Толерантність у контексті природно-правової концепції правової держави

Abstract

У статті доведено, що кантівська теорія толерантності тією мірою, в якій вона була «засвоєна» лібералізмом, – це нормативний раціоналізм, у якому (на противагу утилітарним доктринам толерантності) утверджується пріоритет права над благом, а центральну роль відіграє поняття справедливості, що досягається завдяки дотримання невідчужуваних індивідуальних прав. Кант, будучи діалектиком, велику роль у справах прогресу людських відносин у кращий («моральний») бік надавав «найприроді» (а точніше, історичній закономірності). Показано, як Кант розвинув природно-правову інтерпретацію прав людини, виходячи з факту самого людського існування. Маючи на увазі під природними вроджені права особистості, Кант розглядає питання про підстави домагань людини на визнання своїх прав. У рамках цієї статті не ставилася мета докладної реконструкції об’ємної, складної та не позбавленої суперечностей філософської системи Канта. Ми постаралися розглянути, проаналізувати чи інтерпретувати лише ті аспекти його теорії, які згодом позначилися на підходах до ідеї толерантності. У статті аргументовано показано, що теорія правової держави І. Канта ґрунтується на ідеї категоричного імперативу. На основі герменевтичного методу доведено, що Кантовська теорія правової держави означає не просто дотримання громадянами та державними органами чинних юридичних норм, а й їх відповідність праву як мірі свободи. Показано, що Кант за допомогою категоричного імперативу включив у теорію правової держави не лише її центральне положення про взаємні обов’язки влади та підданих, а й вказав на пріоритетність у конкретно-юридичному плані особи та її прав щодо держави. У цьому контексті проілюстровано, що підставу морального закону має бути знайдено не в об’єкті, а в суб’єкті практичного розуму, що має автономну волю. Показано межі терпимості, встановлені Кантом: підпорядкування «чинної влади, яке б не було її походження» (навіть революційне), але в межах права. Доведено, що, виходячи з ліберального розуміння толерантності, її практичний зміст можна визначити як дотримання максими індивідуального етично мотивованого рішення, заснованого на переконанні, що всі конфліктуючі сторони мають принципово рівні права. Стаття написана на основі компаративістського, діалектичного та герменевтичного методівThe article shows that the Kant’s theory of tolerance, to the extent that it was “assimilated” by liberalism, is normative rationalism, in which (as opposed to the utilitarian doctrines of tolerance) the priority of law over good is affirmed, and the concept of justice achieved through observance of inalienable individual rights. It is shown that Kant, being a dialectician, highlighted “nature itself” (or rather, to historical regularity) in the progress of human relations for the better (“moral”) side. It is shown how Kant developed a natural-legal interpretation of human rights based on the fact of human existence itself in the Metaphysics of Morals. Meaning by natural inborn rights of the individual, Kant considers the question of the grounds for a person’s claims to the recognition of his rights. Within the article, the goal of a detailed reconstruction of the very voluminous, complex and not devoid of contradictions of Kant’s philosophical system was not set. We tried to consider, analyze or interpret only those aspects of his theory that were subsequently reflected in the approaches to the idea of tolerance. The article is reasoned that the theory of the legal state by I. Kant is based on the idea of a categorical imperative. On the basis of the hermeneutic method, it has been proved that the Kant’s theory of the legal state means not only the observance of existing legal norms by citizens and state bodies, but also their compliance with law as a measure of freedom. It is shown that Kant, through a categorical imperative, included in the theory of the rule of law not only its central position on the mutual obligations of the authorities and subjects, but also pointed out the priority in the specific legal plan of the individual and their rights in relation to the state. In this context, it is illustrated that the basis of the moral law must be found not in the object, but in the subject of practical reason, which has an autonomous will. The boundaries of tolerance established by Kant are shown: the subordination of “existing power, whatever its origin” (even revolutionary), but within the limits of law. It is indicated that proceeding from the liberal understanding of tolerance, its practical meaning can be defined as following the maxim of an individual ethically motivated decision based on the belief that all conflicting parties have fundamentally equal rights. The article is based on comparative, dialectical and hermeneutic methods.