ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК LAW HERALD 3’2023 Виходить шість разів на рік Засновник: Національний університет «Одеська юридична академія» Журнал зареєстрований у Комітеті у справах преси та інфор‑ мації Одеської обласної державної адміністрації 12 листопада 1993 р. Свідоцтво: серія ОД № 189. Пере реєстрований Міністер‑ ством у справах преси та інформації України 28 липня 1996 р. (Свідоцтво: серія КВ № 2065) та Міністерством юстиції Украї‑ ни 25 трав ня 2010 р. (Свідоцтво: серія КВ № 16683‑5255ПР). Пере реєстрований Державною реєстраційною службою Украї‑ ни 14 листопада 2011 р. (Свідоцтво: серія КВ № 19241‑9041 рп). Президією Вищої атестаційної комісії України включений до наукових видань, у яких можуть публікуватися основні ре‑ зультати дисертаційних досліджень (Постанови від 9 липня 1999 р. – № 1‑05/7, від 14 квіт ня 2010 р. – № 1‑05/3, Наказ МОН України від 21.12.2015 р. № 1328 (додаток № 8)). На підставі Наказу Міністерства освіти і науки України № 409 від 17.03.2020 р. (додаток 1) журнал включений до Переліку науко‑ вих фахових видань України в категорії «Б» в галузі юридичних наук (081 «Право», 293 «Міжнародне право»). Індекс міжнародного центру реєстрації періодичних видань (Париж, Франція): ISSN 1561–4999 (18 березня 1999 р.) Передплатний індекс: 40318 Нормативно-правові акти, розміщені у журналі, є неофі- ційною інформацією. Передрук матеріалів, надру- кованих у журналі, можливий лише з посиланням на журнал Одеса • ВД «Гельветика» • 2023 © НУ «Одеська юридична академія», 2023 Редакційно‑видавничий відділ НДЧ Національного університету «Одеська юридична академія» вул. Академічна, 2, каб. 1007, м. Одеса, Україна, 65009 Телефон редакції: +38 066 821 82 28 Електронна пошта: yv@yurvisnyk.in.ua Електронна адреса: www.yurvisnyk.in.ua Наукове видання ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК 3’2023 Укр., англ. мовами Здано до набору 05.06.2023. Підписано до друку 19.06.2023. Формат 70×108/16. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 26,60. Тираж 100 прим. Рекомендовано вченою ра- дою Національного університету «Одеська юридична академія» 16.06.2023 p., протокол № 3 Друкарня ВД «Гельветика» (Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 7623 від 22.06.2022 р.) вул. Інглезі, 6/1, м. Одеса, 65101 Тел. +38 (095) 934 48 28, +38 (097) 723 06 08 Головний редактор О. І. Сафончик Редакційна колегія: Л. Р. Біла-Тіунова К. М. Глиняна (відповідальний секретар) Д. О. Колодін А. Р. Крусян (заст. голов. редактора) С. В. Мазуренко К. Г. Некіт Б. А. Пережняк В. О. Туляков Г. І. Чанишева І. О. Шаповалова Бернд Візер Геннадій Чобану Відповідальний за випуск О. П. Головко 3 ЗМІСТ МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ П. Войтович Міжнародне приватне право та міжнародний цивільний процес сучасності: змістовний ракурс та методика викладання 7 К. Шустрова, Є. Павліченко Основні засади становлення та розвитку партисипації 15 О. Ковалишин Корпоративне право України кін. 80 – поч. 90 рр. ХХ ст.: історико-правовий аспект 21 ПРОБЛЕМИ ТА СУДЖЕННЯ О. Сафончик Поняття та види спадкування за законодавством України крізь призму рецепції римського приватного права 28 Т. Харитонова, Х. Григор’єва Системні проблеми розвитку законодавства у сфері альтер- нативної енергетики України 35 Є. Кобко Підрозділи ювенальної превенції Національної поліції України в системі органів публічного адміністрування в умовах воєнного стану 47 О. Скочиляс-Павлів Способи судового захисту в адміністративному судочинстві України 53 V. Cherneha Mechanizm for legal regulation of intellectual property relations in Ukraine 59 М. Матійко Поняття та структура регулятивної функції права власності 72 А. Албу Договір як особлива конструкція тлумачення 80 С. Галкевич, В. Никифорак Об’єктивно-юридичний зміст принципу добросовісності деліктної відповідальності в цивільному праві 87 В. Анатійчук Механізм правового регулювання трудових відносин як система правових засобів 96 Ю. Голодник Правоохоронні органи в механізмі забезпечення прав і свобод громадян та безпеки держави 106 В. Бойко Сутнісна характеристика органів суддівського врядування в Україні 113 Н. Кантор Норми адміністративного права в процесі забезпечення важливих для українського суспільства цінностей 119 Ю. Ковалик Щодо контролю за виконанням особою кримінально-правових обмежувальних заходів 125 С. Потапенко Реалії регулювання земельних відносин на тимчасово окупованих рф територіях України 135 УКРАЇНА І СВІТ N. Mishyna Role of local and regional authorities in the implementation of ECtHR judgments: bibliographical review 146 I. Davydova Fraud in business: from Roman law to the present 152 О. Сердюк Ефективна реадмісія як мета міграційного партнерства Європейського Союзу та третіх держав 158 Д. Мінченко Примусове виконання рішень Європейського суду з прав людини за законодавством України 165 165 УКРАЇНА І СВІТ © Д. Мінченко, 2023 УДК 341.645 DOI https://doi.org/10.32782/yuv.v3.2023.21 Д. Мінченко, кандидат юридичних наук, магістр Лондонського університету Queen Mary, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Постановка проблеми. Однією з системних проблем української пра- вової системи, на якій наголошується в цілій низці рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), є проблема тривалого невиконання судових рішень (наприклад, у пілот- ному рішенні ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Микола- йович Іванов проти України» (заява № 40450/04) [1]; у рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бур- мич та інші проти України» (заява № 46852/13 та ін.) [2] та низці інших рішень). Утім постає питання про те, чи належним чином виконуються Україною рішення самого ЄСПЛ. При цьому йдеться навіть не стільки про вжиття передбачених рішеннями заходів загального характеру, зволі- кання з якими може бути частково виправдане складністю та тривалістю процедур внесення змін до законо- давства, поступовістю приведення національної юридичної практики у відповідність до європейських стан- дартів та ін. Йдеться про найпростіше в організаційному плані питання – виплату потерпілим особам прису- дженої рішеннями ЄСПЛ справедли- вої сатисфакції. Так, згідно даних опублікованого 06 квітня 2023 року щорічного звіту про виконання рішень Європейського суду з прав людини, у 74 випадках у 2022 році було зареєстровано повну виплату Україною справедливої сатис- факції, призначеної ЄСПЛ. При цьому підтвердження повної сплати та/або пені очікується ще у 274 справах, для яких строк, зазначений у рішенні ЄСПЛ, було пропущено більш ніж на шість місяців [3, с. 83]. Звичайно, необхідно враховувати вкрай важку фінансову ситуацію, в якій опинилася наша держава у зв’язку з повномасш- табною агресією з боку росії. Однак і в 2021 році таких рішень (за якими затримка оплати присудженої ЄСПЛ справедливої сатисфакції перевищу- вала шість місяців понад встановле- ний строк) згідно даних попереднього звіту було 182 [4, с. 72]. Наведені дані в жодному разі не свідчать про системний чи загрозли- вий характер проблеми несвоєчасної виплати державою потерпілим особам грошових сум справедливої сатисфак- ції на підставі рішень ЄСПЛ, особ- ливо у порівнянні з проблемою неви- конання рішень національних судів. Однак не звертати увагу на цю про- блему також не можна. Проблематика виконання рішень Європейського суду з прав людини досліджувалась такими науков- цями як В.А. Ведькал, О.Ю. Гара- симів, Л.Л. Грицаєнко, М.О. Дар- мін, В.А. Завгородній, Н.В. Косяк, О.О. Кочура, Л.М. Москвич, Л.А. Олій- ник, В.П. Паліюк, Б.П. Ратушна, Н.І. Севостьянова, С.Я. Фурса та ін. Однак питання примусового виконання рішень ЄСПЛ у частині 166 ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2023/3 стягнення справедливої сатисфакції залишаються недостатньо дослідже- ними, що зумовлює існування про- блем як теоретичного, так і прак- тичного характеру, які потребують вирішення та актуалізують дане дослідження. Метою даної наукової статті є визначення особливостей порядку примусового виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні. Викладення основного матері- алу. Відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини та основопо- ложних свобод 1950 р. (далі – ЄКПЛ) Україна має конвенційний обов’язок виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вона є стороною [5]. Необхідно розріз- няти виконання та примусове вико- нання рішення ЄСПЛ. «Лакмусовим папірцем», за яким можна визначити, в якій частині рішення ЄСПЛ підля- гає саме примусовому виконанню, є залучення до відповідної процедури виконання органів державної вико- навчої служби. У зв’язку з цим, про примусове виконання рішень ЄСПЛ в Україні можна говорити лише в контексті виконання присуджених ЄСПЛ заходів індивідуального харак- теру, в першу чергу – стягнення грошових сум відшкодування, під яким розуміють: а) суму справедли- вої сатисфакції, визначену рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основополож- них свобод; б) визначену в рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов одно- сторонньої декларації суму грошо- вої виплати на користь Стягувача [6]. Також до випадків примусового виконання рішень ЄСПЛ можна від- нести ситуації, коли ЄСПЛ констатує тривале невиконання рішення націо- нального суду та в своєму рішенні наголошує на необхідності виконати остаточне рішення українського суду. Вчинення державою будь-яких захо- дів загального характеру, спрямова- них на реалізацію приписів рішення ЄСПЛ, не підпадає під зміст катего- рії «примусове виконання». Також не може вважатися примусовим вико- нанням рішення ЄСПЛ здійснення перегляду справи, під час розгляду і вирішення якої відбулося порушення норм ЄКПЛ, на національному рівні. Особливістю примусового вико- нання рішень ЄСПЛ порівняно з виконанням рішень національних судів є те, що ініціатива у відкритті виконавчого провадження належить боржнику, тобто державі. Відпо- відно до п.п. 1, 3 Постанови КМУ від 31 травня 2006 р. № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» функції органу, що здійснює координацію виконання рішень ЄСПЛ, а також інформування Комітету міні- стрів Ради Європи про хід виконання рішень ЄСПЛ покладаються на Мініс- терство юстиції України через Упов- новаженого у справах Європейського суду з прав людини [7]. У зв’язку з цим, після того як рішення ЄСПЛ надходить до Секретаріату Уповнова- женого у справах Європейського суду з прав людини, набувши статусу оста- точного, оригінальний текст рішення разом із його засвідченим перекладом українською мовою протягом десяти днів направляється до державної вико- навчої служби. Одночасно Стягувачу повідомляється про його право подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування із зазначенням реквізитів банківського рахунка для перерахування коштів [6]. При цьому, оскільки положення п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» містять обмеження щодо можливості при- ватного виконавця здійснювати вико- нання рішень, за якими боржником є держава, державні органи, навіть за наявності такого бажання в стягувача 167 УКРАЇНА І СВІТ виконавче провадження не може бути передане приватному виконавцеві. У зв’язку з тим, що відповідно до п. 4 Розділу І «Загальні положення» Інструкції з організації примусового виконання рішень, рішення, за якими боржниками є центральні органи виконавчої влади, підвідомчі Від- ділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України [8], саме цей орган має повноваження щодо примусового виконання рішень ЄСПЛ. Протягом десяти днів з моменту надходження документів від Уповно- важеного у справах Європейського суду з прав людини державна вико- навча служба повинна відкрити виконавче провадження. Причому, як зазначається у ч. 2 ст. 7 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення» [6]. Утім з таким законо- давчим приписом можна поспереча- тися, адже основною метою подання стягувачем заяви про виплату від- шкодування є надання органу дер- жавної виконавчої служби та Мініс- терству юстиції України банківських реквізитів для оплати грошової суми відшкодування. Без цієї інформації практичне виконання рішення ЄСПЛ в цій частині не вбачається можли- вим. Адже визначений нормами чин- ного законодавства порядок виплати відшкодування передбачає перераху- вання органами державної казначей- ської служби грошових коштів саме на рахунок, зазначений стягувачем. Так, за встановленою процедурою постанова про відкриття виконав- чого провадження направляється для виконання до бухгалтерської служби Міністерства юстиції України. Оскільки справедлива сатисфакція, як правило, призначається в інозем- ній валюті (євро), то присуджені гро- шові кошти мають бути конвертовані бухгалтерською службою Міністер- ства юстиції України в національну валюту України та зараховані на спеціальний реєстраційний рахунок Міністерства юстиції України. Після отримання від стягувача заяви про виплату відшкодування із зазначен- ням реквізитів банківського рахунка для перерахування коштів державний виконавець формує розпорядження про необхідність перерахувати від- повідні кошти на вказаний рахунок стягувача. На цій підставі бухгал- терська служба Міністерства юстиції України формує платіжний документ, який оплачується Державною казна- чейської службою України, і гро- шові кошти надходять на рахунок стягувача. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виплата грошових коштів має бути здійснена Державною казначейської службою України протягом 10 днів від дня надходження постанови про відкриття виконавчого провадження та інших документів або на вказаний стягувачем рахунок або, якщо стя- гувач своєчасно не подав заяви про виплату відшкодування із зазначен- ням реквізитів банківського рахунка для перерахування коштів, – на депозитний рахунок державної вико- навчої служби [6]. Грошові кошти можуть знаходитись на депозит- ному рахунку державної виконавчої служби щонайдовше протягом року. Якщо ж по закінченні річного строку стягувач так і не надасть реквізитів рахунку для перерахування йому гро- шових коштів, такі кошти відповідно до вимог ч. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повер- таються до Державного бюджету України [9]. Підтвердження списання від- шкодування, отримане від Держав- ної казначейської служби України та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду 168 ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2023/3 у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютив- ній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторон- ньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконав- чого провадження (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») [6]. Отже своєчасне подання стягува- чем до державної виконавчої служби заяви про виплату відшкодування із зазначенням реквізитів банківського рахунка для перерахування коштів є необхідною складовою процедури виконання рішення ЄСПЛ. Зокрема, поведінка стягувача впливає на його право отримати пеню у разі несвоє- часної виплати йому державою гро- шової суми справедливої сатисфакції. Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV «виплата Стягувачеві від- шкодування має бути здійснена у три- місячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначе- ного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення» [6]. Як правило, рішенням ЄСПЛ вста- новлюється аналогічний строк вико- нання – три місяці з моменту набуття рішенням статусу остаточного, а із закінченням зазначеного тримісяч- ного строку до остаточного розра- хунку на зазначену суму передбача- ється нарахування простого відсотку (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського цен- трального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Важливо, що у разі порушення органами державної влади тримі- сячного строку виконання рішення ЄСПЛ, таке рішення може вважатися повністю виконаним лише за умови повної сплати всіх належних потерпі- лій особі платежів: як основної суми сатисфакції, так і пені. Відповідно до п. 13 Порядку взаємодії Держав- ної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваже- ного у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європей- ському суді з прав людини та вико- нання рішень Європейського суду з прав людини, затвердженого Нака- зом Міністерства юстиції України від 23.09.2013 № 1989/5 «якщо кошти, присуджені заявнику рішенням Євро- пейського суду, було виплачено з порушенням строку, встановленого у рішенні Європейського суду, ДВС протягом трьох днів з дати отримання підтвердження сплати пені повідом- ляє про це Секретаріат із зазначен- ням причин пропуску строку виплати та дати сплати пені. До зазначеної інформації має бути додано копії пла- тіжних документів, що підтверджу- ють сплату пені» [10]. Так, наприклад, Вінницький окруж- ний адміністративний суд у справі за адміністративним позовом фізич- ної особи до Департаменту держав- ної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій про- типравними та зобов’язання вчинити дії ухвалив рішення, яким визнав наявність порушень з боку держав- ної виконавчої служби, які полягали в тому, що «виконавче провадження було закінчене при тому, що не була виплачена в повному обсязі сума справедливої сатисфакції; не нарахо- вана та не виплачена пеня в розмірі простого відсотку (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діяла в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти» [11]. На думку суду, державний 169 УКРАЇНА І СВІТ виконавець перед винесенням поста- нови про закінчення виконавчого провадження не пересвідчився, що відповідне зобов’язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення Європейського суду з прав людини. Відтак, оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі, то відповідно підстав для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження (з підстав його виконання в повному обсязі) у відповідача не було [11]. Однак, якщо до порушення стро- ків виплати потерпілій особі грошо- вої суми справедливої сатисфакції призвели дії самої потерпілої особи, зокрема, несвоєчасне подання нею заяви про виплату відшкодування із зазначенням реквізитів банківського рахунка для перерахування коштів, це може стати підставою для відмови у нарахуванні пені за прострочення виконання рішення ЄСПЛ. При цьому варто враховувати, що несвоєчасне повідомлення стягувачем реквізитів рахунку не звільняє Міністерство юстиції України та Державну казна- чейську службу України від обов’язку своєчасної оплати грошових коштів. Просто такі кошти мають бути пере- раховані не на рахунок стягувача, а на рахунок державної виконавчої служби. В такому випадку підстави для нарахування пені за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ будуть від- сутні. Примусове виконання рішення ЄСПЛ в частині покладення на дер- жаву обов’язку виконати рішення національного суду здійснюється у відповідності до вимог п. п. 8-15 Порядку взаємодії Державної вико- навчої служби України та Секре- таріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення пред- ставництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2013 № 1989/5. Важливим моментом даного положення є те, що воно покладає на органи державної виконавчої служби не лише обов’я- зок здійснення постійного контролю за виконанням судового рішення до його повного виконання, а й зобов’я- зує виконавця, на виконанні в якого перебувало рішення національного суду, у випадках, коли рішення націо- нального суду, в якому передбача- ється вжиття заходів зобов’язаль- ного (немайнового) характеру, не може бути виконане протягом одного місяця з дня отримання ДВС автен- тичного перекладу тексту відповідного рішення ЄСПЛ, звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення із обов’язковим повідомленням суду про необхідність залучення представника Секретаріату як спеціаліста в галузі застосування ЄКПЛ та виконання рішень ЄСПЛ [10]. Це свідчить, що законодавчі при- писи містять різноманітні юридичні інструменти, що забезпечують мож- ливість органам державної виконав- чої служби здійснити всебічне, повне та своєчасне примусове виконання рішень ЄСПЛ, що покладають на державу обов’язок виконання рішень національних судів. Позитивним є й той факт, що держава фактично перебирає на себе обов’язок виконання таких рішень національних судів. Як від- значив з цього приводу Верховний Суд у п. 57 своєї постанови у справі № 820/4832/17, «…виплата коштів за рішенням Європейського суду з прав людини в частині виконання рішень національного суду та сплати пені здійснюються за вимогами держав- ного виконавця Державної виконавчої служби України, а виплата коштів на виконання рішення національного суду відбувається не за рахунок коштів від- повідача за рішенням національного суду, а за рахунок коштів з відповід- ної бюджетної програми Державного бюджету України» [12]. У зв’язку з цим під час виконання таких рішень 170 ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2023/3 державний виконавець звертається на адресу Державної казначейської служби України з вимогою про вклю- чення рішень національних судів до Реєстру рішень, складеного за проце- дурою Порядку погашення заборгова- ності за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною (затвер- джено постановою Кабінету Міні- стрів України № 440 від 03 вересня 2014 року) або за процедурою Порядку виконання рішень про стяг- нення коштів державних та місцевих бюджетів або боржників (затверджено постановою КМУ № 845 від 03 серпня 2011 року). Висновки. Примусовим вико- нанням рішення Європейського суду з прав людини слід вважати лише ту процедуру, до здійснення якої залу- чені органи державної виконавчої служби. Йдеться про випадки засто- сування таких заходів індивідуального характеру як стягнення відшкоду- вання включно з пенею, нарахованою за період несвоєчасної оплати відшко- дування, та покладення на державу рішенням Європейського суду з прав людини обов’язку виконати рішення національного суду. Особливістю примусового вико- нання рішень Європейського суду з прав людини порівняно з виконан- ням рішень національних судів є те, що ініціатива у відкритті виконавчого провадження належить боржнику, тобто державі. На державу поклада- ються й усі витрати, пов’язані з вико- нанням таких рішень. Недоліком закріпленого законодав- ством України механізму примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини є відсутність у ньому примусових заходів як таких (накладення арешту на активи дер- жави, примусова їх реалізація тощо), які спонукали б державні органи до більш активного та своєчасного вико- нання своїх обов’язків, встановлених рішенням Європейського суду з прав людини та надавали б потерпілим особам більше можливостей для пов- ного та своєчасного відновлення своїх порушених прав. Дана наукова стаття присвя- чена визначенню особливостей порядку примусового виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні. Стверджується, що примусовим виконанням рішення Європейського суду з прав людини слід вважати лише ту процедуру, до здійснення якої залучені органи державної виконавчої служби. Йдеться про випадки застосування таких захо- дів індивідуального характеру як стягнення відшкодування включно з пенею, нарахованою за період несвоєчасної оплати відшкоду- вання, та покладення на державу рішенням Європейського суду з прав людини обов’язку виконати рішення національного суду. Обґрунтовано, що своєчасне подання стягувачем до держав- ної виконавчої служби заяви про виплату відшкодування із зазна- ченням реквізитів банківського рахунка для перерахування коштів є необхідною складовою процедури виконання рішення ЄСПЛ. Зокрема, поведінка стягувача впливає на його право отримати пеню у разі несвоєчасної виплати йому держа- вою грошової суми справедливої сатисфакції. Водночас, відзначено, що несвоєчасне повідомлення стя- гувачем реквізитів рахунку для сплати відшкодування не звільняє Міністерство юстиції України та Державну казначейську службу України від обов’язку своєчасної оплати грошових коштів. Просто такі кошти мають бути перера- ховані не на рахунок стягувача, а на рахунок державної виконавчої служби. Наголошується на тому, що особливістю примусового вико- нання рішень Європейського суду з прав людини порівняно з вико- нанням рішень національних судів 171 УКРАЇНА І СВІТ є те, що ініціатива у відкритті виконавчого провадження нале- жить боржнику, тобто державі. На державу покладаються й усі витрати, пов’язані з виконанням таких рішень. Зроблено висновок, що недолі- ком закріпленого законодавством України механізму примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини є відсутність у ньому примусових заходів як таких (накладення арешту на активи держави, примусова їх реа- лізація тощо), які спонукали б дер- жавні органи до більш активного та своєчасного виконання своїх обов’язків, встановлених рішенням Європейського суду з прав людини та надавали б потерпілим особам більше можливостей для повного та своєчасного відновлення своїх порушених прав. Ключові слова: міжнародне приватне право, судочинство, євро- пейська конвенція, державний вико- навець, справедлива сатисфакція, виконавче провадження. Minchenko D. Enforcement of judgments of the European Court of Human Rights according to the legislation of Ukraine This research article is devoted to determining the specifics of the procedure for the enforcement of judgments of the European Court of Human Rights in Ukraine. The author argues that only the procedure involving the State Executive Service should be considered as the enforcement of a judgment of the European Court of Human Rights. This refers to the cases of application of such individual measures as recovery of compensation, including penalties accrued for the period of late payment of compensation, and imposition of an obligation on the State by a judgment of the European Court of Human Rights to execute a national court judgment. The author substantiates that timely submission by the claimant to the State Enforcement Service of an application for payment of compensation with the bank account details for transferring funds is a necessary component of the procedure for enforcement of the ECHR judgment. In particular, the behaviour of the claimant affects his right to receive a penalty in case of late payment of the amount of just satisfaction by the state. At the same time, it is noted that the failure of the claimant to timely notify the account details for payment of compensation does not relieve the Ministry of Justice of Ukraine and the State Treasury Service of Ukraine of the obligation to timely pay the funds. It is just that such funds should be transferred to the account of the state executive service rather than to the account of the recoverer. The author emphasises that the peculiarity of the enforcement of judgments of the European Court of Human Rights as compared to the enforcement of judgments of national courts is that the initiative to initiate enforcement proceedings belongs to the debtor, i.e. the State. The State also bears all costs associated with the enforcement of such judgments. The author concludes that the disadvantage of the mechanism of enforcement of judgments of the European Court of Human Rights enshrined in Ukrainian legislation is the absence of enforcement measures as such (seizure of the State’s assets, their forced sale, etc.) which would encourage the State authorities to more actively and timely fulfill their obligations established by the judgment of the European Court of Human Rights and provide victims with more opportunities for full and timely restoration of their violated rights. Key words: international private law, litigation, European Convention, state enforcement officer, just satisfaction, enforcement proceedings. 172 ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК, 2023/3 Література 1. Рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04). Офіційний вісник України. 2010. № 13. Ст. 651 2. Рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13 та ін.). URL: https:// minjust.gov.ua/files/general/2023/06/ 08/202306081 73527-69.pdf. 3. Supervision of the execution of judgments and decisions of the European court of human rights 2022. 16th Annual Report of the Committee of Ministers. URL: https://rm.coe.int/annual-report- 2022/1680aad12f. 4. Supervision of the execution of judgments and decisions of the European court of human rights 2021. 15th Annual Report of the Committee of Ministers. URL: https://rm.coe.int/2021-cm-annual- report-en/1680a60140. 5. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_004#Text. 6. Про виконання рішень та засто- сування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV. Відомості Верхов- ної Ради України. 2006. № 30. Ст. 260. 7. Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: постанова Кабі- нету Міністрів України від 31 травня 2006 р. № 784. Офіційний вісник України. 2006. № 22. Ст. 1655. 8. Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень: Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редак- ції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5). Офіційний віс- ник України. 2012. № 27. Ст. 1018. 9. Про виконавче провадження: Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII. Відо- мості Верховної Ради. 2016. № 30. Ст. 542. 10. Про затвердження Порядку взаємодії Державної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європей- ському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини: Наказ Міністерства юстиції України від 23.09.2013 № 1989/5. Офіційний вісник України. 2013. № 73. Ст. 2719. 11. Рішення Вінницького окруж- ного адміністративного суду від 28 березня 2023 р. у справі № 120/1797/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/109874819. 12. Постанова колегії суддів Касацій- ного адміністративного суду Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 820/4832/17, адміністративне про- вадження № К/9901/31717/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 88245781.