До питання неомарксистської методології дослідження культури у філософії Франкфуртської школи

Abstract

У статті здійснено спробу реконструкції неомарксистської методології дослідження культури, опираючись на критичну теорію Франкфуртської школи, розглянуто аналітику та діагностику соціокультурних процесів, розроблених її представниками, на засадах синтезу лівого геґельянства, фройдизму, марксизму й ірраціоналізму, що допомогла пізнати причини глибокої кризи індустріального суспільства, джерела тоталітаризму, масової культури та деструктивний вплив сучасної західної цивілізації. Стверджується, що неомарксисти є прихильниками холістичної онтології, коли пишуть про базову діалектичну (об’єктивно-суб’єктивну) єдність еволюційного процесу, за умови генетичної першості об’єктивного розуму, яка руйнується внаслідок формалізації й інструменталізації суб’єктивного розуму, що «розчиняє» власні об’єктивні змісти, автономізується. Саме так починається історія капіталістичної цивілізації як процесу прогресуючого «божевілля» розуму. Це спричиняє історично-обумовлений «розрив», виражений у феномені капіталістичного відчуження, ідеологічним втіленням якого і постає традиційна теорія з її дихотомією поняттєвих структур і фактів, суб’єкта й об’єкта у межах соціальної свідомості. Доведено, що, протиставляючи традиційній теорії критичну на засадах цілісного історичного праксису та суспільно-тотального суб’єкта, франкфуртці впевнено діагностують кризову ситуацію у культурі, зумовлену її деформацією, перетворенням на репресивний інструмент «анігіляції» індивідуальності під дією технологічної раціональності та капіталістичного відчуження. У цьому ключі критично-соціологічний методологічний інструментарій неомарксисти використовують для «критики ідеології», розгляду та критики «культурних індустрій», «індустрій знання», процесів дегуманізації, що охоплюють мистецтво, політику та численні аспекти культурного світу, а також як «раціональну критику раціональності». Показано, що гуманістично-орієнтована критична соціологія і культурологія неомарксизму (М. Горкгаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін.) сьогодні є досить актуальною та самодостатньою традицією поряд із соціально-антропологічним, феноменологічним, постмодерним, структурно-семіотичним та іншими підходами у межах сучасних культурологічних досліджень.In the article an attempt to reconstruct the neo-Marxist methodology of culture research resisting on the critical theory of the Frankfurt school has been done, analytics and diagnosis of socio-cultural processes developed by their representatives have been considered, on the principles of synthesis of left Hegelianism, Freudianism, Marxism and irrationalism which had helped to find out the reasons of the deep crisis of industrial society, source of totalitarianism, mass culture and destructive influence of the western civilization. It is confirmed that neo-Marxist are the supporters of holistic ontology when they write about ground dialectical (objective – subjective) unity of evolution process, by the conditions of genetic primacy of the objective mind which destroys because of formalization and instrumentalization the subjective mind which “dissolves” own objective contents, becomes autonomous. In this very way, the history of capitalist civilization has been starting as the process of progressing “madness” of mind. It is the cause of history- conditioned “gap” expressed in the phenomenon of capitalist alienation, the ideological embodiment of which is the traditional theory with its dichotomy of conceptual structures and facts, subject and object in the measures of social consciousness. It is proved that to opposite the traditional theory to critical one on the principles of integral practice and social- total subject, Frankfurt scientists confidently diagnoses the crisis situation in culture due to its deformation, transformation into a repressive tool of individuality “annihilation” under the action of technological rationality and capitalist alienation. In this direction, critical-sociological tools neo-Marxist use for the “ideology critics”, consideration and critics “cultural industries”, “knowledge industries”, de-humanization processes that cover art, politics, and numeral aspects of a cultural world, and also like a “rational critics of rationality”. It is shown that the humanist-oriented critical sociology and culturology of neo-Marxist (M. Horkheimer, T. Adorno, H. Marcuse and others) today is enough actual and self-sufficient tradition near with social- anthropological, phenomenological, postmodern, structural-semiotic and other approaches within modern cultural researches.