Path to the EU: protection and support for crime victims

Abstract

This paper examines the critical issue of crime victim compensation within the European Union legal framework and analyzes Ukraine's current legislative gaps in this domain. The research highlights a recent landmark ruling by the Court of Justice of the European Union (CJEU), which established that member states must provide fair and appropriate compensation to both direct victims of violent crimes and their close relatives who suffer as indirect victims. The study contrasts the EU's comprehensive victim protection framework—including the Victims' Rights Directive, the Compensation Directive, and the EU Strategy on Victims' Rights (2020-2025)—with Ukraine's underdeveloped legislation in this area. Despite constitutional provisions and Civil Code articles theoretically guaranteeing victim compensation, Ukraine lacks specific implementation mechanisms, rendering these protections largely symbolic. The paper notes that Ukraine signed the European Convention on the Compensation of Victims of Violent Crimes in 1985 but has yet to ratify it 39 years later. This legislative vacuum not only contradicts Ukraine's European integration aspirations but also undermines public trust in state institutions, as recognized by the Constitutional Court of Ukraine. The research concludes that adopting comprehensive victim compensation legislation is an urgent priority for Ukraine's alignment with EU standards and for fulfilling its obligations under ratified international agreements, including the Istanbul Convention. This legislative gap represents a significant obstacle in Ukraine's path toward EU membership and in ensuring justice for crime victims within its borders.

У цій статті досліджується критичне питання компенсації жертвам злочинів у рамках правової системи Європейського Союзу та аналізуються поточні законодавчі прогалини України у цій сфері. Дослідження висвітлює нещодавнє знакове рішення Суду Європейського Союзу (CJEU), яке встановило, що держави-члени повинні забезпечувати справедливу та належну компенсацію як безпосереднім жертвам насильницьких злочинів, так і їхнім близьким родичам, які страждають як непрямі жертви. У дослідженні порівнюється комплексна структура захисту жертв ЄС — включаючи Директиву про права жертв, Директиву про компенсацію та Стратегію ЄС щодо прав жертв (2020-2025) — із недостатньо розвиненим законодавством України у цій сфері. Незважаючи на конституційні положення та статті Цивільного кодексу, які теоретично гарантують компенсацію жертвам, Україні бракує конкретних механізмів імплементації, що робить ці захисні заходи переважно символічними. У статті зазначається, що Україна підписала Європейську конвенцію про компенсацію жертвам насильницьких злочинів у 1985 році, але ще не ратифікувала її через 39 років. Цей законодавчий вакуум не лише суперечить прагненням України до європейської інтеграції, але й підриває суспільну довіру до державних інституцій, як це визнано Конституційним Судом України. Дослідження доходить висновку, що прийняття комплексного законодавства щодо компенсації жертвам є невідкладним пріоритетом для узгодження України зі стандартами ЄС та виконання її зобов'язань за ратифікованими міжнародними угодами, включаючи Стамбульську конвенцію. Ця законодавча прогалина становить значну перешкоду на шляху України до членства в ЄС та забезпечення справедливості для жертв злочинів у межах її кордонів.