eNUOLAIR

Репозитарій (відкритий електронний архів) Національного університету «Одеська юридична академія»

Ласкаво просимо до Електронного архіву Національного університету «Одеська юридична академія».
Архів містить електронні версії наукових публікацій та навчально-методичних розробок наукових співробітників, викладачів та аспірантів університету.
Проект реалізовано на базі програмного забезпечення DSpace© та підтримується Науковою бібліоте кою НУ «Одеська юридична академія».

Communities in DSpace

Select a community to browse its collections.

Now showing 1 - 5 of 17

Recent Submissions

Collective Responsibility for the Creation of Foreseeable Risk in the Protection of Ukraine's Sovereignty and Territorial Integrity
(Elsevier, 2026) Туляков, Вячеслав Олексійович; Туляков, В. О.; Tuliakov, Viacheslav O.
Russia's full-scale armed aggression against Ukraine has transformed the protection of sovereignty and territorial integrity from a largely doctrinal problem into a practical test of the entire system of constitutional and international legal guarantees. This article develops and critically examines a proposed doctrine of collective responsibility for the creation of foreseeable risk, applied to the operation of Russia's "shadow fleet" - a multilevel network of state organs, state enterprises, private operators, shipowners, insurers, financial intermediaries and flag states that jointly sustains the war economy. The proposal reframes the object of legal assessment: rather than assessing only a completed wrongful act, it directs attention to the prior process of consciously constructing a system of heightened, foreseeable risk, and correspondingly extends the content of the due diligence obligation. This article situates the proposal within the general law of state responsibility (ARSIWA, the "effective control" test of Nicaragua and Bosnia Genocide) and then subjects its extension to individual criminal responsibility to critical scrutiny from three angles: the doctrine of complicity in international criminal law, the structure of the crime of aggression, and the theory of endangerment offences. It argues that Article 25(3)(d) of the Rome Statute (participation in a group acting with a common purpose) is the closest available doctrinal bridge for the network structure described, but that it still requires a predicate offence and cannot ground liability for "participation in a system" as such. It further argues that the leadership clause (Article 8bis(1)) structurally excludes shipowners, insurers and flag states from liability for aggression itself, confining their possible responsibility to complicity in war crimes or environmental crimes. Finally, it shows that shifting the object of assessment to risk-creation imports, without an existing legal basis, the continental doctrine of concrete endangerment offences (konkrete Gefährdungsdelikte) into a body of law built entirely on result crimes, and proposes that codification through the optional annexes of the 2023 Ljubljana–The Hague Convention offers the most realistic pathway, notwithstanding that instrument's own stalled ratification and its exposure to the same legitimation pressures currently directed at the International Criminal Court. Повномасштабна збройна агресія Росії проти України перетворила захист суверенітету та територіальної цілісності з переважно доктринальної проблеми на практичне випробування всієї системи конституційних та міжнародно-правових гарантій. У цій статті розробляється та критично розглядається запропонована доктрина колективної відповідальності за створення передбачуваного ризику, застосована до функціонування російського «тіньового флоту» – багаторівневої мережі державних органів, державних підприємств, приватних операторів, судновласників, страховиків, фінансових посередників та держав прапора, яка спільно підтримує воєнну економіку. Пропозиція переосмислює об'єкт правової оцінки: замість того, щоб оцінювати лише завершене протиправне діяння, вона звертає увагу на попередній процес свідомого конструювання системи підвищеного, передбачуваного ризику та відповідно розширює зміст зобов'язання належної обачності. У цій статті пропозиція розміщується в рамках загального права державної відповідальності (ARSIWA, тест «ефективного