Виявлення та розслідування контрабанди культурних цінностей

Abstract

Дисертація є першим у науці криміналістки спеціальним комплексним дослідженням особливостей виявлення та розслідування контрабанди культурних цінностей з урахуванням сучасних умов. У дисертації внаслідок системного визначення стану наукової розробки проблем виявлення та розслідування контрабанди культурних цінностей критично переосмислено існуючі криміналістичні доктрини та адаптовано їх до сучасних безпекових викликів. Доведено недостатність традиційних підходів до ідентифікації предмета злочину без інтеграції методів мистецтвознавчої експертизи та цифрового простеження походження об’єктів. Аналіз наявних наукових точок зору дозволив визначити поняття «культурні цінності» як предмету злочинного посягання у якості цілісної сукупності матеріальних і нематеріальних результатів людської діяльності та природних об’єктів, які через свою історичну, наукову, художню чи етнографічну значущість є унікальним свідченням розвитку цивілізації на різних етапах її існування. Будучи невід’ємною частиною культурної спадщини, ці об’єкти – від архітектурних пам’яток і творів мистецтва до архівних документів та рідкісних природних зразків – мають особливе суспільне, національне або світове значення, а тому потребують обов’язкової охорони, збереження та відтворення задля передачі наступним поколінням незалежно від їхнього місцезнаходження чи форми власності. З урахуванням предметно-змістовних характеристик та криміналістичного значення культурних цінностей у кримінальному провадженні, їх класифіковано за: матеріальною формою; історико-культурною цінністю; рівнем складності ідентифікації; специфікою правового режиму легалізації; джерелом походження; способом обігу; ступенем криміналістичної значущості; особливостями механізму злочинного набуття; характером умов зберігання та транспортування; розміром та наявністю можливості фрагментування (розбирання). Зазначено, що обстановка вчинення контрабанди культурних цінностей є складною динамічною системою просторово-часових, правових та матеріальних факторів, що не лише формують фон злочину, а й виступають головним джерелом криміналістично значущої інформації. Вона безпосередньо детермінує вибір способу переміщення культурних цінностей – від використання офіційних митних пунктів із підробкою документів до нелегальних маршрутів через «зелені» кордони чи зони воєнних дій, де правовий режим зазнав деформації. Акцентовано увагу на тому, що ключове значення має нерозривний зв’язок місця та часу, оскільки вибір конкретних локацій (контрольованих, окупованих чи транзитних зон) та специфічних періодів (нічний час, зміна нарядів, святкові дні) дозволяє злочинцям мінімізувати ризики викриття. На підставі результатів узагальнення наукових точок зору, а також власного практичного досвіду автора, зроблено висновок, що спосіб вчинення контрабанди культурних цінностей є цілісною та багаторівневою моделлю детермінованих дій, що розгортається через три взаємопов’язані етапи: стратегічну підготовку, безпосереднє фізичне переміщення та подальше маскування слідів. При цьому наголошено, що на етапі підготовки правопорушники реалізують комплекс інтелектуальних та організаційних заходів, що включають інформаційно-аналітичний підбір ліквідних об’єктів із залученням фахівців, документальне фальшування експертних висновків і дозволів, а також ретельне логістичне планування з облаштуванням тайників та створенням фіктивної історії походження предмета. Окремо підкреслено, що безпосереднє вчинення злочину характеризується багатогранністю методів подолання митного кордону: від особистого приховування культурних цінностей на тілі чи в багажі та використання «необізнаних» поштових кур’єрів до складних схем маскування цінностей під предмети масового вжитку, зловживання дипломатичними каналами або незаконного перетину кордону поза пунктами пропуску, особливо в зонах збройних конфліктів. Таким чином, завершальний етап приховування спрямований на остаточну легалізацію здобутого майна через «сірі» онлайн-аукціони, інтеграцію об’єктів у приватні колекції під виглядом сімейних реліквій, використання транзитних ланцюгів для розірвання зв’язку з країною походження, а також технічну деформацію зовнішнього вигляду культурних цінностей задля унеможливлення їхньої ідентифікації за базами розшуку. Необхідність прогностичної оцінки трансформації способів контрабанди в умовах збройного конфлікту, дозволило виокремити нові закономірності слідоутворення, зумовлені руйнацією офіційних облікових систем, евакуацією музейних фондів та використанням зон бойових дій як транзитних коридорів. Сформовано сучасний типовий криміналістичний профіль контрабандиста культурних цінностей, який характеризується високим рівнем соціальної адаптації та інтелектуальною підготовкою, що суттєво відрізняє його від загальнокримінального злочинця. Зазначено, що це переважно особи зрілого віку (25–45 років) із вищою освітою та професійним досвідом у сферах логістики, мистецтвознавства або зовнішньоекономічної діяльності, що дозволяє їм фахово маніпулювати документами та процедурами контролю. При цьому зазначено, що соціально-демографічна структура профілю зазнала трансформацій з 2022 року: при домінуванні чоловіків (62%) спостерігається зростання частки жінок майже до 40 років, що зумовлено правовими обмеженнями воєнного стану та використанням статусу біженця для маскування вивезення артефактів під виглядом особистих речей. Акцентовано, що психологічний портрет такого правопорушника базується на раціональному прагматизмі, де контрабанда сприймається як високоприбутковий інвестиційний проєкт із прорахованими ризиками, а зовнішня законослухняність поєднується з глибоким знанням «слабких місць» митної системи. Окремо мотиваційну сферу визначено стійкою корисливою орієнтацією, причому найбільш небезпечним залишається «професійний» тип (антиквари, дилери), які діють у складі організованих груп. Зроблено висновок, що у сучасних умовах профіль еволюціонував у бік дистанціювання та адаптивності, що проявляється у переході на наземні маршрути, активному використанні поштових сервісів та залученні необізнаних третіх осіб задля мінімізації ризику особистого затримання та професійної мімікрії під сумлінного громадянина. Аналіз матеріалів слідчої та судової практики, дозволив стверджувати, що сучасна організована злочинна діяльність у сфері обігу культурних цінностей являє собою ієрархічно структуровану та технологічно адаптовану систему, що базується на функціонуванні різнорівневих угруповань: від малих епізодичних груп і стійких спеціалізованих ОЗУ (універсальних або вузькопрофільних) до розгалужених міжрегіональних та транснаціональних мереж, а також гібридних структур, інтегрованих у легальний антикварний бізнес, та багатопрофільних злочинних організацій. При цьому ефективність таких об’єднань забезпечується чітким розподілом ролей між широким колом учасників, де ключову роль відіграє організатор-координатор, який керує мережею, що включає безпосередніх виконавців крадіжок, скупників антикваріату та пошуковців («чорних археологів»), а також замовників-колекціонерів, які формують попит. Окремо зазначено, що важливою складовою латентності цих схем є залучення інтелектуального блоку – фахівців-мистецтвознавців, експертів та реставраторів для документальної та фізичної фальсифікації об’єктів, а також професійних кур’єрів, логістів і технічних спеціалістів, які забезпечують приховане транспортування артефактів. Безперешкодність переміщення часто гарантується корумпованими посадовцями митних і прикордонних органів, тоді як фінансові оператори відповідають за легалізацію доходів через цифрові активи та офшорні структури. Зосереджено увагу на тому, що виявлення контрабанди культурних цінностей є складним багатоаспектним процесом, що становить фундамент усієї системи протидії злочинним посяганням на національну спадщину та поєднує в собі стратегічні завдання правоохоронної розвідки з тактичним інструментарієм оперативного пошуку, який визначається як цілеспрямована діяльність уповноважених підрозділів із систематичного виявлення, аналізу та розпізнання оперативно значущої інформації про предмет контрабанди, про суб’єктів і їх кримінальні зв’язки, про канали та способи переміщення, фінансові операції та легалізацію (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, попит і ринки збуту, корупційні ризики та інші умови, що сприяють вчиненню контрабанди культурних цінностей. Аргументовано, що застосування засобів оперативного пошуку дозволяє не лише локалізувати сталі маршрути та зони підвищеного ризику, зокрема в умовах воєнного стану та на територіях бойових дій, а й ідентифікувати суб’єктів оперативного