Генезис розвитку діяльності приватного виконавця як суб’єкта примусового виконання судових рішень та рішень інших органів

Abstract

Запропоновано еволюцію правового регулювання діяльності приватних виконавців поділити на такі періоди: I. Період княжої доби (Х–ХVІІ століття), характерним було таке: 1) відсутність єдиного підходу до назви осіб, що виконують судові рішення, зокрема: «пристав», «судовий виконавець», «ябедник», «чолобитник», «дитячий»; 2) делегування частки повноважень щодо виконання рішень суддів; 3) обиралися із числа звичайних громадян суддями, шефеннами, а не князями; 4) виконувалися лише судові рішення; 5) не мали права застосувати примус у цілях виконання своїх обов’язків; 6) були підконтрольними судді. ІІ. Імператорський період (XVII–XIX століття), характеризується такими рисами: 1) відбувається тотальне нівелювання ролі та функцій недержавних виконавців; 2) утворюються офіційні посади судових приставів, тобто осіб, які перебували вже на державній службі, до того ж такі пристави поділялися на групи: 1) судові пристави – виконували лише рішення судів; 2) пристави, які виконували рішення імператора; 3) недержавні пристави – виконували другорядну, допоміжну функцію. ІІІ. Радянський період (ХІХ–ХХ століття), наступив період розбалансованості системи інституту примусового виконання судових та рішень інших органів. Судових виконавців призначають народні комісаріати через краєві і обласні ради депутатів трудящих, а пізніше Міністерство юстиції союзної чи автономної республіки. Знову ж таки спостерігається одновекторність спрямування їх на виконання лише рішень суддів. Немає законодавчо визначеного поділу виконавців на державні та недержавні. ІV. Сучасний період – чітке, нормативно визначене розмежування інститутів державного виконавця та приватного виконавця. Визначено, що в Україні діє змішана модель примусового виконання судових та інших юрисдикційних рішень є невід’ємною частиною реформи судової системи. Інститут приватних виконавців зазнав трансформаційних перетворень, які виявлялися не лише у зміні підпорядкування, а й в офіційному визнанні їхнього правового статусу.It is proposed to divide the evolution of legal regulation of private executors into the following periods: I. Period of the princely period (from X–XVII centuries) was characterized by: petitioner, children’s; 2) delegation of part of the authority to implement the decisions of judges; 3) were elected from among ordinary citizens by judges, chiefs, not princes; 4) only court decisions were executed; 5) did not have the right to use coercion in order to perform their duties; 6) were under the control of judges. ІІ. The imperial period (from the XVII–XIX centuries) is characterized by the following features: 1) there is a total leveling of the role and functions of non-state performers; 2) official positions of bailiffs are formed, i.e. persons who have already been in the civil service, and such bailiffs were divided into two groups: I. bailiffs – executed only court decisions; ІІ. Bailiffs who carried out the decisions of the emperor; 3) non-state bailiffs performed a secondary, auxiliary function. III. The Soviet period (XIX–XX centuries) came a period of imbalance in the system of enforcement of court and decisions of other bodies. Bailiffs are appointed by people’s commissariats through regional and oblast Soviets of Workers’ Deputies, and later by the Ministry of Justice of the Union or Autonomous Republic. Again, there is one vector of direction of executors in the direction of execution only of judges’ decisions. There is no legally defined division of performers into state and non-state. IV. The modern period is a clear normatively defined distinction between the institutions of state performer and private performer.It is determined that in Ukraine there is a mixed model of enforcement of court and other jurisdictional decisions and is an integral part of judicial reform. The institute of private performers underwent transformational transformations, which were manifested not only in the change of subordination, but also in the official recognition of their legal status.Предложено эволюция правового регулирования деятельности частных исполнителей разделить на следующие периоды: I. Период княжества (Х-ХVІІ века), характерно следующее: 1) отсутствие единого подхода к названию лиц, выполняющих судебные решения, в частности: «пристав», «судебный исполнитель »,« ябедник »,« челобитчик »,« детский »; 2) делегирование части полномочий по выполнению решений судей; 3) избирались из числа обычных граждан судьями, шефеннами, а не князьями; 4) выполнялись только судебные решения; 5) не имели права применить принуждение в целях выполнения своих обязанностей; 6) были подконтрольны судьи. ІІ. Императорский период (XVII-XIX века), характеризуется следующими чертами: 1) происходит полное нивелирование роли и функций негосударственных исполнителей; 2) образуются официальные должности судебных приставов, то есть лиц, которые находились уже на государственной службе, к тому же такие приставы делились на группы: 1) судебные приставы - выполняли лишь решения судов; 2) приставы, которые выполняли решение императора; 3) негосударственные приставы - выполняли второстепенную, вспомогательную функцию. ІІІ. Советский период (ХIХ-ХХ века), наступил период разбалансированности системы института принудительного исполнения судебных и решений других органов. Судебных исполнителей назначают народные комиссариаты через краевые и областные советы депутатов трудящихся, а позже Министерство юстиции союзной или автономной республики. Опять же наблюдается одновекторность направления их на выполнение только решений судей. Нет законодательно определенного разделения исполнителей на государственные и негосударственные. ІV. Современный период - четкое нормативно определено разграничение институтов государственного исполнителя и частного исполнителя. Определено, что в Украине действует смешанная модель принудительного исполнения судебных и иных юрисдикционных решений является неотъемлемой частью реформы судебной системы. Институт частных исполнителей потерпел трансформационных преобразований, которые оказывались не только в изменении подчинения, но и в официальном признании их правового статуса.