Виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС

Abstract

Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних питань виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС. Дисертаційне дослідження присвячене концептуальному аналізу механізму виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС з урахуванням положень Гаазької конвенції 2007 року, міжнародних договорів та принципу взаємності. Робота спрямована на формування цілісної наукової концепції взаємодії інституційних, процесуальних та міжнародно-правових елементів у сфері виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС, з урахуванням сучасних викликів міграційних процесів в Україні, спричинених військовою агресією рф. З метою розкриття питань виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС було здійснено системний аналіз праць вітчизняних та зарубіжних науковців, судової та приватної виконавчої практики у досліджуваній сфері. Встановлено, що джерельна база неоднорідна, однак створює певну систему, яка складається з національного та європейського рівнів. Додатковим аспектом здійсненого огляду літератури встановлено його міждисциплінарну структуру, зокрема з урахуванням основних розробок у цивільному процесі, виконавчому процесі та сімейному праві України, а також з урахуванням аналізу міжнародного законодавства у сфері виконання рішень суду про стягнення аліментів в державах ЄС. Встановлено, що українська модель аліментних зобов’язань має судову природу, що зумовлює застосування механізмів виконання за Гаазькою Конвенцією 2007 року виключно до судових рішень і затверджених судом мирових угод. Це визначає специфіку участі України у механізмі транскордонного виконання рішень щодо стягнення аліментів в державах ЄС за зазначеним міжнародним актом і відмежовує її від держав, у яких підставою такого виконання можуть бути рішення адміністративних органів. Доведено, що виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС за Гаазькою конвенцією 2007 року має диференційований характер залежно від виду аліментного зобов’язання. Повний механізм Гаазької конвенції 2007 року застосовується насамперед щодо зобов’язань між батьками та дітьми. Проте національне законодавство України не містить чіткого регулювання міжнародного стягнення аліментів на подружжя, що ускладнює реалізацію виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів за таким видом аліментного зобов’язання в державах ЄС та зумовлює застосування альтернативних міжнародно-правових інструментів, зокрема міжнародних договорів або принципу взаємності. Обґрунтовано, що виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів не забезпечується конвенційними гарантіями у випадках коли в державі виконання Гаазька конвенція 2007 року застосовується без розширення її сфери дії на інші аліментні зобов’язання, що випливають із сімейних відносин (зокрема щодо батьківства, шлюбу, спорідненості та зобов’язань стосовно уразливих осіб). Встановлено, що у таких випадках ефективне виконання зазначених рішень може бути досягнуто шляхом застосування альтернативних міжнародно-правових інструментів, зокрема міжнародних договорів або принципу взаємності. Досліджено механізм адміністративного співробітництва в межах Гаазької конвенції 2007 року та встановлено, що його ефективність залежить від національної організації центрального органу. В Україні такий механізм здійснюється Міністерством юстиції України, діяльність якого орієнтована на сприяння виконанню рішень про стягнення аліментів щодо дітей віком до 18 років, тоді як у інших категоріях аліментних зобов’язань його роль є допоміжною. Подання заяв через центральний орган має факультативний характер і залежить від волевиявлення стягувача. Розмежовано підстави визнання та виконання рішень шодо стягнення аліментів і підстави відмови у їх визнанні у контексті Гаазької конвенції 2007 року. Обґрунтовано їх системне тлумачення як єдиного комплексу передумов виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС. Обгрунтовано, що виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС є комплексним та цілісним механізмом, що складається з сукупності процесуальних дій стягувача та центральних, та/чи компетентних органів, в залежності від міжнародно-правового інструменту звернення, що включає звернення до визнання та/або виконання, а також примусове виконання такого рішення. Примусове виконання рішень щодо стягнення аліментів визначено як завершальну стадію реалізації механізму транскордонного стягнення аліментів, що здійснюється відповідно до національного законодавства держави виконання незалежно від застосованого міжнародно-правового інструменту: конвенції, міжнародного договору або принципу взаємності. Запропоновано вирішення правової колізії щодо стягнення з одного й того ж боржника аліментів, присуджених рішенням українського суду, та за регресним позовом органу, який здійснив гарантування аліментів в державах ЄС, шляхом подання позову в Україні про зменшення розміру аліментів. Виникнення додаткових фінансових зобов’язань, пов’язаних із регресними вимогами іноземного органу, запропоновано визнавати істотною зміною матеріального становища боржника зі сплати аліментів. Встановлено, що чинна національна модель виконавчого провадження не забезпечує ефективного переходу від національного до міжнародного виконавчого провадження у випадках перебування боржника за межами України. З’ясовано, що приватний виконавець не є суб’єктом транснаціонального виконання, що формує нормативну прогалину у сфері міжнародного виконавчого процесу та ускладнює виконання рішень українських судів щодо стягення аліментів в державах ЄС. Як компенсаторний інструмент запропоновано використання комплексу заходів зі сприяння укладенню мирових угод між сторонами. Доведено необхідність обов’язкового задоволення судом подань приватних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці. Обґрунтовано, що запобігання паралельним провадженням у процесі виконання рішень щодо стягнення аліментів потребує впровадження процесуальних превентивних механізмів на національному рівні. Запропоновано зобов’язати позивача повідомляти суд про наявність або відсутність тотожних проваджень у іноземних юрисдикціях, у тому числі ініційованих відповідачем, у разі володіння такою інформацією, що дозволяє уникнути конфлікту юрисдикцій та забезпечити правову визначеність. Обґрунтовано необхідність розгляду фактичного місця проживання сторін як процесуальної передумови визначення цивільної юрисдикції, що підлягає обов’язковому встановленню судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справах про стягнення аліментів у випадках перебування сторони під тимчасовим захистом в державі ЄС. Встановлено, що визначення підсудності виключно на підставі формальної реєстрації місця проживання особи в Україні є недостатнім і може зумовлювати одночасне здійснення юрисдикції судами України та судами держави фактичного проживання. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства, зокрема Цивільного процесуального кодексу України щодо уникнення паралельних проваджень та посилення ролі приватних виконавців при виконанні рішень українських судів, у разі знаходження боржника за межами України. Узагальнення результатів дослідження дає підстави констатувати, що ефективність виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС залежить від рівня узгодженості міжнародного та національного правового регулювання, інституційної взаємодії та процесуальної визначеності юрисдикційних питань. Виявлена фрагментарність правового регулювання обумовлює необхідність подальшого вдосконалення механізму виконання рішень українських судів щодо стягнення аліментів в державах ЄС. Запропоновані у роботі підходи спрямовані на підвищення ефективності захисту права на утримання у транскордонних правовідносинах та забезпечення реальної дієвості рішень українських судів в державах ЄС.

Склад разової ради:

Голова ради – Андронов Ігор Володимирович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Волкова Наталія Василівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Іліопол Інна Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Гусаров Костянтин, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри цивільної юстиції та адвокатури; Гетманцев Максим Олександрович, кандидат юридичних наук, старший дослідник, заступник завідувача відділу приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України.

Захист відбудеться 25.06.2026 о10:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА