Дискримінація та інституційний механізм її подолання в Україні
Завантаження...
Дата
2020
Автори
Янковець, Інна Володимирівна
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
В дисертації здійснено комплексне дослідження дискримінації та інституційного механізму її подолання в Україні. Визначено правові основи дискримінації, судового, позасудового та міжнародного механізму її подолання.
У науковому дослідженні здійснено комплексний аналіз дискримінації у контексті конституційно-правового регулювання, здійснено аналіз інституційного механізму подолання дискримінації та вдосконалення правового регулювання заборони дискримінації в Україні.
Розкрито зміст та сутність дискримінації як об’єкта конституційно- правового дослідження та досліджено конституційні аспекти її подолання.
Охарактеризовано основні елементи конституційно-правового регулювання в сфері забезпечення рівності всіх людей у реалізації їх прав та свобод.
Розглянуто методологічний інструментарій конституційно-правового дослідження дискримінації та інституційного механізму її подолання.
Запропоновано хронологічний опис розвитку уявлень про дискримінацію як правове явище на основі вивчення праць вітчизняних та зарубіжних науковців, міжнародних договорів та філософсько-правової спадщини європейських народів.
Досліджено історичний розвиток уявлень про рівність у різні часи та запропоновано періодизацію розвитку уявлень про дискримінацію (нерівність) як правове явище.
1-й етап: відбувається інституціоналізація дискримінації (нерівності) як способу збереження влади панівних соціальних груп над підпорядкованими (до 2ХНІ ст.)). Цей період триває від появи перших держав. Філософсько-правовій думці античності притаманне намагання осмислити феномен рівності як елементу ідеальної форми суспільного устрою та державного управління, а також як філософської категорії, яка походить із тотожності природних потреб людей.
2-й етап: відбувається формування елементів правового статусу, рівнозначного для всіх соціальних прошарків (XIII-XVIII ст.). Початком етапу є підписання Великої хартії вольностей. Цьому періоду характерне поступове введення у законодавче поле окремих гарантій правового статусу людини.
3-й етап: відбувається інституціоналізація рівності як основи правового статусу особи (XVIII ст. - сер. XX ст.). Розвиток уявлень про рівність та рівноправність на основі пояснення соціальних, економічних та політичних причин класової нерівності суспільства призвів до необхідності вирішення конфлікту між станами. Із підписанням Декларації прав людини і громадянина у результаті Великої французької революції рівність та свобода усіх людей стали законодавчими принципами. Результатом цим процесів стала легітимізація категорії «природні та невід’ємні права».
4-й етап: термін «дискримінація» вперше використано у міжнародно-правовому документі (1948 р.). Держави-підписанти Загальної декларації прав людини зобов’язалися забезпечувати захист від дискримінації чи підбурювання до дискримінації.
5-й етап: вперше захист від дискримінації забезпечується на міжнародному рівні (1950 р.). З метою ефективнішого захисту прав людини уряди держав-членів Ради Європи підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, визнали юрисдикцію міжнародного Європейського суду з прав людини згідно з положеннями Конвенції та Протоколів до неї, зокрема норм статті 14 Конвенції про заборону дискримінації.
Обґрунтовано ряд концептуальних положень і понять, практичних рекомендацій щодо розуміння окремих аспектів принципу рівності та заборони дискримінації, механізму її подолання.
Удосконалено дефініцію поняття «дискримінація» як особливого порушення прав людини і громадянина, сутність якого полягає у запереченні свободи, рівності та гідності особи (групи осіб) або в унеможливленні втілити ці цінності у суспільних відносинах на власний розсуд у формах діяльності, які за змістом та наслідками не порушують прав інших осіб.
Удосконалено розуміння сутності дискримінації як порушення цінностей вільності, гідності та рівності. Як порушення вільності дискримінація унеможливлює або обмежує формування волі людини, яка є невід’ємною умовою її участі в суспільних відносинах; як порушення гідності - можливості для становлення та самоствердження людини як повноправного учасника суспільних відносин, її права на вільний розвиток; як порушення рівності дискримінація є загрозою функціюванню демократичної, соціальної та правової держави.
Запропоновано систему класифікації дискримінації як соціально-правового та конституційно-правового явища, засновану на виділенні видів (за ознаками розрізнення) та форм (за способами проявів) дискримінації.
Отримало подальший розвиток бачення законодавчого врегулювання протидії дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації через розмежування понять «традиційні» та «уніфіковані» цінності, що дозволить забезпечити рівне ставлення (захист) цих цінностей у суспільних відносинах.
Запропоновано уточнити нормативне тлумачення поняття «утиск» у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», доповнивши п. 7 ст. 1 новим абзацом такого змісту: не вважаються утиском форми реалізації права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на свободу світогляду і віросповідання, які не мають на меті (або наслідком) принизливого поводження або створення напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери стосовно особи чи групи осіб.
Удосконалено бачення передумов розвитку явища зворотної дискримінації на прикладах країн світу.
Здійснено аналіз наукових джерел і правових актів, а також практики застосування принципу рівності та заборони дискримінації у діяльності Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, Конституційного Суду України та окремих зарубіжних країн, судів загальної юрисдикції України.
Встановлено недостатню активність держави у сфері розробок щодо попередження можливих дискримінаційних процесів та стратегічного попередження дискримінації взагалі, а також виявлено неефективність політики держави в сфері подолання дискримінації між її суб’єктами.
За результатом аналізу завдань та функцій суб’єктів правовідносин з подолання дискримінації запропоновано структуру механізму запобігання та протидії дискримінації в Україні за критерієм порядку реалізації компетенції.
В результаті проведеного системного дослідження механізму подолання дискримінації в Україні крізь призму положення кожного із суб’єктів у ньому, аналізу результатів їх діяльності, комплексного аналізу правових зв’язків між суб’єктами механізму та оцінки їх ефективності, виявлення проблемних моментів, вивчення досвіду іноземних держав, обґрунтовано пропозиції з усунення виявлених недоліків механізму протидії дискримінації.
Обґрунтовано доцільність запровадження оновленого механізму подолання дискримінації в Україні.
Протидію дискримінації в Україні в усіх напрямках має здійснювати єдина незалежна державна установа, яка акумулюватиме всебічну інформацію про дискримінацію, комплексно і системно впроваджуватиме заходи для її подолання, зокрема відстежуватиме тенденції розвитку, напрацьовуватиме стратегії протидії новим загрозам, координуватиме взаємодію інших суб’єктів механізму подолання дискримінації.
В якості такого органу запропоновано створення Комітету із запобігання та протидії дискримінації, який на додачу до вищенаведених функцій здійснюватиме контроль за антидискримінаційною діяльністю суб’єктів механізму, забезпечуватиме ефективний захист прав людини і громадянина, 5забезпечуватиме виправлення прогалин у функціюванні механізму подолання дискримінації в Україні.
Сформульовано пропозиції з удосконалення інституційних основ запобігання та протидії дискримінації. Запропоновано створення бази даних дискримінаційних проваджень Комітету, а також кримінальних, цивільних, адміністративних проваджень у справах про дискримінацію, результатів розгляду звернень про дискримінацію органами державної влади та місцевого самоврядування, держателем якої визначено Комітет по подоланню та запобіганню дискримінації.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми, пов’язаної із обґрунтуваннями теоретико-методологічних засад реалізації конституційного принципу недискримінації.
Дослідження основних елементів конституційно-правового регулювання у сфері забезпечення рівності та сформованого дотепер інституційного механізму подолання дискримінації дало можливість запропонувати нові правові засоби протидії дискримінації.
Результати дослідження діяльності основних міжнародних організацій у сфері протидії дискримінації дозволили констатувати, що нині функціонує складна історично сформована мережа міжнародних інституцій, які у сукупності утворюють міжнародно-правовий механізм протидії дискримінації. Участь держав у міжнародних договорах з прав людини забезпечує існування правового зв’язку між міжнародним та національними механізмами подолання дискримінації'.
Виявлено, що інституційний механізм подолання дискримінації є запорукою ефективної роботи усіх ланок держави (у напрямку подолання дискримінації) за умови максимальної концентрації в економічному та політичному векторах діяльності.
Сформульовані у дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані в науковій діяльності - для розуміння явища дискримінації як порушення цінностей вільності, рівності та гідності.
Отримані результати можуть застосовуватися у правозастосовчій практиці: для удосконалення механізму подолання дискримінації; для проведення наукової експертизи законопроектів на предмет додержання принципу рівності прав людини і основоположних свобод та внесення відповідних коректив у законодавство; для удосконалення форм і методів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування із захисту прав та законних інтересів людини і громадянина; для розгляду справ судами на засадах поваги до гідності і прав людини, абезпечення рівності та запобігання дискримінаційному поводженню.
У науковому дослідженні здійснено комплексний аналіз дискримінації у контексті конституційно-правового регулювання, здійснено аналіз інституційного механізму подолання дискримінації та вдосконалення правового регулювання заборони дискримінації в Україні.
Розкрито зміст та сутність дискримінації як об’єкта конституційно- правового дослідження та досліджено конституційні аспекти її подолання.
Охарактеризовано основні елементи конституційно-правового регулювання в сфері забезпечення рівності всіх людей у реалізації їх прав та свобод.
Розглянуто методологічний інструментарій конституційно-правового дослідження дискримінації та інституційного механізму її подолання.
Запропоновано хронологічний опис розвитку уявлень про дискримінацію як правове явище на основі вивчення праць вітчизняних та зарубіжних науковців, міжнародних договорів та філософсько-правової спадщини європейських народів.
Досліджено історичний розвиток уявлень про рівність у різні часи та запропоновано періодизацію розвитку уявлень про дискримінацію (нерівність) як правове явище.
1-й етап: відбувається інституціоналізація дискримінації (нерівності) як способу збереження влади панівних соціальних груп над підпорядкованими (до 2ХНІ ст.)). Цей період триває від появи перших держав. Філософсько-правовій думці античності притаманне намагання осмислити феномен рівності як елементу ідеальної форми суспільного устрою та державного управління, а також як філософської категорії, яка походить із тотожності природних потреб людей.
2-й етап: відбувається формування елементів правового статусу, рівнозначного для всіх соціальних прошарків (XIII-XVIII ст.). Початком етапу є підписання Великої хартії вольностей. Цьому періоду характерне поступове введення у законодавче поле окремих гарантій правового статусу людини.
3-й етап: відбувається інституціоналізація рівності як основи правового статусу особи (XVIII ст. - сер. XX ст.). Розвиток уявлень про рівність та рівноправність на основі пояснення соціальних, економічних та політичних причин класової нерівності суспільства призвів до необхідності вирішення конфлікту між станами. Із підписанням Декларації прав людини і громадянина у результаті Великої французької революції рівність та свобода усіх людей стали законодавчими принципами. Результатом цим процесів стала легітимізація категорії «природні та невід’ємні права».
4-й етап: термін «дискримінація» вперше використано у міжнародно-правовому документі (1948 р.). Держави-підписанти Загальної декларації прав людини зобов’язалися забезпечувати захист від дискримінації чи підбурювання до дискримінації.
5-й етап: вперше захист від дискримінації забезпечується на міжнародному рівні (1950 р.). З метою ефективнішого захисту прав людини уряди держав-членів Ради Європи підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, визнали юрисдикцію міжнародного Європейського суду з прав людини згідно з положеннями Конвенції та Протоколів до неї, зокрема норм статті 14 Конвенції про заборону дискримінації.
Обґрунтовано ряд концептуальних положень і понять, практичних рекомендацій щодо розуміння окремих аспектів принципу рівності та заборони дискримінації, механізму її подолання.
Удосконалено дефініцію поняття «дискримінація» як особливого порушення прав людини і громадянина, сутність якого полягає у запереченні свободи, рівності та гідності особи (групи осіб) або в унеможливленні втілити ці цінності у суспільних відносинах на власний розсуд у формах діяльності, які за змістом та наслідками не порушують прав інших осіб.
Удосконалено розуміння сутності дискримінації як порушення цінностей вільності, гідності та рівності. Як порушення вільності дискримінація унеможливлює або обмежує формування волі людини, яка є невід’ємною умовою її участі в суспільних відносинах; як порушення гідності - можливості для становлення та самоствердження людини як повноправного учасника суспільних відносин, її права на вільний розвиток; як порушення рівності дискримінація є загрозою функціюванню демократичної, соціальної та правової держави.
Запропоновано систему класифікації дискримінації як соціально-правового та конституційно-правового явища, засновану на виділенні видів (за ознаками розрізнення) та форм (за способами проявів) дискримінації.
Отримало подальший розвиток бачення законодавчого врегулювання протидії дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації через розмежування понять «традиційні» та «уніфіковані» цінності, що дозволить забезпечити рівне ставлення (захист) цих цінностей у суспільних відносинах.
Запропоновано уточнити нормативне тлумачення поняття «утиск» у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», доповнивши п. 7 ст. 1 новим абзацом такого змісту: не вважаються утиском форми реалізації права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на свободу світогляду і віросповідання, які не мають на меті (або наслідком) принизливого поводження або створення напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери стосовно особи чи групи осіб.
Удосконалено бачення передумов розвитку явища зворотної дискримінації на прикладах країн світу.
Здійснено аналіз наукових джерел і правових актів, а також практики застосування принципу рівності та заборони дискримінації у діяльності Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, Конституційного Суду України та окремих зарубіжних країн, судів загальної юрисдикції України.
Встановлено недостатню активність держави у сфері розробок щодо попередження можливих дискримінаційних процесів та стратегічного попередження дискримінації взагалі, а також виявлено неефективність політики держави в сфері подолання дискримінації між її суб’єктами.
За результатом аналізу завдань та функцій суб’єктів правовідносин з подолання дискримінації запропоновано структуру механізму запобігання та протидії дискримінації в Україні за критерієм порядку реалізації компетенції.
В результаті проведеного системного дослідження механізму подолання дискримінації в Україні крізь призму положення кожного із суб’єктів у ньому, аналізу результатів їх діяльності, комплексного аналізу правових зв’язків між суб’єктами механізму та оцінки їх ефективності, виявлення проблемних моментів, вивчення досвіду іноземних держав, обґрунтовано пропозиції з усунення виявлених недоліків механізму протидії дискримінації.
Обґрунтовано доцільність запровадження оновленого механізму подолання дискримінації в Україні.
Протидію дискримінації в Україні в усіх напрямках має здійснювати єдина незалежна державна установа, яка акумулюватиме всебічну інформацію про дискримінацію, комплексно і системно впроваджуватиме заходи для її подолання, зокрема відстежуватиме тенденції розвитку, напрацьовуватиме стратегії протидії новим загрозам, координуватиме взаємодію інших суб’єктів механізму подолання дискримінації.
В якості такого органу запропоновано створення Комітету із запобігання та протидії дискримінації, який на додачу до вищенаведених функцій здійснюватиме контроль за антидискримінаційною діяльністю суб’єктів механізму, забезпечуватиме ефективний захист прав людини і громадянина, 5забезпечуватиме виправлення прогалин у функціюванні механізму подолання дискримінації в Україні.
Сформульовано пропозиції з удосконалення інституційних основ запобігання та протидії дискримінації. Запропоновано створення бази даних дискримінаційних проваджень Комітету, а також кримінальних, цивільних, адміністративних проваджень у справах про дискримінацію, результатів розгляду звернень про дискримінацію органами державної влади та місцевого самоврядування, держателем якої визначено Комітет по подоланню та запобіганню дискримінації.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми, пов’язаної із обґрунтуваннями теоретико-методологічних засад реалізації конституційного принципу недискримінації.
Дослідження основних елементів конституційно-правового регулювання у сфері забезпечення рівності та сформованого дотепер інституційного механізму подолання дискримінації дало можливість запропонувати нові правові засоби протидії дискримінації.
Результати дослідження діяльності основних міжнародних організацій у сфері протидії дискримінації дозволили констатувати, що нині функціонує складна історично сформована мережа міжнародних інституцій, які у сукупності утворюють міжнародно-правовий механізм протидії дискримінації. Участь держав у міжнародних договорах з прав людини забезпечує існування правового зв’язку між міжнародним та національними механізмами подолання дискримінації'.
Виявлено, що інституційний механізм подолання дискримінації є запорукою ефективної роботи усіх ланок держави (у напрямку подолання дискримінації) за умови максимальної концентрації в економічному та політичному векторах діяльності.
Сформульовані у дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані в науковій діяльності - для розуміння явища дискримінації як порушення цінностей вільності, рівності та гідності.
Отримані результати можуть застосовуватися у правозастосовчій практиці: для удосконалення механізму подолання дискримінації; для проведення наукової експертизи законопроектів на предмет додержання принципу рівності прав людини і основоположних свобод та внесення відповідних коректив у законодавство; для удосконалення форм і методів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування із захисту прав та законних інтересів людини і громадянина; для розгляду справ судами на засадах поваги до гідності і прав людини, абезпечення рівності та запобігання дискримінаційному поводженню.
Бібліографічний опис
Янковець І. В. Дискримінація та інституційний механізм її подолання в Україні. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю «081» - Право. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2020.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, дискримінація, види та форми дискримінації, судовий позасудовий, міжнародний захист від дискримінації, інституційний механізм подолання дискримінації, discrimination, types and forms of discrimination, judicial, extrajudicial, international protection against discrimination, institutional mechanism of eliminating discrimination
Цитування
Янковець І. В. Дискримінація та інституційний механізм її подолання в Україні. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю «081» - Право. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2020.