Щодо застави майбутнього врожаю (передекспортного фінансування) як майнового непоіменованого засобу забезпечення

Abstract

Застава майбутнього врожаю за своєю суттю є заставою майна, яке стане власністю заставодавця лише після його фактичного створення (вирощування та збору). У доктрині господарського права таку конструкцію слід кваліфікувати як заставу майбутніх об’єктів, де право застави виникає з моменту укладення договору, але об’єкт застави (біологічний актив) матеріалізується поетапно, що робить такий засіб забезпечення «непоіменованим» у розрізі класичних статичних видів застави, оскільки він поєднує в собі елементи застави товарів в обороті та застави майнових прав. У загальному вигляді «майнове право ніколи не може набути такого самостійного значення як право власності або речове право, адже завжди зберігається його зв’язок із тією правовідносиною, з якої це право виникло. Разом з тим, так само як і речове, майнове право, що належить суб’єктові, нерозривно пов’язане із конкретним благом і має споживчу вартість, пов’язане із річчю і слідує за річчю. Майнова цінність і мінова вартість майнового права забезпечується саме можливістю використання або набуття майна в майбутньому».