Collective Intuitive Criminal Policy: Toward an Institutional-Cognitive Theory in Criminalization

Abstract

Classical criminalization theory asks when criminalization is justified. This article asks how legislatures actually arrive at criminalization decisions before doctrinal justification begins. It develops Collective Intuitive Criminal Policy (CICP) — reconceived here not merely as a cluster of psychological mechanisms but as a pre-doctrinal, institutional-cognitive mode of criminal policy formation in which collective affect, cognitive heuristics, group dynamics, institutional incentives, and symbolic political communication systematically shape, constrain, and channel legal reasoning about criminalization. Building on bounded-rationality theory (H. Simon) and on the heuristics-and-biases tradition (D. Kahneman, A. Tversky), the article organizes the relevant mechanisms into three interconnected levels — micro (individual heuristics and affect), meso (parliamentary group dynamics), and macro (political economy, media ecology, and constitutional order) — linked in a cyclical rather than linear structure: political crisis → collective cognition → legislative behaviour → criminalization → judicial review → political feedback → new collective cognition. Moral entrepreneurship (H. Becker) is identified as the structural bridge between affective-cognitive processes and the political economy of criminalization. The article further proposes reinterpreting the classical doctrinal principles of legality, necessity, proportionality, and subsidiarity — as developed in Western scholarship (J. Feinberg, D. Husak, R. A. Duff et al., A. P. Simester and A. von Hirsch, V. Tadros) and in Ukrainian doctrine (V. Navrotskyi, P. Frys, O. Vodiannikov, D. Balobanova, Yu. Kolomiiets, V. Hatseliuk, N. Slotvinska) — not merely as normative requirements but as institutional debiasing mechanisms designed to counteract the predictable cognitive distortions of collective legislative decision-making. Under this reading, ultima ratio ceases to be simply a principle of criminal law and becomes a procedural safeguard against the availability and affect heuristics operating within parliament. CICP is presented as a metatheoretical layer connecting criminal-law doctrine with cognitive psychology, political science, and institutional theory — not competing with the doctrines of harm, ultima ratio, or proportionality, but explaining why these principles so often prove insufficient to restrain overcriminalization in actual law-making. The article closes with a set of conventional and counterintuitive institutional proposals and a methodological self-critique of the limits of psychologizing criminal-law theory.

Класична теорія криміналізації запитує, коли криміналізація виправдана. У цій статті розглядається, як законодавчі органи фактично приймають рішення щодо криміналізації до початку доктринального обґрунтування. У ній розвивається Колективна інтуїтивна кримінальна політика (КІКП), переосмислена тут не просто як сукупність психологічних механізмів, а як додоктринальний, інституційно-когнітивний спосіб формування кримінальної політики, в якому колективний афект, когнітивна евристика, групова динаміка, інституційні стимули та символічна політична комунікація систематично формують, обмежують та спрямовують правові міркування щодо криміналізації. Спираючись на теорію обмеженої раціональності (Г. Саймон) та традицію евристик та упереджень (Д. Канеман, А. Тверскі), стаття організовує відповідні механізми на трьох взаємопов'язаних рівнях: мікро (індивідуальна евристика та афект), мезо (парламентська групова динаміка) та макро (політична економія, медіаекологія та конституційний лад), пов'язаних у циклічну, а не лінійну структуру: політична криза → колективне пізнання → законодавча поведінка → криміналізація → судовий перегляд → політичний зворотний зв'язок → нове колективне пізнання. Моральне підприємництво (Г. Беккер) визначено як структурний місток між афективно-когнітивними процесами та політичною економією криміналізації. У статті також пропонується переосмислити класичні доктринальні принципи законності, необхідності, пропорційності та субсидіарності, розроблені в західній науці (Й. Файнберг, Д. Гусак, Р.А. Дафф та ін., А.П. Сіместер та А. фон Гірш, В. Тадрос) та в українській доктрині (В. Навроцький, П. Фріс, О. Водянніков, Д. Балобанова, Ю. Коломієць, В. Гацелюк, Н. Слотвінська), не просто як нормативні вимоги, а як інституційні механізми усунення упередженості, призначені для протидії передбачуваним когнітивним спотворенням колективного законодавчого прийняття рішень. Згідно з таким тлумаченням, ultima ratio перестає бути просто принципом кримінального права та стає процесуальним гарантом від евристики доступності та впливу, що діє в парламенті. CICP представлено як метатеоретичний рівень, що поєднує доктрину кримінального права з когнітивною психологією, політологією та інституційною теорією, не конкуруючи з доктринами шкоди, ultima ratio або пропорційності, але пояснюючи, чому ці принципи так часто виявляються недостатніми для стримування надмірної криміналізації у фактичній законотворчості. Стаття завершується набором традиційних та контрінтуїтивних інституційних пропозицій та методологічною самокритикою меж психологізації теорії кримінального права.