Правовий статус учасників виконавчого провадження

Abstract

Дисертація є першим в українській науці виконавчого провадження спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних питань правового статусу учасників виконавчого провадження. У дисертації обґрунтовано, що «суб’єкти виконавчого провадження» є набагато ширшою категорією ніж «учасники виконавчого провадження» та державних, приватних виконавців необхідно віднести до окремої групи, що входять до складу суб’єктів виконавчого провадження, а не до учасників виконавчого провадження. Надано аргументацію щодо недоцільності віднесення суду до кола суб’єктів виконавчого провадження, в силу його правового статусу. Запропоновано виокремити в окрему групу представника як самостійного учасника виконавчого провадження та запровадити надання правничої допомоги у виконавчому провадженні виключно адвокатом, якщо сторона виконавчого провадження є фізичною особою. Конкретизовано, коло осіб, які можуть буди представниками у виконавчому провадженні. Додатково аргументовано про необхідність віднесення до учасників виконавчого провадження орган державної влади, орган місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, якщо за їхньою заявою було розпочато судовий процес та ухвалене відповідне рішення, яке підлягає виконанню у примусовому порядку. Узагальнено існуючі в науковій літературі точки зору щодо класифікації суб’єктів виконавчого провадження. З урахуванням критерія юридичної заінтересованості у вчиненні виконавчих дій та залежно від правового статусу особи у виконавчому провадженні, запропоновано класифікувати суб’єктів виконавчого провадження на наступні види: виконавець (державний, приватний); учасники виконавчого провадження. У свою чергу учасників виконавчого провадження необхідно поділити на: 1) особи, які беруть участь у виконавчому провадженні; 2) представники; 3) інші учасники виконавчого провадження. На підставі аналізу теоретичних розробок та судової практики встановлено, що судовий контроль за виконанням судового рішення є одним із засобів захисту порушених прав, свобод та інтересів сторін виконавчого провадження. А при здійсненні контролю за виконанням судових рішень, при розгляді скарг сторін виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, суд відправляє правосуддя та в наслідок чого ухвалює відповідне рішення. Підтримано змішану модель примусового виконання рішень. Запропоновано на законодавчому рівні поступово розширити обсяг повноважень приватного виконавця щодо примусового виконання окремих рішень, що належать до виконання тільки державним виконавцям. Також обґрунтовано доцільність надання приватному виконавцю право виносити постанову про встановлення тимчасового обмеження прав боржника, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці. Доведено необхідність віднесення помічника приватного виконавця до інших учасників виконавчого провадження з розширенням його повноважень і надання йому право проводити опис майна боржника та представляти інтереси приватного виконавця в державних органах за дорученням приватного виконавця. Обґрунтовано висновок про доцільність надання приватними виконавцями такої послуги як констатація фактів з установленням порядку та меж реалізації цих повноважень на законодавчому рівні. На підставі аналізу теоретичних розробок удосконалено поняття стягувач та боржник у виконавчому провадженні, в частині, що стягувачем є особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, за яким відкрито виконавче провадження, а боржником є особа, на яку покладається обов’язок щодо виконання рішення за виконавчим документом, за яким відкрито виконавче провадження. Конкретизовано коло осіб, які є стягувачами та боржниками у виконавчому провадженні, включаючи фізичну особу- підприємця. У роботі обґрунтовано єдиний концептуальний підхід до розуміння змісту «зловживання правами у виконавчому провадженні» як правопорушення учасників виконавчого провадження (сторін, їхніх представників) при примусовому виконанні рішень, що здійснюється всупереч завданню та принципам виконавчого провадження, у формі діяльності або бездіяльності, з метою отримання певної неправомірної вигоди, наслідком якої є вчинення перешкод щодо примусового виконання рішень або неможливості виконання рішень та заподіяння шкоди правам та інтересам інших учасників виконавчого провадження. У зв’язку з цим запропоновано законодавчо закріпити механізм притягнення сторін та їх представників, у разі зловживання правами до відповідальності. А саме: у випадку встановлення зловживання правами стороною її представником щодо виконання рішень суду, виконавець з власної ініціативи або за клопотанням учасників виконавчого провадження звертається до суду, який видав виконавчий документ для притягнення їх до відповідальності. Щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) виконавець звертається до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню правами у вигляді накладення штрафу, передбаченим законодавством. На підставі проведеного всебічного аналізу законодавства та сучасних доктринальних положень удосконалено визначення поняття «ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням», який включає умисне вчинення будь-яких свідомих дій або бездіяльність боржника, спрямованих на невиконання зобов’язань покладеного на нього відповідним рішенням з грубим порушенням строків виконання рішень у примусовому порядку, якщо для такого виконання є всі належні умови (наявне майно, кошти тощо), що має наслідки неможливість виконання рішень у примусовому порядку та порушують права та інтереси учасників виконавчого провадження. Зроблено висновок про необхідність трактування, за явності ознак умисного ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням як спосіб невиконання рішень, який передбачає кримінальну відповідальність відповідно до КК України. Конкретизована, що за наявності ознак умисного ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення боржником. Набув подальшого розвитку науковий підхід до розмежування понять «ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням» та «зловживання правами у виконавчому провадженні» в частині зазначення про їхню різну правову природу, зміст, суб’єктний склад тощо. Ухилення від виконання зобов’язань за рішенням може стосуватися тільки боржника, якщо він умисно їх не виконує, оскільки саме на боржника покладені такі зобов’язання, а зловживати правами у виконавчому провадженні може як і боржник, так і стягувач та їхні представники, якщо вони порушують свої процесуальні права у виконавчому провадженні. Доведено необхідність відновлення авансового внеску у виконавчому провадженні з розширенням кола осіб, які б звільнялись від сплати такого внеску з урахуванням їхнього майнового стану. А також звільнення від сплати такого внеску стягувачів за рішеннями, де боржником є держава, державний орган та звільнити від сплати авансового внеску прокурора. Визначено теоретичні засади подальшого удосконалення положень про розмежування підстав залучення експертів та спеціалістів у виконавчому провадженні. Спеціаліст залучається до участі у виконавчому провадженні для надання технічної допомоги та роз’яснення питань, що виникають при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із застосуванням технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень тощо). Експерт – для роз’яснення питань, що виникають у виконавчому провадженні і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла та інших сферах. Аргументовано про недоцільність залучення понятих до виконавчого провадження та запропоновано з метою ефективного та прозорого здійснення виконавцями виконавчих дій щодо примусового виконання рішень проводити повну відеофіксацію технічними засобами. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства, зокрема норм ЦПК України, ГПК України, Закону України «Про виконавче провадження», Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» щодо учасників виконавчого провадження та примусового виконання рішень.

Склад разової ради:

Голова ради – Андронов Ігор Володимирович, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Голубєва Неллі Юріївна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Яницька Інна Анатоліївна – к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Гусаров Костянтин Володимирович, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільної юстиції та адвокатури Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Тарасенко Леонід Леонідович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Захист відбудеться 26 січня 2026 року о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а, Національний університет "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА