Легітимність права в сучасній державі

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення питання легітимності права в сучасній державі та запропоновано нове вирішення цієї наукової проблеми, що передбачає побудову концепції та визначення особливостей легітимності права в Україні з подальшим формуванням пропозицій щодо удосконалення відповідних правових і державних механізмів. Було обґрунтовано теоретико-правову концепцію легітимності права як певну наукову модель, що визначає теоретичні і практичні (в тому числі й нормативно визначені) аспекти сприйняття та фактичного визнання права суспільством. Фундаментальною ідеєю теоретико-правової концепції легітимності права є засноване на ціннісно-нормативному праворозумінні забезпечення належного співвідношення між правом і цінностями суспільства, з урахуванням сфери інтересів людей, різноманітності їх світоглядних підходів та потреб повсякденного життя. Згідно із зазначеною концепцією, правову систему можна трактувати як інституційну площину, яка адекватно реагує на вплив соціальної ентропії та дає можливість організувати і впорядкувати сучасне суспільство. Водночас саморегулювання правової системи полягає безпосередньо у збереженні стабільності завдяки реагуванню на будь-які процеси, що з’являються всередині та поза системою. Правовій системі, для того щоб продовжувати ефективно функціонувати, потрібна підтримка, якою може стати необхідний рівень довіри до неї з боку соціуму, така довіра отримує вираз у легітимності права. У рамках теоретичної складової цієї концепції досліджувалися різні підходи до легітимації й легітимності права, такі як елітистський, демократичний, тоталітаристський, об’єктивістський. Окрема увага приділялася питанням прав людини, моральним і соціокультурним факторам та іншим аспектам, які впливають на сприйняття права суспільством. Суспільство може вважати правову систему легітимною, якщо вона забезпечує рівність перед законом і справедливий доступ до правосуддя для всіх громадян. Легітимність права базується на демократичних принципах і фактичній відповідності фундаментальним моральним цінностям, а також допомагає зрозуміти, чому певні правові норми або інституції мають підтримку суспільства, тоді як інші можуть бути спростовані або відкинуті. Легітимність права визначається ступенем, у відповідності до якого суспільство вважає правові норми та інституції справедливими, обґрунтованими та прийнятними. Практична складова теоретико-правової концепції легітимності права включає в себе аналіз принципів, понять та інститутів, їх взаємозв'язку з реальним життям, соціальними явищами та цінностями. Обов’язковим у зазначеному контексті є дослідження процесів легітимації права: зовнішніх – фактичного визнання з боку суспільства однієї держави норм та інститутів права іншої держави(в); і внутрішніх – фактичного визнання норм та інститутів права з боку суспільства в межах окремої держави. Практична складова допомагає зрозуміти сутність права, його мету та природу, а також уможливлює прогнозувати розвиток правових норм у майбутньому та визначати ступень їх ефективності. Обґрунтовано, що будь-яка з нормативних систем може бути пояснена через звернення до певних норм, на підставі яких вона сформована, або до агентів, що слідують відповідним правилам, або до принципів, які є головним фундаментом самоідентифікації, а отже, кожна система соціального порядку може бути описана, як мінімум, трьома способами. Акцентовано увагу, що дослідження проблеми легітимності в теорії права і держави має засновуватися на застосуванні інноваційних методологічних систем і на певному критицизмі загально-конструктивістських установок теорії. Сформульовано поняття «легітимність права в сучасній державі», під яким слід розуміти визначальну характеристику права, що відображає засноване на відповідному загальнолюдським цінностям інтегративному поєднанні наявних моделей фактичного визнання з боку суспільства, правових норм та інститутів, їх змісту і форми, особливості дії, правових традицій та культури, що отримують вираження у домінуючій в соціумі правомірній поведінці. Наголошено, що легітимність права характеризує специфічні відносини між суб’єктами та інститутами, а тому заслуговує на повноцінну концептуалізацію. Визначено, що теоретичні моделі легітимності права можуть бути звужені до трьох основних: позитивістська, соціологічна та природно-правова. Доведено, що для сучасної (посткласичної) теорії права є характерним поєднання (інтегрування) тих чи інших підходів до проблеми легітимності права, однак у цілому ця проблема залишається дискусійною. Підкреслено, що для подолання наявної в науці теорії права та держави антитетики необхідний хоча б мінімальний консенсус у науковому співтоваристві з принципових питань, що стосуються легітимності права. Перш за все – це питання про те, чи є легітимність права його сутнісною характеристикою, а також дискусійне питання про темпорально-просторовий вимір легітимації. Запропоновано напрям розвитку ідеї громадянського суспільства з використанням дискурсивної теорії, яка в деяких своїх аспектах потребує критичного переосмислення, однак теоретично і практично актуальною залишається запропонована в ній апробація дієвості права, що пройшла через раціональний дискурс, який легітимує його. Обґрунтовано, що ефективний аналіз легітимності права можна провести, спираючись виключно на теорію, що зможе визнати соціальну реальність, сформовану за допомогою комунікативних актів. Акцентовано увагу, що саме така теорія й інтегрує в контекст права поняття інтерсуб’єктивності, а основні характеристики об’єктивності майже повністю переосмислює, а також переносить дослідницький інтерес від юридичної догми на суб’єкта права, його внутрішні переконання. Аргументовано, що гостро постає необхідність якнайшвидшого переосмислення «класичних» теоретико-правових понять, у рамках яких відбувається дослідження легітимності права. Визначено, що рівень легітимності права в Україні чітко відображає відповідність наявної державної юридичної системи потребам суспільства та його розумінню правосуддя, справедливості. Складовими якісної характеристики дій державної влади насамперед вважаються успішність і оцінка суспільством дій публічно-правових органів влади. Крім того, в такому контексті легітимність права демонструє історично-культурний код українського суспільства, що, своєю чергою, допомагає зрозуміти сучасні вимоги населення в моральному, матеріальному і психологічному сенсах. Доведено, що стабільність права в Україні засновується на справедливому балансі «бажаного і можливого», квінтесенцією чого виступає високий рівень легітимності права, який проявляється в абсолютному домінуванні правомірної поведінки в суспільстві. Такий «баланс» підтверджує, що держава не тільки вірно визначила та врахувала інтереси і потреби суспільства, але й обрала необхідні ресурси для забезпечення належного їх закріплення, втілення у життя та захисту. Своєю чергою, легітимація правової політики конкретної держави являє собою частину більш широкого поняття «легітимність права». Вона характеризує державну правову стратегію стосовно визнання її дій з боку суспільства, уможливлює оцінити стан наявних правових інститутів та ефективності законодавства. Легітимний режим правового регулювання являє собою системний феномен, який демонструє стан правових відносин на практиці. Наголошено, що сьогодні в Україні в силу численних причин, серед яких і війна з агресором, держава не має можливості повноцінно провадити відповідну потребам суспільства політику легітимації, що включає в себе як законодавчі, так і комунікаційні заходи. У рамках легітимації чинного законодавства, в Україні необхідно створити ефективний нормативно-правовий простір, який має спиратися на адекватне законодавство, відповідне сьогоднішнім реаліям. Для того, щоб домогтися формування такого нормативно-правового поля, необхідно проаналізувати потреби суспільства і виробити систему оперативного реагування на проблеми, що виникають у соціумі.