Визначення правового статусу та діяльності Служби безпеки Організації українських націоналістів

Abstract

У статті здійснюється правова оцінка діяльності Служби безпеки Організації українських націоналістів. Виокремлюються ключові дискусійні питання, які перешкоджають чіткому кваліфікуванню ОУН і її силових органів як державницьких. Наводяться аргументи, які заперечують застосування до СБ ОУН таких категорій як «бандформування», «колаборанти», «зрадники». Наводяться факти, що підтверджують відповідність учасників національного визвольного руху середини ХХ ст. нормам міжнародного гуманітарного права, які дозволяють кваліфікувати їх як партизанів. На підставі історичних фактів визначаються історико-правові аспекти створення та функціонування СБ ОУН, а також чинники, які дозволяють кваліфікувати її як державну інституцію, що в своїх діях, в тому числі й силових, керувалася насамперед бажанням відродити національну державність і захистити національні інтереси. Аналізуються чинні норми національного законодавства, які визначають статус вояків ОУН як «учасників бойових дій», а також визнають їх борцями за відродження національної державності середини ХХ ст. Одночасно вказується на численні прорахунки та рудименти в законодавстві, зокрема в частині реабілітації учасників визвольних змагань, а також подолання суспільного протистояння стосовно проблеми правового статусу СБ ОУН. Визнаючи дії ОУН загалом і СБ ОУН зокрема як дії, спрямовані на відродження національної державності, що була офіційно проголошена 30 червня 1941 року, вказується, що ця інституція володіє всіма атрибутами виконавчого органу влади з чітким набором оперативних функцій. Навіть в умовах відсутності національної державності і протистояння з більшовицькими спецслужбами СБ ОУН ефективно виконувала свої функції, хоча окремі її дії (винесення каральних вироків) не завжди були гуманними. Як висновок визнається, що, окрім закріплення правового статусу ОУН, важлива і просвітницька, виховна й освітня діяльності стосовно популяризації заангажованих у радянський період фактів національної історії державотворення.The article provides a legal assessment of the activities of the Security Service of the Organization of Ukrainian Nationalists. The key issues of discussion are highlighted, which hinder the clear qualification of the OUN and its law enforcement agencies as state bodies. Arguments are made that deny the use of such categories as “gangs”, “collaborators”, “traitors” in relation to the OUN Security Service. The facts confirming the conformity of the participants of the national liberation movement of the middle of the XX century are given. Norms of international humanitarian law, which allow to qualify them as guerrillas. On the basis of historical facts, the historical and legal aspects of the creation and functioning of the OUN Security Council are determined, as well as the factors that allow it to be qualified as a state institution, which in its actions, including law enforcement, was guided primarily by the desire to revive national statehood.The current norms of national legislation are analyzed, which define the status of OUN soldiers as “participants in hostilities”, as well as recognize them as fighters for the revival of national statehood in the middle of the twentieth century. At the same time, it points to numerous miscalculations and rudiments in the legislation, in particular in the rehabilitation of participants in the liberation struggle, as well as overcoming public opposition to the issue of the legal status of the OUN Security Council. Recognizing the actions of the OUN in general and the OUN Security Council in particular, as actions aimed at reviving national statehood, which was officially proclaimed on June 30, 1941, it is stated that this institution has all the attributes of an executive body with a clear set of operational functions. Even in the absence of national statehood and confrontation with the Bolshevik secret services, the OUN Security Service performed its functions effectively, although some of its actions (sentencing) were not always humane. In conclusion, it is recognized that in addition to consolidating the legal status of the OUN, it is important and educational, upbringing and educational activities to promote the facts of the national history of state formation involved in the Soviet period.