контролю» геноциду в Нікарагуа та Боснії), а потім піддається критичному розгляду її поширення на індивідуальну кримінальну відповідальність з трьох точок зору: доктрина співучасті в міжнародному кримінальному праві, структура злочину агресії та теорія злочинів, пов'язаних із загрозою. У ньому стверджується, що стаття 25(3)(d) Римського статуту (участь у групі, що діє зі спільною метою) є найближчим доступним доктринальним містком для описаної мережевої структури, але вона все ще вимагає предикатного правопорушення і не може обґрунтовувати відповідальність за «участь у системі» як таку. Далі стверджується, що положення про лідерство (стаття 8bis(1)) структурно виключає судновласників, страховиків та держави прапора від відповідальності за саму агресію, обмежуючи їхню можливу відповідальність співучастю у воєнних злочинах або злочинах проти довкілля. Нарешті, він показує, що перенесення об'єкта оцінки на створення ризику імпортує, без існуючої правової основи, континентальну доктрину конкретних злочинів, що становлять загрозу (konkrete Gefährdungsdelikte), у сукупність законів, повністю побудованих на злочинах, пов'язаних з наслідками, і пропонує, щоб кодифікація через факультативні додатки Люблянсько-Гаазької конвенції 2023 року пропонувала найбільш реалістичний шлях, незважаючи на затримку ратифікації цього документа та його вплив на той самий легітимізаційний тиск, який зараз чиниться на Міжнародний кримінальний суд.
Нерозв'язаний вузол юрисдикційних розривів: розвиток світового кримінального права та євроінтеграція України
(Харків, 2026) Туляков, Вячеслав Олексійович; Туляков, В. О.; Tuliakov, Viacheslav O.
Стаття об'єднує чотири взаємопов'язані дослідницькі нитки в єдину аналітичну рамку. Перша, аргументація Дж. А. Е. Верваеле щодо необхідності Європейського кримінального суду у контексті розвитку європейського простору захисних зобов'язань та дефіцитів судового контролю над Європейською прокуратурою (ECCJCLCJ, Brill, 2026). Друга, концептуальна рамка «відсутнього третього» П. Кайейро між Європейським кримінальним правом та міжнародним кримінальним правом з урахуванням транснаціонального кримінального права як режиму, що займає нормативний простір між ними, не маючи власного правозастосувального органу. Третя, авторська доктрина відповідальності колективних суб'єктів у кримінальному праві, що виявляє структурну недостатність індивідуалістичної парадигми щодо гібридних колективних акторів корпорацій, алгоритмічних систем управління та транснаціональних мереж. Четверта, аналіз справи C-292/23 EPPO v I.R.O and F.J.L.R. та її значення як ілюстрації архітектурних дефіцитів чинної системи судового контролю над Європейською прокуратурою крізь призму еволюційної лінії кейсів Greek Maize, Taricco, PIF Directive C-292/23.Статус кандидата на членство в Євросоюзі, наданий Україні у червні 2022 року, а також відкриття переговорного процесу 25 червня 2024 року вивели питання наближення українського кримінального права до стандартів acquis communautaire з площини наукової дискусії у площину поточного правотворчого порядку денного. Глава 23 «Судова система і фундаментальні права» та глава 24 «Юстиція, свобода і безпека» становлять серцевину тесту на правову зрілість держави-кандидата. Цей контекст посилюється тим, що Україна вступає в інтегрований простір в умовах масового переміщення населення, системних порушень прав людини й очікуваного після завершення воєнних дій припливу транснаціональних розслідувань. Показано, що питання Європейського кримінального суду не може бути вирішено без одночасного подолання двох системних розривів: нормативного (між широтою транснаціонального кримінального права та вузькістю міжнародного кримінального права) і доктринального (відсутність уніфікованого стандарту організаційної вини). Стаття розширює аналіз у трьох додаткових вимірах: (а) чотири несучі конструкції acquis кримінальної юстиції Хартія основних прав, стаття 83 ДФЄС, ne bis in idem і принцип пропорційності аналізуються як взаємопов'язана нормативна система; (б) практика Суду справедливості (Greek Maize, Taricco I та II, C-292/23, Åkerberg Fransson, Aranyosi/Căldăraru, LM, Menci) ілюструється через ключові кейси; (в) сформульовано конкретні рекомендації для законодавця, Верховного Суду, антикорупційних органів та Вищої ради правосуддя. Для України в процесі євроінтеграції ці розриви набувають операційного, а не лише теоретичного виміру. This article integrates four interconnected research threads into a unified analytical framework. The first is the argument advanced by J.A.E. Vervaele for a European Criminal Court in the context of the European Area of Protective Obligations and the systemic deficit of judicial oversight over the European Public Prosecutor’s Office. The second is the conceptual framework of the "absent third" proposed by P. Caeiro between European Criminal Law and International Criminal Law, with transnational criminal law occupying the normative space between them without its own enforcement organ. The third is the author’s doctrine of liability of collective subjects in criminal law. The fourth is an analysis of Case C-292/23 EPPO v I.R.O and F.J.L.R. as an illustration of the architectural deficits of the current system of judicial oversight over the European Public Prosecutor’s Office, examined through the prism of the evolutionary line Greek Maize Taricco PIF Directive C-292/23. Ukraine’s candidate status, granted in June 2022, and the opening of accession negotiations on 25 June 2024, have elevated the approximation of Ukrainian criminal law to acquis communautaire standards from the plane of academic discussion to the plane of the current legislative agenda. Chapter 23 and Chapter 24 constitute the core of the legal maturity test for a candidate state. This context is reinforced by the fact that Ukraine is entering the integrated area under conditions of mass displacement, systemic human rights violations, and the anticipated influx of transnational investigations following the end of hostilities. The article demonstrates that the question of the European Criminal Court cannot be resolved without simultaneously overcoming two systemic gaps: the normative gap and the doctrinal gap (absence of a unified standard of organisational fault). The article further develops the analysis in three additional dimensions: (a) the four load-bearing elements of EU criminal justice acquis the Charter of Fundamental Rights, Article 83 TFEU, ne bis in idem, and the proportionality principle are analysed as an interconnected normative architecture; (b) CJEU case law (Greek Maize, Taricco I and II, C-292/23, Åkerberg Fransson, Aranyosi/Căldăraru, LM, Menci, bpost, Lin) is examined through key case studies; (c) concrete recommendations are provided for national reform actors. For Ukraine, these systemic ruptures have not merely theoretical but direct operational significance.
Розділ 1. Судові витрати в цивільному судочинстві: європейські стандарти та національні тенденції розвитку
(Одеса : Фенікс, 2026) Голубєва, Неллі Юріївна; Голубєва, Н. Ю.
У дослідженні здійснено комплексний науково-правовий аналіз засад визначення судових витрат та їх розподілу між сторонами в низці зарубіжних юрисдикцій та Україні. Досліджено засади відшкодування судових витрат в Німеччині, Австрії, Франції, Італії, Великобританії, США та Канаді та зроблено висновок, що можливість стягнення судових витрат зі сторони, що програла або, яка зловживає, – важливий інструмент досягнення справедливості в судовому процесі, механізм реагування на неправильну поведінку сторони в матеріальних відносинах чи процесуальних відносинах, що впливає на економічні інтереси сторони, яка порушила права іншої. Проаналізовано законодавчі підходи щодо вільності встановлення гонорарів судових представників та можливістю їх перерозподілу в різних країнах. Порівняльний аспект дозволив обґрунтовано позицію, що Україна може бути віднесена до країн із досить детальним регулюванням судових витрат в процесуальному законодавстві, вільним визначенням вартості послуг адвокатів, можливістю покласти витрати на сторону, яка програла, наявністю механізмів реакції на недобросовісну поведінку перерозподілом судових витрат тощо. Проаналізовано нові механізми фінансування судових витрат у судових процесах розвинутих країн: фінансування судових процесів третіми сторонами, угоди про умовну винагороду, страхування юридичних витрат. Досліджено законодавство України щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу між сторонами в Україні, виявлено проблеми та шляхи їх вирішення. Обґрунтовано необхідність удосконалення національного законодавства з метою забезпечення ефективної реалізації процесуальних прав.
