Суб’єкти кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту

Abstract

Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням особливостей суб’єктів кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту з точки зору їх класифікації за загальним та спеціальним суб’єктом, а також за видами кримінальних правопорушень (злочини та кримінальні проступки), в умовах оновленого кримінального законодавства та євроінтеграційних процесів, за результатами якого сформульовано пропозиції, які мають на меті вдосконалення норм чинного кримінального законодавства України в частині відповідальності за кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Проаналізовано та систематизовано наукові напрацювання українських та зарубіжних вчених за вказаною та суміжною тематикою. Проаналізовано положення щодо загальних суб’єктів злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Виходячи з аналізу наукових праць та положень кримінального законодавства деяких зарубіжних держав, запропоновано зазначити у диспозиції ст. 291 КК України, чинна редакція якої не містить застережень щодо суб’єкта, що суб’єктом даного злочину є пасажир, пішохід або інший учасник руху. За результатами дослідження особливостей становлення кримінально-правових заборон виокремлено наступні етапи історичного розвитку кримінального права та, відповідно, вчення про спеціального суб’єкта: 1) період Київської Русі (Х-ХІ ст.); 2) період польсько-литовської доби та козацтва (XIV-XVII ст.); 3) період перебування України у складі Російської імперії, Польщі та Австро-Угорщини (XVII ст. – 1917 р.); 4) радянський період (1917-1991 рр.); 5) період незалежності України (з 1991 р. до нашого часу). Встановлено, що тенденція до диференційованого покладення відповідальності на певну категорію осіб зі специфічними, тільки їм властивими ознаками, тобто на спеціальних суб’єктів, простежувалася вже у Руській Правді. Із вдосконаленням та історичним розвитком законодавства ця тенденція лише посилювалася. Також визначено, що з розвитком відносин у сфері безпеки руху та експлуатації різних видів транспорту відповідних змін зазнавало і кримінальне законодавство. Досліджено функції спеціальних суб’єктів кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а саме: криміноутворюючу, диференційну, кваліфікаційну, розмежувальну та пеналізаційну. З огляду на наявність у КК України посилань на поняття «кваліфікація», запропоновано доповнити КК України легальним визначенням цього поняття як визначення та юридичного встановлення точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого КК України. Надано загальну характеристику спеціальних суб’єктів та визначено такі їх ключові ознаки: I. Спеціальним суб’єктам, окрім осудності і віку кримінальної відповідальності, притаманні й інші додаткові юридичні ознаки. Вони завжди наділені однією або декількома рисами, які відносяться до їх характеристики. II. Ознаки спеціального суб’єкта прямо описані в законі або випливають з його змісту. III. Законодавець, вносячи до статті Особливої частини КК України ознаки спеціального суб’єкта, визначає, що дане кримінальне правопорушення може вчинити не будь-яка особа, а лише та, яка наділена такими властивостями. IV. Спеціальним суб’єктом кримінального равопорушення може бути визнано лише ту особу, яка є належним учасником певних суспільних відносин. З огляду на зазначені властивості, запропоновано наступне визначення поняття «спеціальний суб’єкт кримінального правопорушення»: фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності та є належним учасником суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, вчинила передбачене даним законом кримінальне правопорушення та наділена, поряд із загальними, додатковими ознаками, які вказані у диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України або безпосередньо випливають з її змісту, а в деяких випадках – в інших законодавчих актах, і може нести кримінальну відповідальність. Запропоновано класифікацію спеціальних суб’єктів, яка охоплює наступні дві їх групи за ознаками, що характеризують: І. Соціально-правове положення (статус) суб’єкта. ІІ. Фізичні (біологічні) властивості суб’єкта. Встановлено, що однією з ознак спеціального суб’єкта кримінального правопорушення є досягнення певного віку, відмінного від загального віку кримінальної відповідальності. Для того, щоб чітко його визначити, потрібно звертатися до інших нормативних актів, які визначають вік, з якого дозволяється здійснювати ту чи іншу діяльність або виконувати певні обов’язки. Досліджуючи таку ознаку, як вік, зупинилися на деяких моментах, які стосуються неповнолітніх. Статистична звітність за останніх 8 років свідчить про те, що, незважаючи на порівняно невеликий відсоток неповнолітніх у загальній кількості суб’єктів досліджуваного виду кримінальних правопорушень, серед неповнолітніх все ж наявна стійка тенденція до вчинення кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту. У зв’язку із наведеним внесено ряд пропозицій щодо удосконалення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, зокрема, запропоновано доповнити чинний КК України застереженням щодо вікової осудності, а саме доповнити ст. 22 чинного КК України положенням наступного змісту: «Не підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка досягла віку, передбаченого частинами першою та другою цієї статті, і яка у результаті відставання у психічному розвитку, не пов’язаного з психічним розладом, на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) або керувати ними». Характеризуючи таку ознаку спеціального суб’єкта, як фізіологічний стан, встановили, що дана підстава виокремлення спеціального суб’єкта кримінального правопорушення має важливе значення для кваліфікації кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Запропоновано доповнити чинний КК України поняттям «сп’яніння», яке визначати наступним чином: «станом сп’яніння є викликані вживанням алкоголю, наркотичних або інших речовин зміни в організмі, які не виключають осудності, але знижують увагу чи швидкість реакції або характеризуються послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини». Також запропоновано класифікувати стан алкогольного сп’яніння на: 1) стан легкого алкогольного сп’яніння, під яким розуміється стан особи з концентрацією алкоголю в крові від 0,5 г/л до 1,5 г/л; 2) стан сп’яніння середнього ступеня – стан особи з концентрацією алкоголю в крові від 1,5 г/л до 2,5 г/л; 3) стан сильного алкогольного сп’яніння, під яким розуміється стан особи з концентрацією алкоголю в крові від 2,5 г/л і вище. Запропоновано встановити кримінальну відповідальність за сам лише факт керування транспортними засобами у стані сильного алкогольного сп’яніння, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, шляхом доповнення ст. 286-1 чинного КК України частиною відповідного змісту. Проаналізовано положення щодо спеціальних суб’єктів кримінальних проступків проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Встановлено, що особливість правової природи кримінальних проступків проти безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в ускладненому (управлінськими відносинами) об’єкті посягання, змішаній протиправності, змішаній вині та особливому правовому статусі суб’єктів. Встановлено, що суб’єкт посягання у кримінальних проступках проти безпеки руху та експлуатації транспорту має певні особливості у правовому статусі і у більшості випадків є спеціальним. Наприклад: працівник залізничного, водного або повітряного транспорту (ч. 1 ст. 276 КК України), особа, яка не є працівником повітряного транспорту (ч. 1 ст. 281 КК України), особа, на яку покладається виконання певних правил (ч. 1 ст. 282 КК України). Запропоновано, зважаючи на те, що у теорії та судовій практиці утвердилася думка щодо того, що суб’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 282 КК України, є спеціальним, внести зміни до диспозиції ч. 1 ст. 282 КК України, якими передбачити, що суб’єктом даного кримінального проступку є особа, відповідальна за виконання робіт з дотримання правил використання повітряного простору або за дотримання правил техніки безпеки на певній ділянці роботи, щоб закріпити це положення на законодавчому рівні. Також, з огляду на дані офіційної статистичної звітності за останні 10 років, а саме на відсутність практики застосування, запропоновано виключити з чинного КК України ст.ст. 284 та 285 КК України та внести відповідні зміни до санкції ст. 276 КК України (яка є загальною статтею щодо ст.ст. 284 та 285 КК України). Проаналізовано теоретичні положення та практику Верховного Суду щодо спеціальних суб’єктів злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Досліджено проєкт Кримінального кодексу України, підготовлений Робочою групою з питань розвитку кримінального права, створеною на підставі Указу Президента України № 584/2019 від 7 серпня 2019 року, станом на 25.02.2024, та запропоновано: - доповнити перелік кримінальних правопорушень, за які можливе притягнення до кримінальної відповідальності з 13-річного віку, деякими кримінальними правопорушеннями проти безпеки руху та експлуатації транспорту; - переглянути розділ 7.4 «Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту» Особливої частини з урахуванням офіційної статистичної звітності та наявної судової практики для виявлення потенційно «непрацюючих» норм та, навпаки, включення тих кримінальних правопорушень, які вчиняються найчастіше та характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпечності і які відсутні у проєкті КК України станом на 25.02.2024; - доповнити ст. 7.4.14 Особливої частини проєкту КК України, запровадивши відповідальність за залишення місця ДТП. Проаналізовано кримінальне законодавство низки зарубіжних держав, які входять до складу ЄС (Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина та Республіка Польща), ТРАСЕКА (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан), а також Республіки Молдова, яка, як і Україна, отримала статус кандидата на вступ до ЄС та проходить етап трансформації законодавства для приведення його у відповідність до вимог євроінтеграції. Надано загальну характеристику стану охорони суспільних відносин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту у даних країнах, а також виокремлено положення, відсутні у чинному КК України, які є перспективними та допоможуть покращити стан кримінально-правової охорони зазначених суспільних відносин в Україні. Зокрема, запропоновано: - доповнити чинний КК України положенням про конкуренцію норм наступного змісту: «Якщо кримінальне правопорушення підпадає під ознаки декількох статей, при кваліфікації застосуванню підлягає лише одна стаття. Якщо щодо кримінального правопорушення, яке підлягає кваліфікації за загальною нормою, є спеціальна норма, застосуванню підлягає виключно спеціальна норма». Вважаємо, що дане положення є актуальним і для кваліфікації кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту; - доповнити ст. 21 чинного КК України положенням наступного змісту: «У разі вчинення кримінального правопорушення особою, яка страждає на алкоголізм, наркоманію, токсикоманію, що не виключає осудності, суд при наявності медичного висновку разом із покаранням може призначити примусове лікування»; - передбачити можливість застосування довічного позбавлення права керувати транспортними засобами за конкретно визначені злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпечності, з обов’язковим переглядом цього покарання на предмет можливості його заміни на позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк через 25 років відбуття покарання, шляхом доповнення ст. 55 чинного КК України положенням наступного змісту: «У разі вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 286, частинами четвертою-сьомою статті 286-1 цього кодексу, застосовується довічне позбавлення права керувати транспортними засобами. Покарання у виді довічного позбавлення права керувати транспортними засобами підлягає перегляду судом на предмет можливості заміни позбавленням права керувати транспортними засобами на певний строк через 25 років відбуття покарання»; - доповнити ст. 286 чинного КК України положенням наступного змісту: «4. Діяння, передбачені частинами другою-третьою цієї статті, якщо вони пов’язані із залишенням потерпілого у небезпеці або залишенням місця дорожньо-транспортної пригоди, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з довічним позбавленням права керувати транспортними засобами. Примітка. […] Якщо особа, яка вчинила діяння, передбачене частинами першою-третьою цією статті, вжила всіх можливих заходів для надання допомоги потерпілому, покарання не може перевищувати половини максимального розміру, передбаченого санкцією відповідної частини даної статті. Якщо особа, яка вчинила діяння, передбачене частинами другою-третьою цієї статті, залишила місце дорожньо-транспортної пригоди для надання допомоги потерпілій особи, вона не може бути притягнута до відповідальності за частиною четвертою цієї статті»; - доповнити ст. 286-1 чинного КК України, передбачивши посилену відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння та які: 1) не мають права керувати транспортними засобами або позбавлені такого права; 2) які керують транспортним засобом загального користування; - доповнити ст. 287 чинного КК України, передбачивши посилену відповідальність за випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації, якщо діяння стосуються транспортних засобів загального користування; - доповнити ст. 290 чинного КК України, передбачивши відповідальність за збут транспортного засобу із завідомо підробленим ідентифікаційним номером. Зазначені положення увійшли до складу пропозицій щодо внесення змін до чинного КК України.

Голова ради: Степаненко Оксана Василівна, д.ю.н., доцент, завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»;

Рецензенти: Туляков Вячеслав Олексійович, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»; Колодін Денис Олексійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права, декан факультету цивільної та господарської юстиції Національного університету «Одеська юридична академія»;

Офіційні опоненти: Балобанова Дар’я Олександрівна, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінального права і кримінології факультету № 1 Інституту з підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції Львівського державного університету внутрішніх справ; Павлова Тетяна Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Захист відбудеться 09 серпня 2024 року о 12:30 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23 (зала засідань Вченої ради Національного університету "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l