Правова охорона мультимедійних творів

Abstract

Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням природи, змісту, сутності та закономірностей розвитку мультимедійного твору як складного об’єкта авторського права, його загальнотеоретичного, нормативно-правового та правозастосовчого розуміння як передумови забезпечення ефективного правового регулювання використання мультимедійних продуктів та їхнього цивільно-правового захисту. Вивчено генезу становлення категорії «мультимедійний твір» у міжнародних актах та національному законодавстві. Досліджено трансформацію підходів до охорони таких об’єктів від сприйняття їх як простих програмних засобів до визнання самостійними складними творами, що стало практично можливим із прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» 2022 року, де мультимедійний твір отримав статус окремого об’єкта правової охорони. На основі гносеологічного, системного та діалектичного методів проаналізовано сутнісні характеристики мультимедійного твору через призму співвідношень «код та контент», «статична форма та динамічний сюжет». Зроблено висновок, що під мультимедійним твором варто розуміти структурно-організаційний, внутрішньо і зовнішньо динамічний елемент або систему елементів твору, здатних містити у собі і відображати частково або повністю зміст інтерактивної композиції, тобто програмно-алгоритмічне посилання автора; мати чітку, стабільну і незмінну відносно зовнішніх явищ цифрову форму, проте надзвичайно мінливий зміст, та призначених для встановлення асоціативного зв’язку між чуттєво-конкретним сприйняттям користувачем цифрового продукту, послуги або віртуального об’єкта асоціації із сформованим у пам’яті користувача уявленням про пройдений/побачений інтерактивний твір. Виокремлено «алгоритмічний», «презентаційний» та «експлуатаційний» рівні формування змісту мультимедійного твору. Наголошено, що саме у дуальності природи мультимедійного твору, наявності у ній внутрішніх протиріч, таких як її структурна та змістовно-відображальна сутність, бачення її змісту розробником та користувачами, суперечність між її тяжінням до самостійного розвитку та збереженням значення як невід’ємного елемента цифрового середовища, – і полягає внутрішній розвиток досліджуваної категорії. У результаті аналізу законодавства у сфері права інтелектуальної власності, наукових підходів, практики судових установ сформовано критерії охороноздатності мультимедійного твору: а) оригінальність у трьох аспектах; б) іманентна інтерактивність; в) наявність віртуального середовища; г) цифрова форма вираження. Досліджено три доктринальні підходи щодо співвідношення ознак «оригінальності» та «технічного характеру» та зроблено висновок, що найбільш змістовним є розширювальне розуміння критерію «оригінальності», котрому властиві три аспекти: а) змістовна оригінальність – у мультимедійному творі повинні відображатись результати інтелектуальної творчої діяльності автора щодо сюжету та взаємодії; б) формальна оригінальність, як абсолютна унікальність цифрового втілення твору, існуюча в силу неповторності природного інтелекту людини; в) функціональна завершеність, тобто здатність твору відображати задум автора щодо ідейного наповнення інтерактивної моделі, її частин. Виділено три підкритерії оригінальності мультимедійного твору. Перший – вимога до сутності і процесу створення складових частин твору. Внутрішня оригінальність (вимога наявності творчого характеру) акцентує увагу на внутрішньому, а не зовнішньому вираженні твору; на суб’єктивному, а не об’єктивному; на якості процесу мислення розробника, а не на якості його технічних інструментів. Саме тому критерій «інтелектуальної, творчої діяльності» вимагає від автора під час створення композиції проявити мисленнєві творчі здібності в тому чи іншому обсязі, залежно від різновиду мультимедіа, однак, є байдужим до результатів такого процесу. Внутрішній аспект оригінальності тісно пов’язаний із властивістю складної структури відображати зміст цілого, тобто мисленнєво-духовне посилання, ідею, основну думку, творчу самобутність, котру автор бажає передати користувачу за допомогою цифрового продукту. Другий – зовнішня оригінальність, тобто доведенню підлягає саме унікальність, неповторність результатів інтелектуальної творчої діяльності автора. При цьому оригінальними, з формальної точки зору, слід визнавати тільки ті мультимедійні твори, котрі відображають у собі абсолютно нові, індивідуальні, самостійні інтелектуальні творчі рішення автора, котрі не є результатом машинної (нетворчої) переробки або копіювання інших творів та є унікальними в силу неповторності природного інтелекту людини, а не в силу унікальності скомпільованих та перероблених, наприклад ШІ, інших творів/їхніх частин. Третій – функціональна завершеність мультимедійного твору, котра полягає у здатності системи відображати не хаотичний набір творчих ідей, сценаріїв та образів автора, а містити у собі системний взаємозв’язок між такими ідейними посиланнями автора, а також мати певні обриси, інтерфейс, форму, котра дозволяє відрізняти їх від інших цифрових об’єктів. Виокремлено три основні ступені «інтегрованості» компонентів у мультимедійному творі, які впливають на можливість та способи його використання: - несамостійність елемента – занадто тісний зв’язок між кодом і контентом, що унеможливлює виокремлення та самостійне використання частини твору без завдання шкоди цілісності твору або втрати функціонального навантаження; - самостійність використання компонентів – ступінь зв’язку між елементами, який передбачає можливість виокремлення частини мультимедіа зі збереженням її сутнісного наповнення та без втрати цілісності всього об’єкта; - системна автономність – ступінь зв’язку, при якому твір має самостійне значення та сутнісне наповнення як частина ширшої цифрової екосистеми (наприклад, у віртуальних світах, метавсесвітах тощо). Обґрунтовано, що правовий режим «sui generis» має поширюватись на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, у разі їхнього використання у складі мультимедійного твору або окремо від нього. З метою регулювання суспільних відносин, які виникають у зв’язку з генеруванням контенту комп’ютерною програмою, запропоновано доповнити частину 1 статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» положеннями щодо захисту складних динамічних об’єктів, згенерованих без безпосередньої участі людини, але за її ініціативою. Зроблено висновок, що охороноздатність веб-сайту як виду мультимедіа полягає не у наявності самостійного від контенту програмного коду, а у здатності цілісно відображати послання, котре автор бажає висловити шляхом архітектури сайту; ті унікальні суспільно значущі, засновані на індивідуальному сприйнятті автором світу ідеї, теми, логіку навігації та інші ознаки, котрі перетворюють звичайний набір даних на складний мультимедійний твір. У результаті дослідження категорії «інтерактивність» твору запропоновано критерії розмежування аудіовізуальних творів та мультимедійних творів. Аудіовізуальний твір навіть за наявності складного сюжету є лінійним доробком автора і для його сприйняття не потрібна активна участь реципієнта. Зі свого боку, зміст мультимедійного твору, навіть найбільш комплексного, не може бути осягнутий без активної взаємодії користувача з об’єктом, що змінює перебіг відтворення. Використання мультимедійного твору передбачає вчинення щодо нього дій, визначених законом або договором, на стадії експлуатації з комерційною або без комерційної мети продюсером чи третіми особами, які набули такі права. Виокремлено категорію «цифрової репутації» (digital goodwill) як об’єкта, що виникає в процесі використання твору. Умови та способи використання мультимедійного твору залежать зокрема від таких умов: суб’єкт використання (організатор, автори компонентів, треті особи); строк дії майнових прав на складний об’єкт; мета використання (ліцензування, дистрибуція, хмарний доступ). Запропоновано під механізмом здійснення авторських прав під час використання мультимедійного твору розуміти систему взаємопов’язаних способів і засобів, що забезпечують реалізацію волі та інтересів організатора (його правонаступників) шляхом вчинення дій щодо визначення статусу твору, його ролі у цифровому обігу, форм його втілення у віртуальному просторі та визначення на підставі цього обсягу правомірних дій з боку користувачів. З метою забезпечення прав та інтересів розробників та користувачів як учасників договірних відносин у сфері використання мультимедіа, запропоновано доповнити норми законодавства вимогами щодо обов’язкового зазначення у договорах про розпоряджання правами обсягу дозволеної інтерактивної взаємодії та детального опису архітектури об’єкта. Визначено, що вибір способу судового захисту авторських прав та законних інтересів, порушених у зв’язку з неправомірним використанням мультимедійного твору, має відбуватись з урахуванням таких особливостей: а) потенційна складність доведення оригінальності окремих компонентів порівняно з цілісним об’єктом (адже такі критерії, як інтерактивність та віртуальність, повинні доводитись у кожному окремому випадку через технічну експертизу); б) твір може захищатись як складний об’єкт авторських прав або через концепцію «look and feel» (зовнішній вигляд та враження); в) твір є результатом творчого синтезу, а тому спір може виникнути у зв’язку із порушенням балансу прав авторів контенту та програмістів; г) мультимедійний твір має різнорідні зв’язки із програмним кодом та інтерфейсом, а тому зміна правового статусу одного елемента впливає на весь продукт; д) роль організатора (продюсера) у консолідації прав є визначальною для цивільного обороту; е) чинне законодавство потребує чітких дефініцій видів мультимедіа; є) ключову роль у спорах відіграють технологічні засоби захисту (DRM). Встановлено, що судові спори, пов’язані із використанням мультимедійних творів, переважно виникають з таких підстав: 1) сторони не узгодили обсяг прав на програмну оболонку та графічний контент окремо; 2) сторони не окреслили межі допустимої модифікації твору користувачами; 3) сторони не вказали територію використання у глобальній мережі; 4) сторони не узгодили умови використання об’єктів, створених за допомогою ШІ у складі твору, що має важливе практичне значення у спорах щодо неправомірного використання мультимедіа у зміненому контексті. У результаті вивчення основних способів судового захисту авторських прав на мультимедійний твір зроблено висновок, що алгоритм дій суду передбачає: 1) попереднє встановлення юридичних фактів щодо статусу твору (визначення його мультимедійної природи та критеріїв охорони); 2) дослідження доказів консолідації майнових прав у організатора створення; 3) встановлення факту порушення через несанкціоноване копіювання коду або відтворення цілісного враження від об’єкта; 4) оцінка ефективності обраного способу захисту (включаючи блокування доступу та стягнення компенсації).

Склад разової ради:

Голова ради – Харитонова Олена Іванівна, д.ю.н., професор, в.о. завідувача кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Токарева Віра Олександрівна, д.ю.н., доцент, доцент кафедри приватного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Галупова Лариса Ігорівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Кметик-Подубінська Христина Ігорівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка; Зеров Костянтин Олександрович, к.ю.н., старший дослідник асистент кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 22.06.2026 о 13:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА