Правове забезпечення використання віртуальних активів у діяльності суб’єктів господарювання

Abstract

Дисертацію присвячено дослідженню використання віртуальних активів у діяльності суб’єктів господарювання та встановлено закономірність, відповідно до якої ефективність правового регулювання використання віртуальних активів у господарській діяльності перебуває у прямій залежності від рівня законодавчого закріплення елементів їх правового режиму, натомість підзаконне регулювання знижує рівень правової визначеності для суб’єктів господарювання та створює ризик надмірної адміністративної дискреції. Запропоновано розглядати віртуальні активи як особливий вид майна суб’єкта господарювання, здатний бути об’єктом господарського обороту, корпоративних правовідносин і забезпечення виконання господарських зобов’язань, а послуги, які пов’язані з оборотом віртуальних активів, не обмежуються операціями, пов’язаними з переходом прав на такі активи, а охоплюють також діяльність із зберігання, адміністрування, управління та інформаційного супроводу, у зв’язку з чим та з урахуванням регуляторної моделі Регламенту Європейського Союзу про ринки криптоактивів (MiCA) запропоновано розглядати їх як самостійну категорію послуг, пов’язаних з віртуальними активами. Визначено моделі регулювання віртуальних активів, серед яких: континентально-європейська (MiCA), американська функціональна, британська приватноправова, азійська наглядова та з’ясовано, що для України оптимальною є модель, яка забезпечує баланс між системним публічно- правовим контролем, за зразком MiCA, та приватно-правовою визначеністю статусу віртуальних активів. Обґрунтовано розмежування економіко-облікової та юридичної характеристик віртуальних активів, відповідно до якого належність віртуальних активів до нематеріальних активів для цілей бухгалтерського обліку не визначає їх правовий режим як об’єктів майна суб’єкта господарювання та не виключає застосування до нього спеціальних правових механізмів використання у господарському обороті, у зв’язку із чим проведена класифікація доктринальних підходів до правової природи віртуальних активів (майновий, зобов’язально-правовий, «третьої категорії», заснований на контролі), встановлено, що жоден із них не є універсальним, оскільки правова природа конкретного активу залежить від його функціонального призначення, ступеня децентралізації та наявності або відсутності майнових прав, які він посвідчує та на цій підставі обґрунтовано доцільність диференційованого підходу до визначення місця різних видів віртуальних активів у системі об’єктів майнових прав і господарського обороту. Акцентовано на тому, що особливе місце у договірному використанні віртуальних активів займає смарт-контракт як інструмент автоматизації виконання зобов’язань, який забезпечує ефективність і прозорість угод, та доведено, що смарт-контракт не є самостійним видом договору, а становить технологічну форму фіксації та виконання домовленостей сторін, яка за наявності передбачених законом ознак може породжувати господарсько- договірні правовідносини, з урахуванням чого визначено, що алгоритмічна автоматизація виконання смарт-контракту не усуває необхідності застосування традиційних правових інститутів, пов’язаних із дійсністю правочину, правосуб’єктністю сторін та судовим захистом порушених прав. Удосконалено визначення правового статусу емітентів та надавачів послуг, пов’язаних з віртуальними активами, та встановлено, що цей статус не може бути уніфікованим, оскільки визначається видом активу, його функціями та ступенем централізації; виявлено, що запропонована в Україні модель авторизації надавачів послуг є надмірно бюрократично навантаженою порівняно з функціональним підходом, закріпленим у MiCA, та створює передумови для регуляторного арбітражу; а на підставі порівняльного аналізу швейцарського, британського та європейського досвіду доведено доцільність запровадження в українське законодавство правових механізмів щодо визначення моменту внеску віртуального активу до статутного капіталу через категорію «технічно підтвердженого контролю» та закріплення базових параметрів правового режиму безпосередньо на законодавчому рівні, а не делегування їх визначення регулятору. Доведено, що на міжнародному рівні відсутня єдина облікова модель віртуальних активів, а її вибір залежить від класифікації віртуальних активів як нематеріальних активів, запасів або фінансових інструментів і залежить від мети їх утримання та запропонована в Україні проєктна модель, яка має системний характер, проте містить термінологічну невизначеність, ризик надмірного регуляторного навантаження та потребує узгодження правил обліку й оподаткування з принципами правової визначеності та збалансованості.

Склад разової ради:

Голова ради – Подцерковний Олег Петрович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія», член-кореспондент Національної академії правових наук України;

Рецензенти: Возняковська Крістіна Анатоліївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Добровольська Володимира Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Пацурія Ніно Бондовна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри економічного права та економічного судочинства Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Гудіма Тетяна Степанівна, доктор юридичних наук, старший дослідник, заступник завідувача відділу проблем модернізації господарського права та законодавства Державної установи «Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова Національної академії наук України».

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА