Визначення меж парламентської компетенції як запоруки обмеження державної влади

Abstract

У статті автор здійснює аналіз меж парламентської компетенції як запоруки обмеження державної влади. Питання щодо меж діяльності парламенту є дуже актуальним у науці конституційного права. Важливо знати, що законодавцю заборонено (відповідно, що дозволено) природою суспільних відносин, що може порушити стабільність правової системи, зруйнувати умови, за яких люди можуть нормально будувати свої взаємини. Зважаючи на це, треба визначити, якою має бути діяльність, що відповідає реальним потребам учасників суспільних відносин і природі останніх. Інакше кажучи, йдеться про заборонені межі, «кордони», переступати які парламент не має права. Автор наводить історичну парадигму підходів до зазначеного питання. Починаючи з античних філософів – Платона й Арістотеля, розрізняли поняття «суспільство» і «держава», тому в їх вченнях питання про межі діяльності законодавця як наукова проблема не ставилася. В епоху Відродження філософ Джон Лок спирався на те, що влада законодавчого органу ніколи не може сягати далі, ніж це необхідно для загального блага. Представник німецької класичної філософії, Ґеорґ Геґель вважав, що впливу з боку законодавця можуть бути піддані лише зовнішні сторони суспільних відносин. Дуже ґрунтовним підходом щодо досліджуваного питання відзначився Вільгельм фон Гумбольдт. Питання про межі діяльності держави В. Гумбольдт вирішував, виходячи з аналізу її цілей. Гумбольдт – прихильник того, щоб держава в своїй діяльності не виходила за межі, які поставлені необхідністю запобігати небезпеці, що загрожує громадянам як від внутрішніх, так і від зовнішніх ворогів. Таким чином, призначення законодавця полягає в тому, щоб надати громадянам цілковиту свободу. Підсумовуючи, автор доходить висновків, що в правовій державі законодавець не може претендувати на безконтрольну законотворчість. Завдання юридичної науки і практики конституційного права - знайти і сформулювати межі діяльності законодавця, створити соціально-політичні, організаційні та правові механізми контролю за їх дотриманням.

In the article the author analyzes the limits of parliamentary competence as a guarantee of limiting state power. The question of the limits of parliamentary activity is very relevant in the science of constitutional law. It is important to know that the legislator is forbidden (respectively, what is allowed) by the nature of public relations, which can disrupt the stability of the legal system, destroy the conditions under which people can build their relationships. Based on this, it is necessary to determine what should be the activities that meet the real needs of participants in public relations and the nature of the latter. In other words, we are talking about forbidden borders, “borders”, which the parliament has no right to cross. The author gives a historical paradigm of approaches to this issue. Beginning with the ancient philosophers – Plato and Aristotle, distinguished between the concepts of “society” and “state”, so in their teachings the question of the limits of the legislator as a scientific problem was not raised. In the Renaissance, the philosopher John Locke assumed that the power of the legislature could never go beyond what is necessary for the common good. A representative of German classical philosophy, Georg Hegel believed that the influence of the legislator can be exposed only to external aspects of social relations. Wilhelm von Humboldt took a very thorough approach to the research question. The question of the limits of the state W. Humboldt decided based on the analysis of its goals. Humboldt is a supporter of the state not to go beyond the limits set by the need to prevent the danger that threatens citizens from both internal and external enemies. Thus, the purpose of the legislator is to give citizens complete freedom. Summing up, the author comes to the conclusion that in a state governed by the rule of law, the legislator cannot claim uncontrolled lawmaking. The task of legal science and practice of constitutional law is to find and formulate the limits of the legislator’s activity, to create socio-political, organizational and legal mechanisms of control over their observance.