Abstract:
У статті досліджено питання
щодо виникнення перших концепцій стосовно захисту прав людини
в державі. Шумерська культура
є найдавнішою культурою людства, що дійшла до нас у пам’ятниках власної писемності. Значення шумерських джерел важко
переоцінити. Аналізуючи давні
записи ми можемо стверджувати, що шумери високо цінували
істину, доброту, закон, порядок,
справедливість, свободу, чесноту,
співчуття і милосердя. Отже,
в основу законів Давнього Шумеру
закладали відповідні елементи для
боротьби з брехню і злом, беззаконням та безладом, несправеливістю, пригніченням, пороками
і жорстокістю. Однак, мислителі
Шумера не створили чіткого філософського вчення і не мали досить
ясної системи моральних принципів
чи заповідей. У шумерів не було спеціального зведення етичних норм.
Людина та її призначення у світогляді шумерських мислителів не
були значними об’єктами. Права
людини тоді по суті виводились із
розуміння її гідності та цінності
в суспільстві, але обов’язок правителя захищати справедливість
в державі було уперше літерально
зафіксовано в Лагаше, у XXIV сто-
літті до нашої ери. Така практика
закріпилась надалі у законодавстві
Давнього Шумеру.
Згодом ідеї захисту прав
людини (не лише привілейованої)
у рабовласницькому суспільстві
Давнього Шумеру позначились на
законодавстві Давнього Вавилону.
Найбільш відомими тут, безумовно, виступають Закони царя
Хаммурапі. Значення шумерських
та вавілонських джерел права
важко переоцінити. Мабуть, най-
суттєвішим їх внеском в історії
права є писемна фіксація перших
примітивних спроб забезпечення
прав людини у державі. Ранні уявлення про загальні права людини
не зароджувалися виключно в одній
місцевості з якоюсь конкретною
формою правління. Вони стосувались віковічних і універсальних
питань щодо взаємовідносин між
окремими людьми та суспільством.
У цілому ж, накопичені у Шумерському царстві правові традиції
та звичаї значно вплинули на розвиток культури права в Давньому
Єгипті та в інших країнах Світу,
а в часи Давньої Греції Цицерон
буде стверджувати, що в основі
права лежить властива природі
справедливість, яка вимагає не
шкодити іншим і не порушувати
чужу власність.