інтересу – від окремих контрабандистів до розгалужених ОЗУ та корумпованих посадовців, які забезпечують їхню діяльність. Водночас розвідувальна функція забезпечує стратегічне прогнозування криміногенної ситуації, дозволяючи своєчасно нейтралізувати соціальні та організаційні чинники, що сприяють незаконному обігу культурних цінностей, та припиняти інтеграцію вітчизняних злочинних груп у міжнародні контрабандні мережі. Обґрунтовано, що виявлення контрабанди культурних цінностей вимагає повної конвергенції оперативно-розшукових, криміналістичних та митних методів, де отримання первинних даних трансформується у доказову базу для ініціювання досудового розслідування і стає динамічною інтелектуально-аналітичною системою, спрямованою на випередження дій злочинних угруповань, документування їхньої діяльності та створення належних умов для неминучості кримінального переслідування з метою фізичного збереження та повернення об’єктів культурної спадщини під контроль держави. Враховуючи, що під оперативно-розшуковою ситуацією визначається сукупність об’єктивних і суб’єктивних умов, що склалися на певному етапі оперативно-розшукової діяльності, які характеризують стан криміногенної події, рівень та зміст наявної оперативної інформації, особливості оперативної обстановки, а також реальні можливості оперативних підрозділів щодо здійснення комплексу оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення, попередження, припинення та документування фактів незаконного переміщення культурних цінностей через митний кордон України, виділено наступні типові оперативно-розшукові ситуації: ситуація обмеженої оперативної поінформованості працівників правоохоронних органів; ситуація наявності даних про предмет контрабанди без встановлення кола причетних осіб; ситуація встановлення осіб оперативного інтересу за відсутності підтверджених даних про предмет контрабанди; ситуація активної підготовки до вчинення контрабанди культурних цінностей; ситуація приховування злочинної діяльності, за якої контрабанда культурних цінностей уже вчинена. Зазначено, що такі типові оперативно-розшукові ситуації обумовлюють формування системи типових оперативно-тактичних завдань, вирішення яких забезпечує ефективне виявлення, попередження, припинення та документування контрабанди культурних цінностей. Розуміючи під типовими слідчими ситуаціями, що виникають під час розслідування контрабанди культурних цінностей, узагальнені наукові моделі найбільш імовірних інформаційних, організаційних і тактичних умов, що складаються на певному етапі досудового розслідування та відображають стан наявних відомостей про обставини кримінального правопорушення, коло причетних осіб, предмет контрабанди, способи його переміщення й приховування, а також визначають особливості діяльності суб’єктів, залучених до здійснення досудового розслідування, систематизовано типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування із виокремленням тактичних завдань, версій та напрямів (ситуація 1 - контрабанда культурних цінностей шляхом прихованого переміщення з маскуванням предмета; ситуація 2 - контрабанда культурних цінностей шляхом використання підроблених або незаконно отриманих дозвільних документів; ситуація 3 - контрабанда культурних цінностей з використанням міжнародних поштових та кур’єрських відправлень; ситуація 4 - контрабанда культурних цінностей через дипломатичні або гуманітарні канали прикриття; ситуація 5 - контрабанда культурних цінностей з попереднім незаконним набуттям; ситуація 6 - контрабанда культурних цінностей, незаконно вилучених на тимчасово окупованих територіях України); та подальшого етапу розслідування (ситуація 1 - ситуація мінімальної (пасивної) протидії, ситуація 2 - ситуація активної доказової протидії, ситуація 3 - ситуація протидії розслідуванню контрабанди культурних цінностей з боку організованих злочинних угруповань). Акцентуючи увагу на важливості налагодженої взаємодії між правоохоронними органами як під час виявлення, запобігання та розслідування контрабанди культурних цінностей, визначено її принципи та уточнено сутність як системно організованої, нормативно врегульованої та узгодженої за метою, завданнями, силами й засобами діяльність уповноважених суб’єктів, яка спрямована на своєчасне виявлення, припинення, документування та розслідування незаконного переміщення культурних цінностей через митний кордон, а також на усунення причин і умов, що цьому сприяють. Обґрунтовано, що ефективність розслідування контрабанди культурних цінностей забезпечується системним застосуванням тактико-криміналістичного інструментарію, спрямованого на розкриття складних механізмів діяльності ОЗУ та ідентифікацію культурних цінностей. При цьому ключовими слідчими (розшуковими) діями у цій категорії кримінальних правопорушень є: огляд (предметів, схованок, документів та транспортних засобів із залученням мистецтвознавців і технічних засобів, як-от рентген-сканери), обшук (приміщень і транспортних засобів для виявлення прихованих цінностей, інструментів маскування та електронних доказів), допит (широкого кола осіб – від підозрюваних та корумпованих посадовців до свідків-очевидців і спеціалістів арт-ринку) та пред’явлення для впізнання (осіб та предметів для встановлення зв’язку між вилученим об’єктом і конкретними учасниками схеми). Наголошено, що розслідування залежить від поєднання спеціальних мистецтвознавчих знань та процесуальних дій, що дозволяє не лише зафіксувати факт злочину, а й нейтралізувати весь ланцюг незаконного обігу національного надбання. Резюмовано, що протидія контрабанді культурних цінностей прямо корелює з рівнем організованості злочинної діяльності: якщо поодинокі факти зазвичай виявляються засобами митного контролю та моніторингу відкритих ресурсів (OSINT), то системна діяльність транснаціональних організованих злочинних угруповань потребує розгортання комплексного тактико-криміналістичного інструментарію. При цьому акцентовано, що ключовим елементом розслідування організованої контрабанди є застосування негласних слідчих (розшукових) дій (зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо-, відеоконтроль особи, арешт, огляд і виїмка кореспонденції, спостереження за особою, річчю або місцем, контроль за вчиненням злочину), які дозволяють задокументувати повний ланцюг злочину – від джерела походження артефакту до кінцевого іноземного покупця. Аргументовано, що важливою умовою успіху є залучення до конфіденційного співробітництва осіб, інтегрованих у професійне середовище (арт-дилерів, експертів, працівників поштових служб), що в поєднанні з координаційною роллю слідчого та мобільністю оперативних підрозділів дозволяє вирішити складні тактичні завдання. Дослідження дозволило встановити, що безперервне та системне застосування спеціальних знань під час виявлення та розслідування досліджуваного виду кримінальних правопорушень реалізується через трирівневу модель залучення фахівців. Первинною ланкою є власні спеціальні знання працівників митної служби, що являють собою сукупність професійних навичок і практичного досвіду, які дозволяють на початковому етапі ідентифікувати ознаки культурної цінності об’єктів, виявляти методи їх маскування та розпізнавати поведінкові індикатори правопорушників. На етапі документування вирішальну роль відіграє залучення спеціалістів (мистецтвознавців, археологів, реставраторів), які забезпечують консультативний супровід слідчих дій, надають допомогу у правильній фіксації та попередній ідентифікації вилучених артефактів. Кінцевим етапом формування доказової бази є проведення судових експертиз, серед яких провідне місце посідає мистецтвознавча експертиза, що часто набуває комплексного та ситуаційного характеру та дозволяє не лише підтвердити автентичність і вартість предмета, а й реконструювати механізм злочину (способи пошкодження, маскування або вилучення з фондів), трансформуючи спеціальні знання у процесуальні докази.

Склад разової ради:

Голова ради – Цехан Дмитро Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри оперативно-розшукової та поліцейської діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Гресь Юлія Олегівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри криміналістики, судових експертиз на поліграфології Національного університету «Одеська юридична академія»; Албул Сергій Володимирович, к.ю.н., професор, професор кафедри оперативно-розшукової та поліцейської діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Чорноус Юлія Миколаївна, д.ю.н., професор, професор кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ; Лісніченко Дмитро Вікторович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться 06 червня 2026 року о 9:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА