Недотримання міжнародних стандартів захисту екологічних прав людини у справах щодо України в рамках Орхуської конвенції та Конвенції Еспо

Abstract

Зростання кількості екологічних викликів в Україні об’єктивно вимагає неухильного дотримання основних вимог щодо захисту екологічних прав людини, закріплених у міжнародному праві. Про незадовільний стан реалізації Орхуської конвенції та Конвенції Еспо в Україні яскраво свідчить рішення, ухвалені Нарадою Сторін про невиконання їх положень. У статті досліджені справи щодо проєкту з відновлення глибоководного суднового каналу по гирлу р. Бистре та щодо продовження експлуатації енергоблоків № 1, 2 Рівненської АЕС. Перша справа стосувалась обов’язку України, як держави, яка планує діяльність, що може мати негативний вплив на навколишнє середовище інших держав, повідомити Румунію про це, надати необхідну документацію, провести консультації та переговори з цих питань, проінформувати громадськість та врахувати думку протилежної сторони за Конвенцією Еспо. У результаті дані порушення не були усунені. Також Україна порушила положення Орхуської конвенції щодо участі громадськості у прийнятті рішень з конкретних видів діяльності. Зрештою, за цією справою Україна отримала позитивний висновок. Що стосується експлуатації енергоблоків № 1, 2 Рівненської АЕС, то Україна не застосувала положення Конвенції Еспо до процедури видачі дозволу для продовження терміну експлуатації, а також не надала звіт про ОВД до видачі дозволу на продовження терміну експлуатації ядерних реакторів. Ця справа ще перебуває на розгляді Наради Сторін Конвенції Еспо. Таким чином, розгляд справ проти України засвідчує, що, беручи на себе міжнародно-правові зобов’язання, держава повинна оцінити власні можливості щодо їх впровадження у внутрішню правову систему, включаючи забезпечення ефективного контролю за дотриманням положень багатосторонніх природоохоронних угод фізичними та юридичними особами, які перебувають під її юрисдикцією.The growing number of environmental challenges in Ukraine objectively requires strict compliance with the basic requirements for the protection of environmental human rights enshrined in international law. The unsatisfactory state of implementation of the Aarhus Convention and Espoo Convention in Ukraine is clearly evidenced by the decisions adopted by the Meeting of the Parties to these agreements on non-compliance with their provisions. The article examines the cases of the project for the restoration of the deep-water shipping canal at the mouth of the Bystre River and the continuation of the operation of power units № 1, 2 (Rivne NPP). The first case concerned obligations of Ukraine, as a state planning activities that may have a negative impact on the environment of other states, to inform Romania, provide the necessary documentation, to hold consultations and negotiations on these issues to inform the public and take into account the views of the other party under the Espoo Convention. As a result, these violations were not eliminated. Ukraine has also violated the provisions of the Aarhus Convention on public participation in decision-making on specific activities. Finally, Ukraine received a positive conclusion in this case. With regard to the operation of units № 1, 2 of the Rivne NPP, Ukraine did not apply the provisions of the Espoo Convention to the procedure for issuing a permit to extend the service life, nor did it submit a report on the environmental impact assessment before issuing a permit to extend the service life of nuclear reactors. This case is still pending before the Meeting of the Parties to the Espoo Convention. Thus, the consideration of cases against Ukraine shows that, assuming international legal obligations, the state must assess its own ability to implement them in the domestic legal system, including ensuring effective control over compliance with multilateral environmental agreements by individuals and legal entities under its jurisdiction.