Атрибутивна поведінка особистості як феномен комунікативних взаємин і її дескриптивні характеристики

Abstract

Стверджується, що атрибутивна поведінка має комунікативну природу, відповідно до якої комуніка- тори вибудовують свої дії відповідно з огляду на моделювання ситуації з урахуванням їхнього уявлення про особистість інших учасників. Кожен з учасників враховує особливості свого уявлення про іншого на основі уявного проникнення в його внутрішній світ. Ступінь збігу уявлення про міру відповідності бажаного роз- витку подій з фактичним їх перебігом спричиняє виникнення у комунікантів асоціативних/дисоціативних психічних станів, які розглядаються в термінах єдності ставлення до іншого і вираження цього ставлення у відповідних комунікативних діях. Розгляд комунікації як процесу, регульованого комунікаторами на основі суб'єктивного трактування того, що відбувається, і того, що відрізняється певною мірою від об'єктивно даного, дозволив назвати таку поведінку атрибутивною поведінкою. Оскільки поведінкова активність не є простим обмінюванням діями в контексті об'єктивної логіки ситуації, остільки вся поведінка є, по суті справи, експлікацією внутрішнього плану, утвореного під впливом власних тактичних ходів і спроб розгада- ти такі ж у партнера за рахунок звернення до інтуїтивного домислення причин прийняття того чи іншого рішення. У статті розглянуто дескриптивні характеристики атрибутивної поведінки, що ґрунтуються на ознаці асоціативності/дисоціативності, які утворюють комунікативні задачі: а) асоціативного плану, де контекстуальною ознакою є ознаки конвенціоналізації, конформності, афіліації, вибачливого ставлення, певної боязкості у вираженні; б) дисоціативного плану, яким притаманні прояви відстороненості, про- тестності, парадоксальності, нонконформності, квазі-нонконформності, сугестивності, викривальності. Стимулом атрибутивної активності є уважність комунікатора до висловлювань.