Ідеологія та юрисдикційні розриви в практиці МКС : презентація

Abstract

У презентації аналізуються структурні юрисдикційні розриви та алгоритмічні виклики, з якими стикається Міжнародний кримінальний суд (МКС) у триполярній системі ICL–ECL–TCL. Показано, що принцип комплементарності, закріплений у статті 17 Римського статуту, функціонує не як технічний механізм координації, а як поле напруженого конфлікту між суверенітетом держав і потребою міжнародного правосуддя, особливо коли держава сама є співучасником злочинів. Обґрунтовується, що контекстуальні пороги злочинів проти людяності, воєнних злочинів та геноциду створюють нормативні вакууми, в яких значна шкода жертвам не досягає юрисдикційного рівня МКС, попри повну відповідність режиму транснаціонального кримінального права (TCL), зокрема Палермському протоколу та Директиві 2011/36/EU. На прикладі постанови Великої Палати Верховного Суду України від 28.02.2024 у справі про злочин агресії демонструється концептуальна відстань між національними конструкціями відповідальності та строгими стандартами leadership crime у статті 8bis Римського статуту. Автор доводить необхідність переосмислення суб’єктності в ICL, розроблення доктрини організаційної вини, адаптації командної відповідальності до умов алгоритмічного менеджменту, а також формування системної взаємодії між ICL, ECL та TCL для подолання юрисдикційних прогалин і забезпечення ефективного захисту жертв міжнародних та транснаціональних злочинів.