Пропаганда війни в імперативних нормах і зобов’язаннях erga omnes

Abstract

У статті автор зосереджує увагу на тому, що, незважаючи на безпосередню близькість jus cogens та erga omnes, вони мають різну правову природу. Проте щодо універсальності можна стверджувати, що ці концепції діють як інструменти досягнення однієї мети – забезпечення інтересів міжнародного співтовариства. Здійснено правовий аналіз ст. 20 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права від 1966 р., яка закріплює положення, згідно з котрим (ч. 1) будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом. Досліджено положення в Зауваженнях Загального порядку № 11, прийнятого Комітетом ООН з прав людини в 1983 р. до ст. 20 Пакту, на підставі чого автор відзначає, що, зважаючи на характер ст. 20, держави-учасники зобов’язані прийняти необхідні законодавчі заходи, які забороняють дії, що в ній згадуються. Автор на підставі положень Пакту та Зауважень загального порядку робить висновок, що будь-яка пропаганда війни і всякий виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинні бути заборонені законом. Заборона, що згадується, поширюється на всі види пропаганди, здійснюваної з метою загрози або акту агресії або порушення миру всупереч Статуту Організації Об’єднаних Націй. До Зауважень Загального порядку № 24, прийнятого на 52 сесії Комітету з прав людини в 1994 р. з питань, що стосуються застережень, які робляться при ратифікації Пакту чи Факультативних протоколів до нього, закріплюється положення: застереження, що порушують імперативні норми, несумісні з об’єктом і цілями Пакту. Відповідно, положення Пакту, які представляють звичайне міжнародне право (і a fortiori, якщо вони мають характер імперативних норм) не можуть бути предметом застережень. Автор проаналізував, що у консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 28 травня 1951 р. стосовно справи про застереження до Конвенції про геноцид Суд подав уточнення поняттю erga omnes. З’ясовано, що відповідно до Зауважень Загального порядку № 29 від 24 липня 2001 р., присвяченого питанню відступлення держави від прав у зв’язку з надзвичайним станом, згідно з п. «е» ст. 13 Комітет підкреслює імперативний характер ст. 20 Пакту і неможливість відступу держави від її виконання. Ніяке оголошення надзвичайного стану, зроблене відповідно до п. 1 ст. 4, не може служити державі-учасниці виправданням у плані ведення, у порушення ст. 20, пропаганди війни або організації виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства.In the article, the author emphasizes that despite the close proximity of jus cogens and erga omnes, they have different legal nature. However, in terms of universality, it can be argued that these concepts act as tools to achieve one goal – to safeguard the interests of the international community. A legal analysis of Article 20 of the International Covenant on Political and Civil Rights of 1966 has been carried out, which is enshrining the provision according to which (Part 1) any propaganda of war should be prohibited by law. The Provision of General Comment № 11 adopted by the UN Committee on Human Rights in 1983 to Article 20 of the Covenant are examined, on the basis of which the author notes that, in consideration of the nature of Article 20, States Parties are required to take the necessary legislative measures which prohibit actions about which it is mentioned. The author emphasizes on the basis of the Provisions of the Covenant and the General Observations that any propaganda of war and any act in favor of national, racial or religious hatred, which is incitement to discrimination, antagonism or violence, should be prohibited by law. Prohibition, which is mentioned, applies to all types of propaganda acting for the purpose of threatening or aggressing or breach of the world contrary to the Charter of the United Nations. To the General Comment № 24 adopted at the 52nd session of the Human Rights Committee in 1994 on the issues concerning admonitions, which are being made during the ratification of the Covenant or the Optional Protocols has the following provisions: admonitions that violate imperative norms incompatible with the object and the objectives of the Covenant. Accordingly, the Provisions of the Covenant, which constitute customary International Law (and a fortiori, if they have the character of imperative norms), which cannot be the subject of reservations. The author analyzed that in the Advisory Opinion of the International Court of Justice of 28 May 1951 concerning a case of reservation to the Genocide Convention, the Court filed the clarification of the concept of erga omnes. It is found that, in accordance with the General Comment № 29 of 24.07.2001, on the issue of the State’s waiver of rights in relation to the state of emergency, according to p. “е”. Article 13, the Committee emphasizes the imperative nature of Article 20 of the Covenant and the impossibility of the State’s waiver from its implementation. No declaration of a state of emergency made in accordance with article 4, paragraph 1, may serve as a justification for a State Party to conduct, in violation of Article 20, the promotion of war or the organization of speeches in favor of national, racial or religious hatred that constitute incitement to discrimination, hostility or violence.