Дисертацію присвячено дослідженню генезису категорії «сила» в
доктрині та практиці міжнародного права, встановленню міжнародно-правової
основи регулювання відносин застосування незбройної сили, а також аналізу
загальних та особливих аспектів відповідальності суб’єктів міжнародного
права за акти застосування незбройної сили.
Міжнародно-правова заборона застосування незбройної сили
забезпечується принципом невтручання в справи, які належать до внутрішньої
компетенції будь-якої держави (принципом невтручання). Водночас
безпосередніми юридичними підставами заборони є норми міжнародного
права, що розкривають нормативний зміст принципу невтручання, які
викладено в Декларації про неприпустимість втручання у внутрішні справи
держав та захист їхньої незалежності та суверенітету 1965 р., Декларації про
принципи міжнародного права 1970 р., Заключному акті НБСЄ 1975 р. та
Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи
держав 1981 р.
У дослідженні приділено значну увагу обґрунтуванню дуалістичної
природи сили в міжнародному праві, розробці та аналізу методології
розмежування збройної та незбройної кіберсили, встановленню винятків
із міжнародно-правової заборони застосування незбройної сили; також
розглянуті загальні та особливі питання відповідальності суб’єктів
міжнародного права за акти застосування незбройної сили.
Диссертация посвящена исследованию генезиса категории «сила» в
доктрине и практике международного права, установлению международно-
правовой основы регулирования отношений применения невооруженной
силы, а также анализу общих и особенных аспектов ответственности субъектов
международного права за акты применения невооруженной силы.
Международно-правовой запрет применения невооруженной силы
обеспечивается принципом невмешательства в дела, входящих во внутреннюю
компетенцию любого государства (принципом невмешательства). В то же
время, непосредственными юридическими основаниями запрета являются
нормы международного права, раскрывающие нормативное содержание принципа невмешательства, которые изложены в Декларации о недопустимости
вмешательства во внутренние дела государств и защите их независимости
и суверенитета 1965 г., Декларации о принципах международного права
1970 р., Заключительном акте СБСЕ 1975 г. и Декларации о недопустимости
интервенции и вмешательства во внутренние дела государств 1981 г.
В исследовании значительное внимание уделено обоснованию
дуалистической природы силы в международном праве, разработке и анализу
методологии разграничения вооруженной и невооруженной киберсилы,
установлению исключений из международно-правового запрета применения
невооруженной силы; также рассмотрены общие и особенные вопросы
ответственности субъектов международного права за акты применения
невооруженной силы.
The thesis presents a research of genesis of category of force in doctrine and
practice of international law, identification of international legal framework of
the use of non-armed force. The thesis highlights general and special aspects of
responsibility of subjects of international law for acts of use of non-armed force.
The Author suggests that force as a category within international law should
be characterized as one that has dual nature, i.e. consists of armed and non-armed
facets. Patterns of the use of non-armed force were explored and definition of such
use have given, which was formed by using both the structural method and the
method by contradiction. As a result, the Author argues that the use of non-armed
force is an exercise of influence by one subject of international law on another
subject of international law through measures, which are not armed (non-armed
measures) for the aim to change the behavior of the latter. Consequently, armed
measures are actions of a subject of international law regarding the use of weapons
or armed forces. In this context the thesis contains the proposition to understand the
weapon as the object of material world, which operates basing on the principle of
physical affect, and is specially designed or transformed for the aim of destruction,
damaging or disruption of regular functioning of any material objects, and also for
killing individuals and destruction of components of the biosphere or causing harm
to these latter.The analysis of doctrine and practice has shown that within the prism of
modern understanding and application of international law the principle prohibiting
threat or use of force (Art. 2 (4) of UN Charter) has to be read as one concerning use
of armed force only. This fact urges to find appropriate legal framework to regulate
the use of non-armed force.
The Author considers that international legal grounds for prohibition of the
use of non-armed force are based on the principle of non-intervention in matters
which are essentially within the domestic jurisdiction of any State (the principle
of non-intervention). At the same time the direct legal grounds of prohibition are
norms of international law disclosing normative content of the principle of non-
intervention encompassing by (generally, but not exclusively) 1965 Declaration
on the Inadmissibility of Intervention in the Domestic Affairs of States and the
Protection of Their Independence and Sovereignty, 1970 Declaration on Principles
of International Law, 1975 Final Act of the CSCE, 1981 Declaration on the
Inadmissibility of Intervention and Interference in the Internal Affairs of States.
At the same time the Author proves that principle of non-intervention has
not absolute nature and provides some exceptions – cases when the use of non-
armed force are legal. The first one concerns enforcement measures of UN Security
Council with respect to threats to the peace, breaches of the peace and acts of
aggression under Chapter VII of UN Charter. The second exception is the use of
non-armed force as a countermeasure that is instrument to seduce the offending state
to discontinue its internationally wrongful act. The third exception provides the use
of non-armed force against the offending State by third States if the internationally
wrongful act concerns erga omnes obligations. Also the Author proposes to consider
the realization by states means of non-military character within the “responsibility
to protect” concept as an exception deriving from international legal prohibition of
use of non-armed force.
Additionally, the thesis investigates and analyses methodology of differentiation
between armed and non-armed cyberforce because of the differentiation directly
affects on the list of international legal grounds for prohibition of its use and
international legal regime of such uses. The Author analyses general and special
aspects of responsibility of subjects of international law (states and international
organizations) for acts of use of non-armed force as well.
