Класифікація суб’єктивних публічних прав приватної особи

Abstract

У науковій статті визначено критерії класифікації суб’єктивних публічних прав приватної особи. Розглянуто, що здійснення класифікації суб’єктивних публічних прав обґрунтовує їхнє розуміння як розгалуженої системи, що об’єднує досить різні за змістом, сферою використання, нормативно-правовою базою публічно-правові феномени. Наголошено, що метод класифікації виступає одним із найважніших методів наукового пізнання, осмислення та описання закономірностей навколишнього середовища, а також формою пізнання, базою емпіричного знання, засобом впорядкування знань. Досліджено, що метод класифікації в науці використовується з метою систематизації та організації знань, репрезентації знань у надійному й зручному для огляду, розпізнавання та зіставлення вигляді, відбиття або встановлення порядку речей; представлення знань; використання знань; опосередкованого надання знань. З’ясовано, що побудова внутрішньої ієрархії цієї системи ґрунтується на розподілі суб’єктивних публічних прав на права, пов’язані з участю в публічному управлінні (умовно «публічно-управлінські права»); права, пов’язані з реалізацією законних інтересів у соціальній, культурній, економічній, екологічній тощо сферах («соціокультурні права»); права, пов’язані із захистом і відновленням порушених органами публічної влади прав («захисні права»). Обґрунтовано, що в межах системи суб’єктивних публічних прав виділяються такі групи прав, як публічно-управлінські й соціокультурні, що можуть розгалужуватися. За правочинним суб’єктом виділено загальні, спеціальні й індивідуальні суб’єктивні публічні права; за ступенем можливості реалізації права – абсолютні й відносні; за галузевою належністю нормативної бази – адміністративні й змішані тощо; за змістом можливої дозволеної правом поведінки – права-дії та права-вимоги.The scientific article defines the criteria for classifying the subjective public rights of an individual. It is determined that the implementation of the classification of subjective public rights justifies their understanding as a branched system that combines quite different in content, scope, legal framework public law phenomena. It is emphasized that the method of classification is one of the most important methods of scientific knowledge, understanding and describing the laws of the environment, as well as a form of knowledge, the basis of empirical knowledge, a means of organizing knowledge. It is emphasized that the method of classification in science is used to systematize and organize knowledge, representation of knowledge in a reliable and easy to view, recognize and compare the form, display or establish the order of things; presentation of knowledge; use of knowledge; indirect provision of knowledge. It was found that the construction of the internal hierarchy of this system is based on the distribution of subjective public rights to rights related to participation in public administration (conditionally “public administration rights”); rights related to the realization of legitimate interests in social, cultural, economic, environmental, etc. spheres (“socio-cultural rights”); rights related to the protection and restoration of rights violated by public authorities (“protective rights”). It is substantiated that within the system of subjective public rights there are such groups of rights as: public administration and socio-cultural rights can be branched. General, special and individual subjective public rights are allocated for the authorized subject; according to the degree of possibility of realization of the right – to absolute and relative; by industry affiliation of the regulatory framework – administrative and mixed, etc.; according to the content of possible behavior permitted by law – on rights-actions and rightsrequirements.