Розділ 2. Вплив європейських стандартів судочинства на судові рішення у цивільних справах
(Одеса : Фенікс, 2026) Андронов, Ігор Володимирович; Андронов, І. В.
Дане наукове дослідження присвячене встановленню характеру впливу деяких європейських стандартів справедливого судочинства на судові рішення, ухвалені в порядку цивільного судочинства. Проаналізовано особливості дії принципу верховнества права та його складових елементів (законності, справедливості, юридичної визначеності та пропорційності) у цивільному процесі, зокрема, його вплив на порядок ухвалення, форму, зміст, а також інші характеристики судових рішень у цивільних справах. Охарактеризовано деякі види судових рішень у контексті порівняльного аналізу їх правового регулювання в Україні та окремих країнах Європейського Союзу (Німеччині, Франції, Італії та Польщі). Серед них: заочне рішення, додаткове рішення, часткове рішення та попереднє (проміжне) рішення. Досліджено процесуальний порядок ухвалення судового рішення в умовах оновленого процесуального законодавства, тобто після скасування інституту нарадчої кімнати. Встановлено характер впливу інституту нарадчої кімнати на вирішення таких завдань як забезпечення реалізації принципу безперервності судового розгляду справи та забезпечення таємниці ухвалення судового рішення. Досліджено порядок ухвалення судового за процесуальним законодавством таких європейських країн як Польща, Італія та Франція, а також окремі особливості порядку ухвалення судових рішень Європейським судом з прав людини. Встановлено зміст концепції (принципу) res judicata в країнах континентального права, а саме – країнах ЄС. Основний акцент зроблено на порівнянні правового регулювання дії принципу res judicata в Україні та таких європейських країнах як Німеччина, Франція, Італія та Польща. Визначено співвідношення понять «res judicata», «остаточність судового рішення» та «законна сила» судового рішення. Зроблено висновок, що що категорії «остаточність судового рішення» та «res judicata», які використовуються у закордонній юридичній літературі та судовій практиці, зокрема, у практиці Європейського суду з прав людини, є нічим іншим, як аналогом вітчизняної категорії «законна сила» судового рішення. Наявність деяких відмінностей та нюансів інтерпретації залежить виключно від різниці у наукових поглядах окремих науковців, існуванням різних наукових течій та специфіці правового регулювання цих правових явищ у різних країнах.
Розділ 3. Участь дитини в цивільному судочинстві України: європейські стандарти та національні тенденції розвитку
(Одеса : Фенікс, 2026) Волкова, Наталія Василівна; Волкова, Н. В.
У дослідженні здійснено комплексний науково-правовий аналіз процесуальних гарантій участі дитини у цивільному судочинстві України крізь призму національного законодавства та європейських стандартів. Досліджено понятійно-категоріальний апарат «дитина», «особа», «правовий статус» і «процесуальна правосуб’єктність», розкрито особливості цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності дитини. Проаналізовано законодавство України щодо права дитини на звернення до суду, участь у розгляді справ і висловлення власної думки у судовому засіданні, а також практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Обґрунтовано необхідність удосконалення національного законодавства з метою забезпечення ефективної реалізації права дитини бути заслуханою та захисту її найкращих інтересів у цивільному судочинстві. Проаналізовано доктринальні підходи до розуміння змісту найкращих інтересів дитини та національне законодавство України. Обґрунтовано необхідність індивідуалізованої оцінки найкращих інтересів дитини з урахуванням загальних і спеціальних критеріїв залежно від категорії справи та особливостей дитини. Досліджено міжнародний механізм захисту прав та інтересів дитини у цивільному судочинстві з акцентом на роль Європейського суду з прав людини як ключової інституції міжнародного судового захисту. Проаналізовано зміст і структуру міжнародно-правових гарантій доступу дитини до правосуддя, особливості застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини у справах, що стосуються захисту прав та інтересів дитини.