універсальними міжнародними
організаціями для врегулювання відносин за участю ісламських країн, так і
прийнятих самими ісламськими регіональними міжнародними організаціями.
Найвпливовішою та найчисленнішою організацією в ісламському світі є
Організація ісламського співробітництва. Нормативно-правові акти, прийняті
у межах регіональних утворень, володіють неоднаковою юридичною силою,
що визначається їх установчими документами. Їх поділяють на ті, що маютьобов’язкову силу для виконання їх членами без відповідної ратифікації; ті, що
для набуття статусу обов’язковості мають бути певним чином
легітиматизованими (підписання, ратифікації тощо); акти рекомендаційного
характеру, що не є обов’язковими для виконання державами-учасниками
регіональних об’єднань та не потребують ратифікації.
Встановлено, що усі ісламські держави, які у конституціях (або інших
правових актах) звертаються до ісламського права, але також зобов’язуються
дотримуватись і таких зобов’язань, що випливають із міжнародних договорів,
рано чи пізно повинні вирішити проблему зіткнення ісламського права, що є
системою релігійного типу, та норм міжнародного права, яке є за своєю суттю
світським. З погляду ісламської правової доктрини, у разі протиріч
ісламського права та міжнародного права пріоритет надається принципам і
нормам ісламського права: ісламські держави не можуть приймати на себе
жодних зобов’язань, що суперечать ісламському праву. З точки зору
міжнародного права, національне право, у тому числі право ісламських країн,
має бути приведено у відповідність до міжнародного права у межах
зобов’язань, які на держави покладають норми міжнародного права.
Склад разової ради:
Голова ради – Сурілова Олена Олексіївна, д.ю.н.,
професор, професор кафедри міжнародного та
європейського права Національного
університету «Одеська юридична академія»
Рецензенти: Грушко Мальвіна Валеріївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»;
Мануїлова Катерина Вікторівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Денисов Володимир Наумович, д.ю.н., професор, завідувач відділу міжнародного та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України;
Громовенко Костянтин Вікторович, д.ю.н., професор, ректор, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету.
Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься 28.03.2023 року об 11:00 на веб-сайті -
https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos
