eNUOLAIR
Репозитарій (відкритий електронний архів) Національного університету «Одеська юридична академія»
Ласкаво просимо до Електронного архіву Національного університету «Одеська юридична академія».
Архів містить електронні версії наукових публікацій та навчально-методичних розробок наукових співробітників, викладачів та аспірантів університету.
Проект реалізовано на базі програмного забезпечення DSpace© та підтримується Науковою бібліотекою НУ «Одеська юридична академія».

Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Розвиток міжнародного та національного права в умовах сучасних загроз та викликів : монографія
(Одеса : Фенікс, 2024) Андрейченко, Світлана Сергіївна; Діденко, Лариса Василівна; Качурінер, Вікторія Львівна; Денисяк, Наталя Миколаївна; Згама, Антоніна Олександрівна; Матвєєв, Олексій Валерійович; Янчук, Наталія Дмитрівна
Монографія присвячена висвітленню низки актуальних питань, що постають перед міжнародним і національним правом. Серед ключових аспектів дослідження – питання забезпечення прав і свобод людини, розробка та впровадження міжнародних стандартів правосуддя, розвиток аграрної політики Європейського Союзу, ефективність правоохоронної діяльності держав, адаптація національного законодавства до умов сучасного світу та інші важливі напрями.
Для учених, юристів-практиків, студентів юридичних вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться проблемами міжнародного та національного права.
The monograph is devoted to the coverage of a number of topical issues facing international and national law. Among the key aspects of the study are the issues of ensuring human rights and freedoms, development and implementation of international standards of justice, development of the European Union’s agrarian policy, effectiveness of law enforcement activities of states, adaptation of national legislation to the conditions of the modern world and other important areas.
For scholars, practicing lawyers, law students, and anyone interested in international and national law.
Договір про управління спадщиною за цивільним правом України
(Одеса, 2025) Узунов, Сергій Опанасович
Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням, де запропоновано концептуальний підхід до формулювання договору про управління спадщиною за цивільним правом України.
У результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати окремі положення наукової новизни та зробити певні висновки.
Визначено, що застосування норм Глави 70 «Управління майном» ЦК України у якості загальних до правового регулювання відносин, що виникають з договору про управління спадковим майном, сприятиме більш якісному управлінню спадщиною, оскільки управителем спадкового майна буде призначатися особа зі статусом суб’єкта підприємницької діяльності. Крім того, інститут довірчого управління майном містить способи контролю за діяльністю управителя та визначає його відповідальність за порушення інтересів вигодонабувачів.
Сформульовано авторську редакцію статті 1285 ЦК України та запропоновано викласти її наступним чином:
«1. Якщо у складі спадщини є майно та/або права, які потребують утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, укладається договір про управління спадщиною, за яким одна сторона, установник управління, на стороні якого може виступати нотаріус, уповноважена посадова особа органу місцевого самоврядування або виконавець заповіту, за ініціативою осіб, які зацікавлені у збереженні цього майна та/або прав, передає другій стороні (управителеві) на певний строк спадкове майно в управління, а друга сторона зобов’язується за винагороду здійснювати від свого імені управління в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
При укладенні договору про управління спадщиною, якщо установнику стало відомо про те, що спадкоємцем є недієздатна особа, установник зобов’язаний отримати письмову згоду на укладення цього договору від органів опіки та піклування за місцем проживання недієздатного спадкоємця.
Нотаріус вживає заходів з управління спадщиною за власною ініціативою, за заявою одного або кількох спадкоємців, виконавця заповіту, органу місцевого самоврядування, органу опіки та піклування або інших осіб, що зацікавлені у збереженні спадкового майна.
2. Управління спадщиною має здійснювати виключно суб’єкт підприємницької діяльності. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення усіх необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини протягом терміну дії договору про управління спадщиною. Якщо того вимагають інтереси спадкоємців, то управління спадщиною може передбачати повноваження управителя щодо розпорядження спадковим майном за умови отримання згоди на це установника управління.
3. Особа, яка управляє спадщиною, має право на винагороду за виконання своїх повноважень. Обсяг винагороди може бути визначеним за домовленістю сторін у твердій сумі, але не більше 10 відсотків вартості спадщини. У випадку отримання прибутку від комерційного використання спадщини управляючий спадщиною має право на отримання винагороди, яка визначається домовленістю сторін, але не може перевищувати десяти відсотків від розміру отриманого прибутку».
Доведено, що заходи щодо охорони та управління спадщиною повинні вживатися не лише з ініціативи осіб, зацікавлених у збереженні майна (спадкоємці, виконавець заповіту, орган місцевого самоврядування, орган опіки та піклування та ін.), а й з ініціативи нотаріуса. В іншому випадку неприйняття заходів щодо охорони та управління спадщиною може призвести до втрати або пошкодження спадкового майна.
Визначено, що термін дії договору про управління спадщиною не повинен обмежуватися моментом появи спадкоємців або прийняття ними спадщини, а має бути обумовлений сторонами в тексті договору шляхом вказівки на певну календарну дату або вказівки на подію, яка має неминуче настати.
Набуло удосконалення положення про необхідність допущення застосування договору про управління майном з метою захисту майнових прав інтелектуальної власності, що стане можливим після внесення змін до положень частини 1 статті 1030 ЦК України, яку запропоновано викласти у наступній редакції: «1. Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права, у тому числі майнові права інтелектуальної власності, та інше майно».
Зазначено про те, що суб’єктний склад договору про управління спадщиною не може бути підставою для виокремлення цього договору у самостійний вид цивільно-правових договорів, оскільки основною системоутворюючою рисою договорів є їх спрямованість на досягнення певного правового результату, яким у випадку договору про управління спадковим майном є передача правомочностей з управління цим майном від установника управління до управителя. Також обсяг повноважень управителя майном не впливає на кваліфікацію договору про управління спадщиною як самостійного договору.
Доведено необхідність вдосконалення чинного цивільного законодавства України шляхом надання заповідачеві права визначати в заповіті особу управителя спадщиною. У цьому випадку засновник управління має враховувати волю заповідача щодо вибору особи управителя.
Зазначено, що договір про управління спадщиною повинен укладатися в простій письмовій формі, а якщо об’єктом спадкування є нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості, то такий договір повинен підлягати нотаріальному посвідченню.
Зроблено висновок про те, що вдосконалення нормативного регулювання відносин з управління спадщиною має передбачати внесення змін до законодавства щодо чіткого визначення терміну дії відповідного договору. У законодавстві доцільно визначити мінімальний термін цього договору не менше 6 місяців у межах строків для прийняття спадщини, передбачених ч. 1 ст. 1270 ЦК України. Термін дії договору про управління спадщиною не повинен обмежуватися моментом появи спадкоємців або прийняття ними спадщини, оскільки таке обмеження значно знижує ефективність управління спадковим майном. Термін дії договору про управління спадщиною має бути обумовлений сторонами в тексті договору.
Встановлено, що управління може здійснюватися за договором про управління спадщиною одним чи кількома із спадкоємців з огляду на зацікавленість їх у збереженні всієї спадкової маси в цілому до моменту визначення індивідуальних часток кожного із спадкоємців.
На даний момент законодавцем не вимагається отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення договору про управління майном, що успадковується недієздатною особою. В даному випадку такий дозвіл має бути отриманий обов’язково за умови, що установник знає про спадкування майна недієздатною особою.
Зроблено висновок про те, що показником ефективного виконання управителем своїх функцій є саме отримання прибутку від майна, яке знаходиться в управлінні. Тому у випадку отримання прибутку від комерційного використання спадщини управляючий спадщиною має право на отримання винагороди, яка визначається домовленістю сторін, але не може перевищувати десяти відсотків від розміру отриманого прибутку. Якщо ж в результаті управління спадщиною майно не приносить прибуток, це може бути показником неефективного виконання управителем своїх функцій. Водночас можуть мати місце випадки, коли метою «управління» є лише підтримання майна в належному стані, забезпечення його певним захистом, або ж сам характер майна, яке знаходиться в управлінні, не передбачає отримання прибутку як такого. В даному випадку обсяг винагороди може бути визначеним за домовленістю сторін у твердій сумі, але не більше 10 відсотків вартості спадщини.
Встановлено, що припинення дії договору про управління спадщиною, крім загальних підстав, відбувається також: за ініціативою установника управління шляхом повідомлення управителя про припинення дії договору; за ініціативою управителя спадщиною; у разі визнання управителя спадщиною банкрутом.
Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору про управління спадщиною є важливим аспектом захисту прав спадкоємців та вигодонабувачів. Правові механізми, передбачені законодавством, дозволяють забезпечити справедливу компенсацію збитків та захистити інтереси всіх сторін договору. Проте, ефективність таких механізмів значною мірою залежить від належного правозастосування та дотримання принципів добросовісності та розумності у відносинах між сторонами.
Зазначено, що управитель у зв’язку з виконанням договору про управління спадщиною за відсутності його вини відповідає за борги лише за рахунок спадкового майна, переданого в управління. Відшкодування третім особам за рахунок спадкового майна відбувається у разі його вини у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язань або у разі виходу за межі повноважень за договором про управління спадщиною.
З метою якісного управління спадщиною пропонується, щоб в ролі управителя виступав суб’єкт підприємницької діяльності, який є спеціалістом в даній сфері, що дасть можливість сподіватися на відповідальне ставлення такого управителя до покладених на нього обов’язків. Також він повинен здійснити страхування своєї професійної відповідальності, що також позитивно вплине на можливість забезпечення більш якісного захисту прав та інтересів спадкоємців.
Зазначено про встановлення відповідальності управителя за управління спадковим майном, яке знаходиться (опинилося) на не підконтрольних територіях, в зонах бойових дій, або ж зазнало пошкоджень, руйнувань
внаслідок ракетних та інших ударів по території України.
Встановлено, що договір управління спадщиною має довірчий характер і укладається на користь третіх осіб – спадкоємців, на яких будуть покладатися витрати, повʼязані з утриманням та управлінням такою спадщиною, пропорційно до їхньої частки в спадковій масі. Встановлено, що істотними умовами договору про управління спадщиною є: предмет договору, розмір і форма плати за управління спадковим майном, строк договору, а також строк та порядок надання управителем звіту про свою діяльність. Пропонується не встановлювати граничний розмір винагороди управителя, а передбачити порядок визначення розміру плати шляхом фіксації її у відсотках від оціночної вартості спадкового майна на момент передачі його спадкоємцям.
Дисертація на спеціальну тему
(Одеса, 2025) Якимович, Роман Іванович
Дисертація на спеціальну тему
(Одеса, 2025) Єлхін, Олексій Володимирович
Захист прав боржника (фізичної особи) в кредитних правовідносинах у цифрову добу
(Одеса, 2025) Богомолова, Валерія Сергіївна
Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільно-правових заходів захисту прав божника (фізичної особи) в цифрову добу.
У межах роботи виокремлено існуючі теоретичні підходи, публікації та наукові дослідження, які безпосередньо або опосередковано розкривають сутність, роль та трансформацію цивільно-правових інструментів захисту прав боржника (фізичної особи ) в цифрову добу.
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному системному аналізу та розробці цивільно-правових заходів захисту прав боржників (фізичних осіб) у кредитних правовідносинах в умовах цифровізації суспільства. Стрімкий розвиток цифрових технологій останніх десятиліть трансформував усі аспекти людського життя, зокрема і фінансовий сектор, що зумовило виникнення нових викликів та загроз для учасників кредитних правовідносин. Онлайн
кредитування, яке стало широко розповсюдженим явищем, відкриває нові можливості для споживачів фінансових послуг (боржників), але одночасно вимагає сучасних, адекватних та релевантних інструментів правового регулювання для захисту їх прав.
Відносини кредитування, які стали широко розповсюдженим явищем
завдяки доступності, швидкості та зручності цифрових технологій сучасного світу, відкривають нові можливості для споживачів. Так онлайн-кредитування дозволяє терміново отримувати кредити без необхідності особистого відвідування фінансових установ, що стало особливо актуальним за умов пандемії COVID-19 та пов'язаних з нею обмежень пересування та фактичного спілкування. Не втрачається актуальність дистанційних форматів кредитування
з використанням цифрових технологій і в сучасних умовах воєнного стану в Україні, під час глобальних міграційних процесів у країні і світі в цілому та ускладнених економічних обставинах у країні. Однак, поряд з помітними перевагами, онлайн кредитування створює і нові ризики, пов'язані з кіберзлочинністю, шахрайством, порушенням конфіденційності та захисту персональних даних. Це вимагає удосконалення існуючих та розробку нових ефективних заходів цивільно-правового захисту прав боржників, що
враховують специфіку цифрових технологій та базуються на сучасних надбаннях цифрової доби.
Дисертаційна робота містить аналіз еволюції кредитних правовідносин у 21 столітті та впливу цифровізації на їх розвиток. Кредитні правовідносини, як фундаментальна складова фінансової системи держави, зазнали значних змін протягом останніх десятиліть завдяки та внаслідок інтеграції цифрових технологій (штучного інтелекту, автоматизації договірних процесів, блокчейну,
смарт-контрактів, тощо). Проведений аналіз свідчить про те, що розвиток кредитних правовідносин відбувається в декілька етапів. На початкових стадіях формування кредитних правовідносин основна увага була зосереджена на традиційних формах кредитування, де взаємодія між кредиторами і боржниками здійснювалася в офлайн режимі. Проте, з розвитком інформаційних технологій та появою інтернету, процеси кредитування стали більш автоматизованими та доступними для широкого кола споживачів.
Цифрові технології сприяли зменшенню транзакційних витрат, підвищенню швидкості обробки заявок на кредит та розширенню доступу до кредитних ресурсів. На сучасному етапі цифровізація кредитних правовідносин включає впровадження таких технологій, як онлайн-платформи для надання кредитів, мобільні додатки, використання штучного інтелекту та великих даних для
оцінки кредитоспроможності позичальників. Ці технології дозволяють підвищити ефективність та прозорість кредитного процесу, зменшуючи ризики як для кредиторів, так і для боржників. Наприклад, автоматизовані системи обробки даних та штучний інтелект можуть швидко та точно оцінити фінансовий стан позичальника, знижуючи ймовірність кредитних ризиків.
Однак, поряд з перевагами, цифровізація кредитних правовідносин
створює і нові виклики та ризики. Виникають питання захисту персональних даних, кібербезпеки, а також забезпечення прозорості та добросовісності кредитних правовідносин. Відсутність належного правового регулювання цих аспектів призводить до зловживань з боку кредиторів та зростаючого шахрайства, що ставить під загрозу права та інтереси боржників. Тому виникає
необхідність у розробці нових правових норм та стандартів, які б забезпечили належний захист прав боржників у цифровому середовищі.
Окрема увага в науковій роботі приділяється міжнародному досвіду у сфері правового регулювання цифрових кредитних правовідносин у сучасному світі. У багатьох країнах світу та Європейського союзу вже впроваджено ефективні механізми захисту прав боржників, які можуть бути використані як модель для вдосконалення національного законодавства України. Це включає розробку та впровадження нормативних актів, що регулюють порядок збору, обробки та зберігання персональних даних, забезпечення кібербезпеки у
процесі кредитування, автоматизацію процедури кредитування та захисту прав боржників, запровадження блокчейну та смарт-контрактів.
У дисертаційному дослідженні також обумовлюється необхідність
адаптації українського національного законодавства до вимог цифрової доби та майбутнього метавсесвіту, зокрема необхідність впровадження міжнародних стандартів та найкращих світових практик у сфері захисту прав споживачів фінансових послуг. Важливим аспектом цієї сфери має стати забезпечення прозорості умов кредитування, що сприяєтиме зменшенню ризиків недобросовісних практик з боку кредиторів. Це включає впровадження чітких правил щодо інформування споживачів про умови кредиту, відсоткові ставки та
можливі комісії.
Всебічному аналізу піддаються в дисертації принципи та заходи захисту прав боржників у кредитних правовідносинах в умовах нагальної цифровізації. Основними принципами, які формують правову основу захисту прав боржників, пропонується визначати наступну низку принципів. Принцип справедливості і рівності – законодавче забезпечення справедливого та рівного ставлення до всіх учасників кредитних правовідносин. Цей принцип гарантує, що всі боржники мають рівні права та можливості при отриманні кредитів, їх поверненні незалежно від їх соціального статусу, фінансового становища чи інших факторів.
Принцип прозорості передбачає обов’язок кредитних установ надавати боржникам повну, чітку та зрозумілу інформацію щодо умов кредитування, включаючи відсоткові ставки, комісії, умови погашення та можливі санкції за невиконання зобов’язань. Це сприяє прийняттю обґрунтованих рішень щодо отримання кредитів споживачами фінансових послуг.
Принцип всебічного захисту персональних даних полягає в забезпеченні конфіденційності та безпеки інформації про боржників, яка обробляється кредитними установами. Це включає вимоги до збору, зберігання та обробки персональних даних відповідно до національного та міжнародного законодавства.
Принцип кібербезпеки передбачає впровадження заходів для захисту кредитних правовідносин від кіберзлочинів та шахрайства, що включає використання сучасних технологій захисту, таких як шифрування даних, багатофакторна автентифікація та інші заходи інформаційної безпеки.
Окрім принципів правового регулювання кредитних правовідносин у цифрову добу в дисертаційній роботі пропонується наступне визначення та система цивільно-правових заходів захисту прав боржників у кредитних правовідносинах у сучасному світі, в умовах цифрової доби: цивільно-правові заходи захисту прав боржника в кредитних правовідносинах — це комплекс правових інструментів, передбачених нормами цивільного законодавства, які спрямовані на попередження порушення прав боржника, усунення негативних
наслідків таких порушень, відновлення порушених прав, а також забезпечення балансу інтересів сторін у кредитному договорі. Ці заходи формуються на основі принципів добросовісності, пропорційності, рівності сторін у зобов’язальних правовідносинах та підлягають реалізації як у судовому, так і в позасудовому порядку. Систему цивільно-правових заходів захисту прав боржника доцільно поділити на такі ключові елементи: превентивні,
компенсаторні, спеціальні, процедурні та цифрові заходи.
З огляду на практику реалізації і захисту прав боржників у кредитних договорах сучасності, в дослідженні надається детальний аналіз існуючих недоліків правового регулювання кредитних правовідносин у цифрову добу в Україні та визначаються основні напрямки вдосконалення законодавчої бази для забезпечення ефективного захисту прав боржників. Так, зокрема, до недоліків пропонується відносити розгалуженість та безсистемність норм
правового регулювання відносин кредитування в цифрову добу, незадовільний захист персональних даних учасників договору, низький рівень кібербезпеки в країні, невисоку якість правосуддя в умовах переходу до електронного судочинства, низький рівень правосвідомості та фінансової грамотності сторін договору онлайн-кредитування, повільна автоматизація процесів захисту прав боржників у кредитних правовідносинах.
Проводячи дисертаційне дослідження, авторка доходить висновку, що боржник у договорах онлайн-кредитування — це фізична або юридична особа, яка на підставі укладеного договору кредитування, здійсненого за допомогою електронних засобів зв'язку (онлайн платформи, мобільні додатки тощо), бере на себе зобов'язання щодо повернення отриманих грошових коштів або інших кредитних ресурсів, сплати відсотків за користування кредитом та виконання
інших умов договору у встановлені строки. Тобто боржник у договорах онлайн-кредитування є центральною фігурою, яка бере на себе фінансові зобов'язання в рамках правовідносин, що виникають у зв'язку з отриманням кредиту через цифрові засоби. Його права та обов’язки чітко регламентовані чинним законодавством, яке спрямовується на забезпечення справедливих та безпечних умов кредитування в умовах цифрової доби. У дисертаційному дослідженні
запропоновано нову систему способів індивідуалізації і веріфікації особи боржника у відносинах онлайн кредитування. До неї входять біометрична ідентифікація, двофакторна автентифікація (2FA), верифікація за допомогою BankID, кредитні історії та скорингові системи, перевірка документів онлайн, соціальні мережі та цифровий слід, геолокаційна верифікація, електронні підписи, верифікація через телефонний дзвінок або відеодзвінок, мобільні
додатки з інтеграцією штучного інтелекту та біологічна аутентифікація
(відбитки пальців, радужка ока, зображення обличчя). Ці сучасні методи забезпечують високий рівень безпеки та надійності в процесі перевірки, верифікації та індивідуалізації боржників у договорах онлайн-кредитування, сприяючи захисту прав і інтересів як кредиторів, так і боржників.
Окрема частина дисертаційної роботи присвячується аналізу правових
аспектів забезпечення конфіденційності та безпеки персональних даних фізичних осіб у процесі онлайн-кредитування. Висвітлюються основні положення національного законодавства України, зокрема Закону України "Про захист персональних даних", та його відповідність міжнародним стандартам, таким як Загальний регламент про захист даних (GDPR) Європейського Союзу.
Досліджуються технологічні та організаційні заходи, які використовуються кредитними установами для захисту персональних даних, включаючи шифрування, багатофакторну автентифікацію та захищені протоколи передачі даних. Окрема увага приділяється правовим наслідкам порушення прав на захист персональних даних, включаючи юридичну відповідальність кредиторів та аналіз судової практики вирішення спорів у цій сфері. Розглядаються інституційні механізми захисту прав боржників, роль національних
регуляторних органів та міжнародних організацій, пропонуються рекомендації щодо вдосконалення законодавчої бази для підвищення рівня захисту персональних даних у цифрових кредитних правовідносинах.
Предметом дослідження в дисертаційній роботі стали також правові та технологічні аспекти забезпечення безпеки інформаційних систем у процесі онлайн кредитування. У сучасних умовах цифровізації фінансових послуг забезпечення кібербезпеки стає критично важливим для захисту прав боржників (фізичних осіб) і кредиторів. У роботі досліджуються основні загрози кібербезпеки, такі як несанкціонований доступ до конфіденційних даних, кібератаки та шахрайство, які можуть суттєво вплинути на кредитні правовідносини. Розглядаються міжнародні стандарти та рекомендації з кібербезпеки, зокрема ISO/IEC 27001 та NIST Cybersecurity Framework, які можуть бути імплементовані в українське законодавство. Аналізується роль
національного законодавства, зокрема Закону України "Про основні засади забезпечення кібербезпеки України", в регулюванні заходів кібербезпеки у сфері фінансових послуг. Пропонуються сучасні технологічні рішення для підвищення рівня кібербезпеки, включаючи використання шифрування даних, багатофакторну автентифікацію, безпечні протоколи передачі даних та системи моніторингу та виявлення загроз. Особлива увага приділяється аналізу
правових наслідків порушення кібербезпеки, включаючи цивільну відповідальність кредитних установ за неналежний захист даних та можливі санкції. Надаються рекомендації щодо вдосконалення правових заходів забезпечення кібербезпеки у відносинах онлайн-кредитування, що сприятиме підвищенню рівня довіри до цифрових фінансових послуг та захисту прав усіх учасників кредитних правовідносин.
У науковому дослідженні обгрунтовується необхідність розвитку та підвищення рівня правової та фінансової грамотності населення, правосвідомості учасників відносин онлайн-кредитування, що варто вважати одним із ключових факторів для ефективного захисту прав боржників.
Недостатня обізнаність споживачів щодо своїх прав та обов'язків у кредитних правовідносинах робить їх вразливими до зловживань та стає підставою шахрайства в цифровому світі. Отже, розвиток освітніх правових та фінансових програм та інформаційних кампаній має стати невід'ємною частиною стратегії захисту прав споживачів у цифрову добу.
Окрема увага приділяється в роботі вивченню матеріалів судової практики з питань захисту прав боржників у відносинах кредитування в цифрову добу. У сучасних умовах цифровізації, коли фінансові послуги найчастіше надаються в онлайн форматі, питання ефективного судового захисту прав боржників набуває особливої актуальності. В роботі розглядаються основні правові норми національного законодавства України, що регламентують захист прав
боржників у судах, включаючи положення Цивільного процесуального кодексу України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Аналізується практика застосування цих норм у вирішенні спорів, що виникають у сфері онлайн кредитування, зокрема питання щодо правомірності умов договорів, обсягу відповідальності сторін та порядку вирішення спорів. Особлива увага приділяється питанням доступності судового захисту для боржників, включаючи можливість подання електронних доказів, використання
електронного документообігу та проведення судових засідань в онлайн форматі. Досліджується також роль спеціалізованих судових органів та інстанцій, що займаються розглядом спорів у сфері цифрових фінансових послуг.
Частково аналізуються переваги та недоліки існуючої судової практики, зокрема ефективність судових рішень з питань захисту прав боржників та забезпечення виконання цих рішень. Крім того, частково розглядаються альтернативні методи вирішення спорів, такі як автоматизація судових процесів, медіація, третейські суди, які можуть слугувати ефективним доповненням до системи судового захисту. Визначаються умови та процедури застосування цих методів у сфері кредитних правовідносин. Надаються рекомендації щодо вдосконалення судових та позасудових механізмів захисту прав боржників в умовах цифрової доби. Пропонуються зміни до чинного
законодавства, спрямовані на підвищення ефективності та доступності судового захисту, а також на інтеграцію міжнародних стандартів у національну правову систему.