Теоретичні та практичні аспекти правових позицій Верховного Суду у кримінальному провадженні

Abstract

Дисертація є першим у науці кримінального процесуального права України дослідженням правових позицій Верховного Суду в кримінальному провадженні, сформованих у постановах за результатами розгляду касаційних скарг.

У дисертації визначено правові позиції суду в кримінальному провадженні як висновки судді (суддів), слідчого судді щодо застосування правових норм, які є результатом суддівської правозастосовної діяльності, викладені в судовому рішенні, та є обов’язковими для виконання органами державної влади й місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями на всій території України в конкретному кримінальному провадженні, а висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах суду касаційної інстанції, крім того, ­ для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно­правовий акт, що містить відповідну норму права, та для інших судів при застосуванні таких норм права.

Виокремлено перелік ознак, якими володіють правові позиції суду в кримінальному провадженні, а саме: 1) це висновки судді (суддів), слідчого судді щодо застосування правових норм, які є результатом суддівської правозастосовної діяльності; 2) формуються у судовому рішенні; 3) є обов’язковими для виконання та/або застосування для конкретних суб’єктів, судів тощо, залежно від суду, який сформував правову позицію.

Сформовано класифікацію правових позицій суду в кримінальному провадженні за суб’єктом: 1) правові позиції суду першої інстанції; 2) правові позиції слідчого судді, викладені в рішеннях, ухвалених за результатами реалізації функції судового контролю; 3 правові позиції суду апеляційної інстанції; 4) правові позиції Вищого антикорупційного суду; 5 правові позиції суду касаційної інстанції. Дані правові позиції є позиціями ВС, які поділяються на: правові позиції колегії суддів Касаційного кримінального суду; правові позиції палати Касаційного кримінального суду; правові позиції об’єднаної палати Касаційного кримінального суду; правові позиції Великої Палати Верховного Суду; 6) правові позиції Верховного Суду України; 7) правові позиції міжнародних судових органів, юрисдикція яких визнається Україною (в даному випадку йдеться про Міжнародний кримінальний суд, який фактично доповнює систему правосуддя України). Відзначено, що окремо варто розглядати правові позиції Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України.

Констатовано, що так як Пленум Верховного Суду надає роз’яснення рекомендаційного характеру не за результатами судового розгляду, а за результатами, в тому числі, узагальнення судової практики, що не являє собою постановлення відповідного судового рішення, такі роз’яснення є правовими позиціями саме Пленуму Верховного Суду та, згідно з п. 10­2 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не є обов’язковими для врахування іншими судами, на відміну від правових позицій, сформованих у постановах Верховного Суду.

Зазначено, що оскільки врахування судами правових позицій щодо застосування певних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, відбувається не лише під час ухвалення вироку, запропоновано доповнити ст. 9 КПК України ч. 5­1 у наступній редакції: «Правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами в ході застосування таких норм права в подібних правовідносинах, а також – суб’єктами владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно­правовий акт, що містить відповідну норму права».

Обґрунтовано, що правові позиції, викладені в рішеннях Верховного Суду України, враховуються іншими судами в ході ухвалення рішень, тому запропоновано доповнити п. 7 параграфу 3 «Перехідні положення» Розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147­ VIII від 03.10.2017 абзацом з наступним змістом: «Правові позиції щодо застосування норм права, викладені в рішеннях Верховного Суду України, враховуються іншими судами в ході застосування таких норм права».

Відзначено, що рішення Верховного Суду не являються прецедентом у класичному його розумінні, яке наявне в загальному праві.

Запропоновано внести зміни до частини 6 статті 368 КПК України, виклавши її в наступній редакції: «Обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду в подібних правовідносинах».

З метою закріплення єдиної термінології в частині терміну «правова позиція», запропоновано внести відповідні зміни до ч.ч. 1­4 ст. 434­1, ч. 4 ст. 434­2 КПК України, замінивши формулювання «висновок щодо застосування норми права» на «правова позиція». У даних нормах також запропоновано замінити термінологію «… в раніше ухваленому рішенні… » на «… в раніше ухваленому рішенні … за наслідками розгляду касаційної скарги по суті…». Адже, відповідно до ст. 441 КПК України, судовими рішеннями суду касаційної інстанції є постанова (ухвалюється за наслідками розгляду касаційної скарги по суті) та ухвала (рішення, у якому вирішуються процедурні питання), а правові позиції стосовно застосування норм права формуються саме в постановах Верховного Суду.

З огляду на те, що чинна редакція ч. 2 ст. 434­1 КПК України не передбачає механізму для відступу від правової позиції, викладеної в рішенні об’єднаної палати, запропоновано викласти її в наступній редакції: «Суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку в складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від правової позиції у подібних правовідносинах, викладеної в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги по суті, в складі колегії суддів з іншої палати або в складі іншої палати чи об’єднаної палати».

Запропоновано доповнити п. 2 ч. 1 ст. 442 КПК України положенням, відповідно до якого постанова суду касаційної інстанції складається з мотивувальної частини з зазначенням: «правової позиції/правових позицій у випадку її/їх формування».

Обґрунтовано необхідність викласти ч. 4 ст. 442 КПК України в наступній редакції: «У постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися правова позиція про те, як саме повинна застосовуватися норма права, з застосуванням якої не погодилася колегія суддів або палата, об’єднана палата, що передала справу відповідно на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду».

Виокремлено ознаки, які притаманні правовим позиціям Верховного Суду в кримінальному провадженні: 1) є результатом (висновком) щодо застосування норм права, зробленим ВС за наслідками здійсненого їх тлумачення, усунення прогалин, наявних у законодавстві тощо; 2) формою їх закріплення є постанова; 3) постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає, що розповсюджується і на правові позиції, викладені в ній; 4) обов’язковість, яка випливає з положень ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 6 ст. 368 КПК України.

Визначено, що правова позиція Верховного Суду в кримінальному провадженні ­ це висновок щодо застосування норми права (як матеріального, так і процесуального), викладений у постанові, який є обов’язковим для застосування усіма суб’єктами владних повноважень, що застосовують у своїй діяльності нормативно­правовий акт, який містить відповідну норму права, а також – іншими судами (в тому числі, й слідчими суддями) під час ухвалення судових рішень у подібних правовідносинах.

З метою запровадження реального механізму забезпечення єдності судової практики, який діятиме не лише під час перегляду рішень Верховним Судом, але й в ході апеляційного оскарження, й певною мірою дозволить розвантажити суд касаційної інстанції, запропоновано доповнити ч. 1 ст. 438 КПК України пунктом 4 в наступній редакції: «Застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без врахування правової позиції в подібних правовідносинах, викладеної в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такої правової позиції».

Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 409 КПК України пунктом 5, який викласти в наступній редакції: «Застосування судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без врахування правової позиції в подібних правовідносинах, викладеної в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такої правової позиції».

Обґрунтовано, що окрема думка судді/суддів Верховного Суду являється правовою позицією судді/суддів Верховного Суду (як і суддів судів інших інстанцій), що не є обов’язковою для застосування судами інших інстанцій, про що свідчить й зміст ч. 6 ст. 368 КПК України, згідно з якою суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в окремій думці суддів.

Зазначено, що правові позиції за критерієм складу Верховного Суду, в якому їх було сформовано в постанові слід поділяти на: 1) правові позиції колегії суддів ККС ВС; 2) правові позиції судової палати ККС ВС; 3) правові позиції об’єднаної палати ККС ВС; 4) правові позиції Великої Палати ВС. Окремо варто виокремлювати правові позиції Верховного Суду України, які є обов’язковими для врахування судами інших інстанцій під час ухвалення рішень. Також правові позиції Верховного Суду класифіковані за галузевою приналежністю у кримінальному провадженні на: 1) правові позиції щодо застосування кримінально­правових норм; 2) правові позиції стосовно застосування кримінальних процесуальних норм. Обґрунтовано, що в подальшому необхідною є класифікація правових позицій щодо застосування норм права відповідно до їх конкретного закріплення (за розділами КК України, за розділами й главами КПК України, та за найменуваннями інших законів і нормативно­ правових актів, положення яких стосуються регламентування порядку здійснення кримінального провадження).

З метою забезпечення ефективного механізму реалізації права Верховного Суду на подання запиту до Європейського суду з прав людини щодо отримання консультативного висновку, доведено що необхідним є внесення відповідних змін до КПК України (зокрема, закріплення положень стосовно врегулювання питання про зупинення провадження до отримання консультативного висновку тощо).

З огляду на те, що Кримінальний процесуальний кодекс України не оперує терміном «учасник справи», запропоновано ч. 1 ст. 434­2 КПК України викласти в наступній редакції: «Питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням осіб (чи особи), що мають право на касаційне оскарження, відповідно до статті 425 цього Кодексу».

Запропоновано викласти ч. 5 ст. 434­1 КПК України в наступній редакції: «Суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії, палати або об’єднаної палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему (в тому числі, якщо для вирішення виключної правової проблеми необхідним є звернення із запитом до Європейського суду з прав людини щодо надання консультативного висновку з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування раніше не розтлумачених прав і свобод, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод або протоколами до неї, чи факти кримінального провадження не підпадають під пряме застосування практики Європейського суду з прав людини/існує певна непослідовність у такій практиці) й така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики».

Наведено пропозицію щодо доповнення ч. 5 ст. 434­1 КПК України другим абзацом, який викласти в наступній редакції: «Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку, що наявні підстави для звернення із запитом до Європейського суду з прав людини щодо надання консультативного висновку, постановляється ухвала про зупинення провадження до отримання відповідного консультативного висновку. Підставою для зупинення провадження є необхідність звернення із запитом до Європейського суду з прав людини, зміст якого викладається у відповідній ухвалі про зупинення провадження. Зміст запиту має бути складений відповідно до положень кримінального процесуального законодавства України, а також включати обґрунтування наявності підстав для звернення, визначених частиною 5 статті 434­1 цього Кодексу, виклад фактичних обставин кримінального провадження, відповідні національні положення законодавства, стислий виклад доказів, наданих сторонами, в даному провадженні (в разі необхідності) та інші відомості, які Великою Палатою Верховного Суду буде визнаним за необхідне вказати. Після отримання Великою Палатою Верховного Суду консультативного висновку Європейського суду з прав людини провадження поновлюється на підставі ухвали».

Визначено, що процес формування правових позицій ВС у кримінальному провадженні – це розгляд касаційної скарги, за наслідками якого ухвалюється судове рішення у формі постанови, що містить правову позицію (та/або – позиції) щодо застосування норми матеріального та/або процесуального права, яка (та/або – які) є обов’язковою (­ими) для врахування всіма суб’єктами владних повноважень, що застосовують у своїй діяльності нормативно­правовий акт, який містить відповідну норму (­и) права, та іншими судами при застосуванні такої (­их) норм (­и).

Виокремлено наступні фактори, які впливають на формування правових позицій Верховного Суду в кримінальному провадженні: Конвенція про основоположні права і свободи людини, практика Європейського суду з прав людини; суддівський розсуд суддів Верховного Суду; правові позиції щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладені в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, Верховного Суду України; рішення, висновки Конституційного Суду України.

Обґрунтовано необхідність вдосконалення пошукових баз правових позицій Верховного Суду (за відповідними критеріями), з метою підвищення ефективності такого пошуку.

Відзначено, що судам усіх інстанцій варто дотримуватись простоти в ході складання рішень. Адже, незважаючи на насиченість специфічною юридичною термінологією, посиланнями на норми права, вони мають бути зрозумілими та легкими для сприйняття не лише юристами, але й особами без юридичної освіти.

Обґрунтовано, що не є ефективним постійне впровадження змін до законодавства в частині регламентації обов’язковості правових позицій Верховного Суду. Варто створювати дієві механізми, які б сприяли не лише обізнаності судів усіх інстанцій щодо наявності окремих правових позицій Верховного Суду, але й допомагали суддям правильно застосовувати такі позиції, належним чином встановлювати подібність у правовідносинах тощо. Такими механізмами можуть стати як спільні конференції суддів, семінари з долученням інших правників (адвокатів, прокурорів та ін.), так і суто суддівські обговорення.

Констатовано наявність необхідності розгляду можливості запровадження перспективної дії правових позицій Верховного Суду в часі, з метою попередження порушення принципу правової визначеності та дотримання прогнозованості судових рішень. Водночас припускається, що можливо, наразі судова система України не готова до запровадження перспективної дії правових позицій Верховного Суду, зокрема, зважаючи на існування випадків, коли суди першої та апеляційної інстанцій навмисно або через необізнаність не враховують правові позиції ВС щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, що свідчить, у тому числі, про неготовність до такої процедури як Prospective Overruling.

Встановлено, що окремі правові позиції Верховного Суду демонструють необхідну й важливу відсутність надмірного формалізму в ході тлумачення правових норм, яка направлена, перш за все, на забезпечення дотримання прав учасників провадження й недопущення в разі їх дотримання скасування рішень судів лише з мотивів формального недотримання вимог кримінального процесуального закону, яке за своєю суттю (за умови фактичного дотримання таких прав безпосередньо в процесі) порушенням не являється. Водночас констатується, що окремі висновки щодо застосування норм права, які формуються, ґрунтуючись на відзначеній позиції, є такими, що суперечать чинному кримінальному процесуальному законодавству.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, доктор юридичних наук, професор, Завідувач кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія»

Рецензенти: Аленін Юрій Павлович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університет «Одеська юридична академія»;

Торбас Олександр Олександрович, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія»

Офіційні опоненти: Тітко Іван Андрійович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;

Мудрецька Ганна Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист дисертації відбудеться 10 листопада 2023 року о 14:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету «Одеська юридична академія». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l/featured