В монографії здійснюється комплексне теоретико-правове дослідження проблеми співвідношення права й часу. Правовий час подається як невід’ємний атрибут правової реальності і має три форми: реальний, концептуальний і перцептуальний час. При розгляді часового середовища права увага звертається на процес правового розвитку, який розгортається у часі, і темпоральну дію правових норм. Зазначається, що право намагається вплинути за допомогою своїх регулятивних властивостей на певні часові параметри діяльності, отже законодавчого закріплення набувають строки й терміни. Окремій теоретичній розробці піддається проблема давності. Аналізу піддаються формально-визначені та оціночні темпоральні поняття, що використовуються в законодавстві.
В монографии осуществляется комплексное теоретико-правовое исследование проблемы соотношения права и времени. Правовое время представляется как неотъемлемый атрибут правовой реальности и имеет три формы: реальное, концептуальное и перцептуальное время. При рассмотрении временной среды права внимание обращается на процесс правового развития, разворачивается во времени, и темпоральное действие правовых норм. Отмечается, что право пытается повлиять с помощью своих регулятивных свойств на определенные временные параметры деятельности, следовательно законодательного закрепления приобретают сроки и термины. Отдельной теоретической разработке подвергается проблема давности. Анализу подвергаются формально-определенные и оценочные темпоральные понятия, используемые в законодательстве.
